Мере́фа, (; на радянських картах у період з 1925 до 1939 рр. позначалась як Мере́хва ) — місто в Україні, у Харківському районі Харківської області, центр Мереф'янської громади. Третє за населенням у Харківському районі після м. Харків та смт Пісочин. Промислові підприємства — скляний (нині Мереф'янська скляна компанія), нафтопереробний і цегельний заводи. У місті розташований телеретранслятор, кінотеатр, лікарня.
Географія
Місто Мерефа розташоване на річці Мерефа в місці впадання її в річку Мжа (ліва притока). На території міста в річку Мерефа впадає річка Ржавчик (ліва притока). Вище за течією річки Мерефа примикає місто Південне. Вище за течією річки Мжа примикає смт Утківка. На протилежному березі річки Мжа розташоване селище Селекційне. За 1 км від міста розташоване село Нижня Озеряна. Через місто проходять автомобільна дорога () і залізниця, станції Мерефа та Артемівка. До міста примикає кілька лісових масивів (дуб), у тому числі ліс Великий Бір. Місто розташоване за 10 км на південний схід від Харкова. На півночі межує із містом Південне.
Назва Дослідження етимологів не дійшли кінцевого висновку, проте вважається що назва постала від праслов'янського «mьrRs» — (), похідними якого є українське мерехтіти («миготіти; ледь виднітися»). Іншою версією є гідронімічна від «мерёча» (), в основі якого праслов'янське «merRja» ()Лучик В. В.. Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К. : ВЦ «Академія», 2014. — 544 с. (325 с.) — ISBN 978-966-580-454-3. Серед аналогій також мерещитися («ввижатися») пов'язане з коренем ме́река («марення, привид») похідне від праслов'янського «morkъ» ().
Історія
До XX сторіччя Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, було засноване 1595 року. Протягом XVII та першої половини XVIII ст. поселення було опорним пунктом оборони від татарських набігів.
Наприкінці XVII та на початку XVIII століть в Мерефі була побудована земляна фортеця. Ще в середині XIX століття залишки фортеці були помітними. Зі сходу вона захищалася болотом, а з заходу річкою Мерефа. Площа фортеці в довжині зі сходу на захід простягалась на 130 сажнів, а завширшки з півночі на південь на 75 сажнів. На її башті розміщувалася гармата. У 1785 році фортеця в такому вигляді: «Фортеця зроблена у стародавні часи, навколо неї земляний вал, висотою від горизонту в 3 сажні з половиною, а завширшки 6 сажень, у кожному куті встановлено по чавунної гарматі. У тій фортеці церква дерев'яна в ім'я Миколи Чудотворця, при ній училище, у якому навчаються російської грамоти вільні люди, у цій ж фортеці магазин для зсипання хліба»Филарет Т1 2005:151—336..
У Чугуївських паперах згадується про напади татар на Мерефу в 1668, 1675 і в 1688 роках, але обставини нападів не показані. Досить повні відомості дійшли про лихо, яке зазнала Мерефа від татар в 1711 роціФиларет Т1 2005:152—336..
У серпні 1668 року гетьман Петро Дорошенко вислав проти слобожан 1000 татар з мурзою і 2000 полтавських козаків з їх полковником Костянтином Кублицьким. Вони спустошили Мерефу, Васищеве та чугуївські села.
1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який потім відійшов як спадщина його доньці. Вона вийшла заміж за Івана Артемова, хутір отримав назву Артемівки, який став в 1928 році складовою частиною міста.
В 1672 році коли турки брали Кам'янець, полковник Донець-Захаржевський, який все літо стояв під Колонтайовим, розбив під Мерефою татарську орду та взяв у полон її керманичаФиларет Т1 2005:140—336..
У 1693 році Нураддін Султан з 15 000-м татарським загоном і з загонами яничарів спустошив землі Харківського полку полонивши при цьому багатьох мешканців, їх загони були в самій МерефіФиларет Т1 2005:143—336..
У 1711 році Мерефа була взята штурмом спільним загоном татар та запорожців, що діяли у рамках походу Пилипа Орлика проти російської влади.
До 1765 року Мерефа — сотенне містечко Харківського полку (місцевими сотниками у XVIII столітті були представники козацького роду Щербин). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Святого Апостола Петра) і сотенну печатку (з зображенням серця, увінчаного хрестом і пробитого навхрест шаблею та стрілою).
