Розстріл сім'ї Романових (у російських джерелах переважно Розстріл царської сім'ї) — розстріл колишнього російського імператора Миколи II та його сім'ї здійснений у напівпідвальному приміщенні будинку Іпатьєва в Єкатеринбурзі в ніч із 16 на 17 липня 1918 року згідно із постановою виконкому Уральської обласної Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, який очолювали більшовики. Разом із сім'єю колишнього царя були розстріляні й члени її почту.

Більшість істориків кінця XX — початку XXI століття підтримують думку про те, що принципове рішення про розстріл Миколи II було ухвалене в Москві (при цьому зазвичай указують на керівництво Радянської Росії, зокрема Свердлова та Леніна). Проте спільної думки про те, чи була видана санкція на розстріл Миколи II без суду (що фактично відбулось), та чи була дана санкція на розстріл усієї сім'ї, серед істориків натепер немає.

Серед юристів також немає спільної думки з приводу того, чи був розстріл санкціонований вищим радянським керівництвом. Зокрема, якщо один із російських експертів-криміналістів Ю. Жук вважає безсумнівним фактом те, що виконком Уральської обласної Ради діяв у відповідності з інструкціями перших осіб Радянської держави, то старший слідчий з особливо важливих справ Слідчого Комітету Росії В. М. Соловйов котрий із 1993 року проводив розслідування обставин убивства сім'ї колишнього царя, у своїх інтерв'ю в 2008—2011 роках стверджував, що розстріл Миколи II та його сім'ї проводився без санкції Леніна та Свердлова.

Оскільки до рішення Президії Верховного суду Росії від 1 жовтня 2008 року вважалось, що Уральська обласна рада не була судовим або іншим органом, який мав повноваження виносити вирок, вищеназвані події тривалий час розглядались із юридичної точки зору не як політичні репресії, а як убивство, що перешкоджало посмертній реабілітації Миколи II та його сім'ї.

Останки п'яти членів сім'ї колишнього російського імператора, а також їх слуг, знайдені в липні 1991 року неподалік Єкатеринбурга під насипом Старої Коптяковської дороги. Під час слідства по кримінальній справі, яку проводила Генпрокуратура Росії, останки були ідентифіковані. 17 липня 1998 року останки членів сім'ї Романових поховані в Петропавловському соборі в Санкт-Петербурзі. У липні 2007 року знайдені також останки сина останнього російського імператора Олексія та доньки Марії.

У вересні 2015 року Слідчий комітет Росії відновив розслідування за фактом загибелі сім'ї Романових.СКР возобновил расследование гибели семьи Романовых — Интерфакс

Передісторія

Унаслідок Лютневої революції Микола II зрікся престолу та разом із сім'єю знаходився під домашнім арештом у Царському Селі. За свідченнями Олександра Керенського, коли він, міністр юстиції Тимчасового уряду, лише через 5 днів після відречення царя вийшов на трибуну Московської Ради, його засипали зливою викриків із залу з вимогою стратити Миколу II. Він писав у своїх спогадах: «Смертна кара Миколи Другого та відправка його сім'ї з Александровського палацу в Петропавлівську фортецю або Кронштадт — ось шалені, іноді несамовиті вимоги сотень усіляких делегацій, депутацій та резолюцій, що з'являлися та пред'являлися Тимчасовому уряду…» У серпні 1917 року Миколу ІІ та членів його сім'ї вислали до Тобольська.

Після приходу більшовиків до влади, на початку 1918 року, радянський уряд обговорював пропозицію провести відкритий судовий процес над колишнім царем. Історик Латишев у своїй книзі пише, що ідея суду над Миколою II була підтримана Троцьким, проте Ленін виказав сумнів у своєчасності проведення такого процесу. За свідченням наркома юстиції Штейнберга, це питання більшовики відклали на невизначений термін, який так і не настав.

