Луб'я́нка — село Бучанського району Київської області. Населення до повномаштабного вторгнення складало 1530 жителів. Входить до складу Бучанської міської громади.
Історія
Луб'янка розташоване за 25 км від Києва та за 12 км від Бучі..
Площа населеного пункту — 1226 га..
Храмове свято — 22 травня
В сиву давнину село розташовувалося серед дрімучого лісу на великому Київському шляху. Селяни займалися хліборобством, скотарством, різними лісовими промислами. Характерною особливістю жителів села було виготовлення різноманітних виробів із луба (внутрішня частина липового дерева). Звідси і назву село отримало — Лубне.
Про подальшу долю села Лубне і виникнення села Луб'янка розповідав ще в середині XIX ст.. Леонтій Похилевич в книзі « Уезды Киевский и Радомысльский» :
«Старожили, за переказами батьків, стверджують, що засновниками села були Мойсей Сивобород, Федір Гореленко та Павло Шевченко,котрі переселились із колишнього великого села Лубне, через яке в давнину пролягав великий Київський шлях від Гостомеля до Хабного. І сьогодні в цьому урочищі з декількома розкопаними курганами вказується і місце, де була церква. По розоренню ордою старого села Лубне, яке знаходилось біля нинішнього, ці селяни укрились від неї, а потім поселились на цьому місці і назвали його Луб'янкою»..В 1897 році селяни, доведені до відчаю злиденним життям та численними утисками місцевого поміщика, розгромили його маєток. Удруге селяни напали на поміщицький маєток у 1905 році. Організатором виступу був уродженець села пітерський робітник К. О. Омельченко.
село Лубне. В наші часи в урочищі Лубному знаходили речі древніх поселян. Там же було розкопано фундамент старої церкви, знайдено хрести різних розмірів. Це урочище називали Кургани.
З покоління в покоління передається в селі така легенда про виникнення села.
«Недалеко від ставка, який знаходиться в кінці села було село Лубне. Повз село текла річка Кізка. Мирне життя людей зруйнували вороги — татарська навала. Село згоріло, загинули майже всі жителі, а живих забрали в полон.
Жила в селі одна жінка зі своєю сім'єю — чоловіком, сином, батьком та братом. Одному татаринові сподобалась ця молода українка. Дав він їй три дні на роздуми, кого б вона взяла із собою на чужину.
Ну як надумала? — запитав татарин.
Так. — відповіла жінка. — Вже помирати пора батьку, а чоловіком будеш ти, дитя народиться в неволі, а брата, враже, де знайти?
За таке мудре рішення відпустив татарин всю її сім'ю».
Поселилась ця родина біля невеличкого озерця. І пішло від них три роди: Бовтуни, Косяни та Мирони. Ще й досі в селі є такі народні назви кутків. Ще перші поселенці називались Найди.
Росло село, розвивалося. У 17 столітті воно належало до Радомишльського маєтку уніатських митрополитів Київських. В 1780 році польський митрополит Ясон Сморгожевський володів селом Луб'янка.
Про це стверджує « Архив Юго-Западной России» ч.1, т.4.:
« З селами Луб'янкою, Бабинцями, Феліціалівкою, з усіма до тих добр приналежностями: ставами, озерами, млинами, руднями, гамарнями, ріками, гаями, лісами, борами, полями, сіножатями, збіжжям засіяним і незасіяним, поташовими будами, гутами, підданими тяглими і пішими з їх повинностями, жонами, дітьми і всяким до тих добр належностями, які тільки знайти можна…»
У 1783 році в Луб'янці проживало 571 чоловік.
В 1796 році царицею Катериною село Луб'янка було подароване графу Карлу Остен-Сакену.
В 1808 році онук Карла Сакена Іван Остен-Сакен продав Максиму Гулимі-Левковичу разом з іншими селами і село Луб'янку. Цей маєток називався Гаврилівським і основна садиба знаходилась в селі Гаврилівка.
В 1863 році при церкві було створено церковно-приходське училище, яке було розміщене в церковному будинку.
В 1864 році в с. Луб'янка вже налічувалося 846 жителів. В селі була церква 5-го класу, яка була побудована з дерева в 1758 році і якій по теперішнім міркам належало 37 га землі.