З 1765 року в Мерефі розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи. Мерефа в той час була третім за кількістю населення населеним пунктом Харківського повіту, поступаючись лише військовій слободі Дергачі з населенням 2387 чоловік та казенному селищу Липці з населенням 1628 чоловік.
Після реформ які відбулися у 60-х роках XIX ст. починається швидкий розвиток промисловості, у тому числі й в Мерефі. У 1867 році через Мерефу прокладена залізниця, яка зв'язала центральні області Росії з Півднем. Це також сприяло прискоренню розвитку промисловості в Мерефі. Наприкінці XIX ст. в Мерефі засновано два великих підприємства: склозавод та Артемівський спиртзавод.
За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Мереф'янської волості Харківського повіту мешкало 3997 осіб (1962 чоловічої статі та 2035 — жіночої), налічувалось 645 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 4 щорічних ярмарки та базари.
14 листопада 1871 року Харківським товариством поширення у народі грамотності була відкрита у селі одна з перших у Східній Україні безплатна народна бібліотека. Однак, через недбалість її завідувачів, бібліотека проіснувала недовго і зникла безслідно.
В 1898 в Мерефі знайшли скарб, який містив: 2060 срібних копійок Петра I та 156 срібних монет польського короля Сигизмунда IIIТруды XII археологического съезда в Харькове, 1902 г. Т.1.-М.,1905. С.387..
Початок XX сторіччя Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 7950 осіб.
У XIX столітті в місті було, реальне училище, земська лікарня. До 1917 року скляний завод був придбаний Мівінгіфським акціонерним товариством. Після революції та громадянської війни в місті встановлюється радянська влада. За період індустріалізації СРСР в Мерефі появилися нові підприємства та реконструювалися існуючі. У повоєнний час було зведено кілька шкіл, лікарня, клуби, дитячі садки.
Бельгійський стадіон
Продаючи Бельгійському Лівенгофському товариству Артемівський склозавод, Борткевичі тим самим відмовились від скляного виробництва в Мерефі.
Нові власники почали реконструкцію. З Бельгії та Франції були відряджені інженери та майстри скляного виробництва. Для них були побудовані триповерхові будинки, які в народі назвали «бельгійськими». Паралельно з будівництвом будинків почали будувати і стадіон з футбольним полем. Місце для забудови вибрали недалеко від заводу, в протилежному боці від житлових будинків на правому березі річки Мерефа. Розташування перспективної ділянки знаходилось в низині, і під час паводків вода підтоплювала її. Стало зрозуміло що починати треба з будівництва дренажної системи для відводу ґрунтових вод. Через нерівну місцевість паралельно з дренажними роботами підсипали ґрунт, для чого наймали мереф'ян з возами. Дренажна система стадіону складалась з канав глибиною від метра до півтора, засипані гравієм, піском та чорноземом. Система, не звертаючи уваги на солідний вік стадіону, служить і дотепер.
У травні 1912 року стадіон було відкрито і вперше відбувся матч команди Артемівського склозаводу супроти Будянського фаянсового. Будянці були вдягнені в форму з натурального шовку смарагдово-зеленого кольору. Скромніше виглядали мереф'яни у своїй чорній формі. Судив матч син господаря фарфорових заводів Росії, голова футбольних арбітрів Харкова — Кузнєцов. Капітаном був Олександр Андрійович Шандіцев. Мереф'яни перемогли того дня. Футболісти склозаводу протягом багатьох років брали участь у різноманітних матчах та зустрічались з взірцевими командами Харкова такими як: «Штурм», «Вікторія» та ін. В Харківську лігу команда не входила і такі матчі вважались лише товариськими. Хоча на приміському рівні мереф'яни були на висоті.
У 1916 році футбольна команда припинила існування, а Бельгія була окупована німцями, проходили постійні мобілізації. Лише тільки у 1923 році, після перезавантаження склозаводу, який зупинився в процесі розпаду Російської імперії та подальшої війни, футбольну команду в Мерефі вдалось відродитиВ. Я. Воронов. Мерефа. Страницы Истории. В двух книгах. Ч.2. — Харків: «Друкарня Мадрид», 2015. — С.210-211. (рос.).