На думку історика В. М. Хрустальова, до весни 1918 року більшовицьке керівництво розробило план зі збору усіх представників династії Романових на Уралі, де їх можна було б утримувати на значній віддалі від зовнішніх небезпек у вигляді Німецької імперії та Антанти, а з іншого боку, більшовики, що мали у цій місцевості великий політичний вплив, могли б утримувати ситуацію з Романовими під своїм контролем. У такому місці, як писав історик, Романових можна було б знищити, знайшовши для цього необхідний привід. У квітні — травні 1918 року Миколу II разом із родиною та обслуговчим персоналом доставили з охороною з Тобольська до «червоної столиці Уралу» — Єкатеринбурга — де до цього часу вже знаходились інші представники імператорського дому Романових. Саме тут у середині липня 1918 року, в період стрімкого наступу антибільшовицьких сил (Чехословацького корпусу та Сибірської армії), які наближалися до Єкатеринбурга (і дійсно взяли його під свій контроль за вісім днів), була здійснена розправа над родиною колишнього царя.

Однією із причин розстрілу представники місцевих більшовиків називали розкриття змови, яка буцімто мала на меті звільнення Миколи II. Проте, згідно зі спогадами членів колегії Уральської ОблЧК І. І. Родзинського та М. О. Медведєва (Кудріна), в дійсності ця змова була провокацією, яку організували уральські більшовики, щоб, як вважають сучасні дослідники, отримати підстави для позасудової розправи.

Перебіг подій

Заслання до Єкатеринбурга Історик О. М. Боханов пише, що існує багато гіпотез, чому царя разом із сім'єю перевезли з Тобольська до Єкатеринбурга, та чи мав він намір утекти; в той же час, Боханов вважає цілком встановленим фактом те, що передумовою переїзду до Єкатеринбурга було бажання більшовиків забезпечити колишньому цареві та його родині більш жорсткий режим утримання та підготуватися до їх ліквідації.

Проте, за дослідженнями істориків, більшовики на той час не були однорідною силою.

1 квітня ВЦВК ухвалив рішення перевести царську сім'ю до Москви. Категорично проти цього рішення виступила місцева влада Уралу та запропонували перевести сім'ю Романових до Єкатеринбурга. Ймовірно, в результаті протистояння Москви та Уралу, з'явилось нове рішення ВЦВК від 6 квітня 1918 року, згідно з яким усі арештовані направлені на Урал. У підсумку рішення ВЦВК звелись до розпорядження про підготовку відкритого судового процесу над Миколою ІІ та про переміщення царської сім'ї до Єкатеринбурга. Цей переїзд доручили організувати особливому уповноваженому ВЦВК Василю Яковлєву, якого Свердлов добре знав за спільною революційною роботою під час революції 1905—1907 років.

Секретну місію із вивезення Романових до Єкатеринбурга, метою якої надалі мало стати їх подальше транспортування до Москви, очолив присланий із Москви до Тобольська комісар Василь Яковлєв (Мячин). У зв'язку із хворобою сина Миколи II Олексія вирішено залишити всіх дітей, крім Марії, в Тобольську, маючи надію, що вони приєднаються до сім'ї пізніше.

26 квітня 1918 року Романови під охороною кулеметників покинули Тобольськ, а 27 квітня увечері прибули до Тюмені. 30 квітня поїзд із Тюмені прибув до Єкатеринбурга, де Яковлєв передав колишнього царя, його дружину і дочку Марію керівнику Уральської обласної ради О. Г. Бєлобородову. Разом із Романовими до Єкатеринбурга прибули князь В. О. Долгоруков, Є. С. Боткін, А. С. Демидова, Т. І. Чемодуров, І. Д. Седньов.

Існують свідчення, що під час переїзду Миколи II із Тобольська до Єкатеринбурга керівництво Уральської області робило спроби вбити колишнього царя. Пізніше Бєлобородов у своїх незакінчених спогадах писав: «Ми вважали, що, певно, немає ніякої необхідності доставляти Миколу до Єкатеринбурга, так що якби склалися сприятливі умови під час його переведення, то його слід було б розстріляти по дорозі. Такий наказ мав Заславський, і увесь час старався здійснити його виконання, хоча й безрезультатно… Його наміри були розгадані Яковлєвим…»

За твердженнями П. М. Бикова, на 4-й Уральській обласній конференції РКП(б), яка проходила в цей час у Єкатеринбурзі «в приватному спілкуванні більшість делегатів висловлювалися за необхідність найшвидшого розстрілу Романових», метою чого мало бути попередження спроби відновлення монархії в Росії.