В 1884 році Л. Похилевич розповідає про село:
« Луб'янка — при вершині ручая Кізка за 10 верст від Берестянки і Шибенської Рудні. Жителів обох статей: православних 1135, євреїв 10; по ревізії 416 з наділом 1145 десятин та викупом 1055 руб 70 коп.»
Перші відомості про існування школи в селі відносяться до 1879 року. В церковно-парафіяльному училищі навчалось 15 хлопчиків, переважно діти заможних селян.
Дітей навчала Уляна Шушкевич (Монастирська). Хлопчики вчилися читати, писати, заучували багато молитов. Після закінчення училища деякі з них продовжували навчання у духовній семінарії.
В 1886-89 роках учителем був Іван Олексійович Преварський, син псаломщика.
В історії села зберігся факт, коли доведені до відчаю злиденним життям та численними утисками місцевого поміщика, селяни Луб'янки в 1897 році розгромили панську економію.
Село росло, розвивалося. Головним заняттям жителів на той час було хліборобство, а також виготовлення ложок та гончарство. Багаті ліси давали можливість заготовляти будівельні матеріали, які доставлялись на річкову пристань «Глібівка». В Луб'янці діяли: лісопильний завод, який належав купцю Хаїму Ароновичу Файбишенку, де працювало 12 робітників, вітряний млин, цегельний завод, хлібна комора (магазин).
В 1900 році в с. Луб'янка налічується 249 дворів, де проживає 1436 чоловік (709 чоловіків та 727 жінок). Село належало Миколі Пилиповичу Толочинову, знаходилось в аренді у Кузьми Свідерського.
У «Списку населенных мест Киевской губернии» за 1900 р.одним з головних занять жителів Луб'янки було «виготовлення глиняного посуду». Цей промисел давав річного прибутку 1300 рублів. Луб'янка була серед основних осередків гончарства поліських районів Київщини.
В 1900 році при церкві була організована церковно-приходська школа,
в якій вчителем маленьких луб'янців був місцевий священик Тихін Миколайович Добрянський.
Революційні події 1905 р. відгукнулися стихійними селянськими виступами. Очолював ці виступи у Луб'янці петербурзький робітник, місцевий уродженець Костянтин Омельченко. Він привіз революційну літературу, згуртував молодь: Марко Матвієнко, Антон Царенко, Параска Сивобород, збирались в урочищі Червоний ліс, читали заборонену літературу, співали революційні пісні. Родіон Кисленко розклеював в селі більшовицькі листівки. Селяни почали відмовлятись виконувати повинності, сплачувати податки, самовільно рубали ліс, захоплювали землі пана Лихолета. Лісова охорона не могла справитись з повсталим селом. З Києва спішно приїхала група інгушів, яка розправилась з селянами. Під час такої розправи на березі річки Кізки було вбито селян Йосипа Жирка та Данила Семенюка. Костянтин Омельченко з села зник, і його подальша доля невідома.
За розповіддю старожила села Данила Вороницького, в тому місці, де зараз урочище Мощанське, в кінці XIX ст. поселився один лісник — молдаванин Мощул, який пропрацював більше 25 років лісником і розбагатів. Навколо нього почали поселятися луб'янські селяни — Садовники, Мідники, Мальки, Коші, Кобці, Беринди, Хомицькі, Бовтуни. Так утворився у 900-х роках після Столипінської реформи хутір Мощанка. Жителі були переселені в село Луб'янка і від поселення залишилась тільки назва — урочище Мощанське.
Крім обробітку землі, жителі Луб'янки займались вирощуванням насіння дерев: сосни, вільхи, дуба, акації, каштана у лісництві пана Лихолета, яке продавалось по всій Україні. Також була ферма, де розводили мисливських собак гончої породи «вижлець». Урочище, де була ферма і зараз називають «Вижлянка». Після встановлення радянської влади луб'янські ліси були націоналізовані і ввійшли до складу Шевченківського лісництва.