У період 1917—1921 років У квітні 1917 року в слободі було засновано «Просвіту». 222 члени. Засновник — М. Лила, голова — Р. М. Нечипоренко. За рік — 7 загальних зборівДАКО. — Фонд. 1447, — Оп. 1.
7 квітня 1918 року до Мерефи увійшли підрозділи Німецької арміїІсторія міста Мерефи: Доповіді та повідомлення наук. краєзнавч. конф. (24 квітня 1996 р.) / Харківський держ. ун-т; Мереф'янська міська Рада народних депутатів. — Мерефа, 1998.- С.65.В. Я. Воронов. Мерефа. Страницы Истории. В двух книгах. Ч.2. — Харків: «Друкарня Мадрид» , 2015. — С.234 — 235. (рос.). Після заняття Люботина командир Запорізького корпусу Армії УНР полковник Петро Болбочан, бажаючи зберегти величезні склади військового майна в Мерефі від розграбування німцями, вислав туди загін який зайняв місто і взяв склади під свою охоронуМонкевич Б. «Похід Болбочана на Крим»: Спогади. — С. 76.
Бій 6 січня 1919 року
3 січня 1919 року в ході повномасштабного більшовицького наступу на Українську Народну Республіку війська Антонова-Овсієнка увійшли до Харкова. Подальша перспектива наступу більшовиків на південь була відкрита. Далі, за їхніми планами, армія повинна була вийти до Катеринослава. 6 січня 1919 року більшовицька армія розбила спроби контрнаступу військ УНР та захопила Мерефу. Армія УНР поступово відступила з ЛівобережжяСавченко, Виктор Анатольевич. Двенадцать войн за Украину / В. А. Савченко. — Харьков: Фолио, 2006.- С.161 .. Документів стосовно перебігу бойових дій не збереглось, але є спогади козака Дієвої Армії УНР Валентина Сім'янцева та підполковника Степана Самійленко у яких відстежується певна хронологія бою. Нарис більшовика Дибенка у «Літописі революції» стосовно подій 6 січня збігається зі спогадами УНРівців, хоча й з доповненнями.
6 січня 1919 року в селі Артемівка (нині місто Мерефа)Валентин Сім'янцев. Роки Козакування 1917—1923(Спогади). — Філадельфія,1976. — С.50-52. відбувся бій між більшовиками та Армією Української Народної Республіки, подальший успішний наступ «червоних» на слободу Мерефу.Валентин Сім'янцев. Роки Козакування 1917—1923(Спогади). — Філадельфія,1976. — С.50-58.Степан Самійленко. Дні Слави (Спогади полковника української армії). — Нью-Йорк,1958. — С.76-77.. Поступовий відступ військ Директорії УНР з Лівобережжя. Це був останній період перебування української влади в Мерефі під час «Національно-визвольних змагань» 1917—1921 рр. Друга окупація слободи більшовиками.
22 червня 1919 року, Збройні сили Півдня Росії, а саме перший батальйон другого полку 3-ї Дроздовської стрілецької дивізії (кольорові) під командуванням А. В. Туркула окупує МерефуВ. Я. Воронов. Мерефа. Страницы Истории. В двух книгах. Ч.2. — Харків: «Друкарня Мадрид» , 2015. — С.241. (рос.)
Радянська влада втретє повернулась в Мерефу у грудні 1919 року. ЗСПР протримались у слободі майже шість місяців.В. Я. Воронов. Мерефа. Страницы Истории. В двух книгах. Ч.2. — Харків: «Друкарня Мадрид» , 2015. — С.245. (рос.).
Після Першої світової війни 1928 року Мерефа отримала статус міста. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 669 жителів міста.
Друга світова війна У жовтні 1941 року Мерефу окупували німецькі війська. У травні 1942 року в околицях Мерефи тривали важкі бої, що відомі в історії під назвою Харківська операція 1942 (операція «Фредерікус»). Внаслідок прорахунків командування тоді потрапили в оточення й загинули та потрапили в полон десятки тисяч солдатів і офіцерів Червоної армії.
Місто переходило з рук у руки декілька разів, остаточно Мерефу росіяни відвоювали у німецьких військ 5 вересня 1943 року.
В 1945 році створена бджолостанція і школа бджолярів, яка протягом десятиліть була однією з найавторитетніших в СРСР і провідних в Україні.