Протистояння, що виникло під час переїзду з Тобольська до Єкатеринбурга, між посланими з Єкатеринбурга загонами та Яковлєвим, якому стало відомо про наміри уральців знищити Миколу II, вдалось вирішити лише шляхом переговорів з Москвою, які проводили обидві сторони. Москва у лиці Свердлова вимагала від уральського керівництва гарантій безпеки царської сім'ї, й лише після того, як вони були надані, Свердлов підтвердив раніше дане Яковлєву розпорядження везти Романових на Урал.

23 травня 1918 року до Єкатеринбурга прибули інші діти Миколи II у супроводі групи слуг та частини імператорської свити. У Будинок Іпатьєва були допущені А. Є. Трупп, І. М. Харитонов, племінник І. Д. Седньова Леонід Седньов та Г. К. Нагорний.

Відразу після прибуття до Єкатеринбурга чекісти арештували чотирьох осіб із числа тих, хто супроводжував дітей колишнього царя: ад'ютанта царя князя І. Л. Татищева, камердинера дружини царя О. А. Волкова, її камер-фрейліну княгиню А. В. Гендрикову та придворну лектрису К. А. Шнейдер. Татищев та князь Долгоруков, який прибув до Єкатеринбурга разом із царським подружжям, були розстріляні в Єкатеринбурзі. Гендрикова, Шнейдер та Волков після розстрілу царської сім'ї були переведені до Пермі у зв'язку із евакуацією Єкатеринбурга. Там вони були засуджені органами ЧК до страти як заложники; у ніч із 3 на 4 вересня 1918 року Гендрикова та Шнейдер були розстріляні, Волкову вдалось утекти безпосередньо із місця страти.

Згідно із версією учасника цих подій, більшовика П. М. Бикова, у князя Долгорукова, який, за словами Бикова, вів себе підозріло, були знайдені дві карти Сибіру з позначеними водними шляхами та «якимись спеціальними помітками», а також значна сума грошей. Його покази підтверджували те, що він мав намір організувати втечу Романових із Тобольська.

Більшості із членів свити, які не були арештовані, наказали покинути Пермську губернію. Лікарю спадкоємця престолу В. М. Деревенко дозволено залишитися в Єкатеринбурзі як приватній особі, та два рази на тиждень оглядати Олексія під наглядом Авдєєва, коменданта будинку Іпатьєва.

Арешт у будинку Іпатьєва

Сім'ю Романових розмістили в «будинку особливого призначення» — реквізованому маєтку військового інженера у відставці М. М. Іпатьєва. У ньому разом із сім'єю Романових проживали лікар Є. С. Боткін, камер-лакей А. Є. Трупп, покоївка колишньої імператриці А. С. Демидова, кухар І. М. Харитонов та кухарчук Леонід Седньов.

Будинок гарний, чистий. Нам відведені чотири кімнати: спальня кутова, вбиральня, поруч їдальня з вікнами в садок і з видом на низовинну частину міста, та, насамкінець, простора зала з аркою без дверей. <…>

Розмістились таким чином: Алікс [імператриця], Марія та я утрьох у спальні, вбиральня спільна, в їдальні — Н[юта] Демидова, у залі — Боткін, Чемодуров і Седньов. Неподалік під'їзду кімната кар[аульного] офіцера. Варта розміщувалася у двох кімнатах неподалік їдальні. Щоб йти до ванної та W.C. [ватерклозет], слід пройти повз вартового біля дверей кар[аульного] приміщення. Навколо будинку збудований високий паркан із дощок на віддалі два сажені від вікон; там стояли вартові, вишикувані у ланцюг, у садку також стояли вартові.Щоденник Миколи II . Запис від 17 (30) квітня 1918 року Царська родина провела у своєму останньому будинку 78 днів.

Комендантом «будинку особливого призначення» призначено О. Д. Авдеєва.