В 1905—1907 роках замість церковно-приходської школи відкрилась земська школа, в якій діти навчались 4 роки. В 1908 році в селі було відкрито Луб'янське споживче товариство. Головою був обраний панотець Тихон Миколайович Добрянський, за правління якого в 1913 році споживче товариство отримало Малу золоту медаль на Всеросійській виставці. Споживче товариство в селі Луб'янка відкрило в селі кооперативний млин з великою користю як для кооперативу, так і для селян округи, почали будувати дорогу Клавдієво-Катюжанка через ліс, якою користуються і зараз (насип).
Під час української революції і боротьби за незалежність (1918 р.) особливих бойових дій на землях села не було. Навіть на початку революції, коли навколо палали маєтки і вирубувались ліси, за свідченнями начальника Державної варти Київського повіту, маєток А. І. Лихолета у Луб'янці вцілів від погрому. Як і в усіх інших селах, у Луб'янці були заможні селяни, і біднота, дехто воював у лавах червоних, дехто — в загонах отамана Орлика. Так, луб'янець Яків Хоменко (сотник Смутник — Смутенко) був помічником отамана Орлика, вів боротьбу до останку, аж поки не був схоплений і розстріляний губчека 26 лютого 1922 року.
В селі було скликано сходку, було обрано головою сільського ревкому червоногвардійця Федора Осадчого, комнезам очолював Василь Сивобород.
Але вороги не давали спокійно жити. В 1918 році в селі було організовано партизанську групу, яку очолив Василь Сивобород.
В 1918 році після закінчення духовної семінарії до школи повернувся Михайло Іванович Преварський. Він вів просвітницьку роботу серед молоді, був організатором драматичного гуртка, переглянути вистави якого сходилось все село.
В 1922 році головою сільської ради був Марко Матвієнко. В 1923 році було засновано вечірні курси навчання грамоти для дорослих.
В 1924 році в селі Луб'янка налічувалось 488 дворів, де проживали 1849 чоловік. У користуванні жителів було 1135 десятин землі, із них 123 десятини присадибної, 675 десятин орної та 337 десятин сінокісної. 28 січня 1924 року була відкрита хата-читальня під керівництвом М. О. Петренка. При хаті — читальні працюють гуртки — природничо-науковий, військовий, сільськогосподарський, політичний.
Як сказано у звіті роботи сільської ради за 1925 рік, в селі було проведено таку роботу — впорядковано криниці, положено три містки, пронумеровано двори, засипано калюжі, відремонтовано церковний будинок під школу, дороги обсаджено деревами організовано пожежне товариство, почищено ставок, зроблено щеплення від віспи.
Приміщення земської школи не вміщало великої кількості дітей, тому був відремонтований церковний будинок і там розміщено школу. В школі навчаються 112 дітей, працюють три вчителі, було відкрито лікнеп для неграмотних жителів села. Школу очолив Преварський Михайло Іванович. В 1926 році в селі установлено радіоприймач.
В 1927 році Олександр Опанасович Бовтун при підтримці Миколи Ткаченка, Петра Хоменка, Олександра Короля на землях під Феліціалівкою(Здвижівкою)було створено ТСОЗ «Наша правда». Єдиний комуніст у селі, що належав до Гостомельської парторганізації, Олександр Опанасович Бовтун, який був направлений з Харкова урядом УРСР, був організатором сільської комсомолії. У 1922 році Олександра Бовтуна обрали головою рай комнезаму Гостомельської волості. А з 1923 року головою Луб'янського комітету незаможних селян.
Головою сільської ради був обраний Микола Трохимович Горілий.
29 березня 1929 року з ініціативи комуніста Олександра Опанасовича Бовтуна в с. Луб'янка було організовано колгосп, якому виділили 600 гектарів землі. У господарстві на той час було 18 бідняцьких дворів — брати Яким та Мирон Бовтуни, Мусій і Дмитро Олексієнки, Микола Ткаченко, Олександр Король, Марко Матвієнко, Лукерія Щур та інші. На спільні гроші, крім усуспільненого майна і худоби, було куплено три пари коней, вози, плуги, борони. Колгосп назвали «Серп і Молот», контора розміщена на садибі куркуля Кравця. Перший корівник споруджено в колгоспі в 1930 році. В 1933 році Олександр Опанасович Бовтун помер. Господарство очолив Іван Заковоротній.
Проведення колективізації супроводжувалося масовими репресіями проти заможної частини населення.