У даній статті перелічуються раси розумних істот легендаріуму , що живуть чи жили у Середзем'ї. Деякі з них вимерли або покинули континент у давні часи.

Раси Айнур

Валар

Валар (квен. Valar — «Наділені Силою») — найменування великих айнурів створених Еру Ілуватаром, що увійшли в Еа на початку Часів і взяли на себе відповідальність оберігати і керувати Ардою. У Епоху Свічад оселились на острові Альмарен на Великому озері посеред Середзем'я. Через атаку найсильнішого вали — Родоначальника Зла Мелькора покинули Середзем'я і оселились у землі Аман на Заході Арди, де створили нев'янучу країну Валінор. У Середзем'ї вони з'являлись час від часу в Епоху Дерев (Яванна, Ороме, Улмо). Востаннє з'явились у Середзем'ї під час Війни Гніву. Надалі відкрито не виступали проти Саурона, щоб не завдати нових руйнувань Землі, а надіслали в Середзем'я істарі.

Істарі

Майар надіслані у різний час валар з метою допомоги народам Середзем'я у боротьбі проти Саурона. Вони прийшли у подобі старих людей, що не вмирали, але старілися з роками, переобтяжуюсь турботами світу. Всього їх було п'ятеро — з них троє Олорін (Мітрандір або Ґандальф), Курумо (Курунір або Саруман) та Айвенділ (Радаґаст) діяли на північному заході Середзем'я і увійшли в історію краю, а двоє — Алатар і Паландо відійшли на схід і про них нічого невідомо (див. Люди Півдня та Сходу). Істарі відмовились від більшості з своїх сил, щоб не завдати шкоди Арді та її мешканцям. Саруман зрадив місію, намагаючись стати новим Темним Володарем замість Саурона (хоч насправді став його маріонеткою). Радаґаст відійшов від турбот за людей та ельфів, присвятивши свій час піклуванню про звірів та пташок. Лише Ґандальф виконав покладену на нього місію і повернувся у Валінор.

Майар

Майар — менші айнури, що служать валарам, знаходячись у служінні комусь з валар і валіе. Вони допомагають валар у їх турботах про Арду. Більша частина їх має подобу людей, хоча декотрі з них прийняли подобу тварин (див. Орли Манве). Деякі з них перейшли на службу до Мелькора і наймогутнішим серед них був Майрон — один з майа Ауле, що став відомим як Саурон або Гортхаур. Також майар, що перейшли на службу Зла стали демонами (див. Балроґ) або лиходійськими істотами (Вовки-перевертні і, можливо, Дракони). У Другу та Третю Епоху до Середзем'я з метою допомоги народам у боротьбі з Сауроном були надіслані п'ятеро майарів-істарі.

Безсмертні раси

Енти або Пастирі Дерев

Енти або Онодріми також Пастирі Дерев — найдавніша раса істот Середзем'я створена Еру Ілуватаром на прохання валіе Яванни, щоб оберігати Дерева та інші рослини (Олвари). Енти першими пробудились в лісах Белеріанду на початку Епохи Дерев. Зустріч з ельфами, дала можливість ентам навчитись мови. Вони добре вивчали мови інших народів, хоч у переговорах між собою говорили своє довгою і повільною мовою (див. Ентіш). Після Війни Гніву чоловіки ентів оселились у лісах Еріадору, а жінки — у садах на лівому березі Андуїну. Внаслідок Війни Останнього Союзу сади ентиць (жінок ентів) були випалені армією Саурона, а самі жінки зникли безвісти (у своєму листі Толкін писав, що швидше за все вони також загинули). Чоловіки ентів залишились жити у лісі Фанґорн і брали участь у Війні Персня на боці сил Заходу. Тривалість життя ентів була необмежена, однак в міру старіння вони застигали, впадали в сон і перетворювались на дерева. Відтак, в Третю Епоху енти у Середзем'ї були зникаючою расою.

Ельфи або Квенді (також Елдари)

Ельфи або Квенді (квен. Qwendi — «Ті що говорять голосами», «Мовці») — раса безсмертних істот створена Еру Ілуватаром (також має назву Старші Діти Ілуватара). Задум ельфів як раси пролунав у третій темі Музики Айнурів. Ельфи можуть загинути або зав'янути, але за волею Мандоса вони іноді повертаються в світ живих. Також вони можуть переносити рани, що для людей та інших істот можуть бути смертельними. Культура елдарів досягла високого рівня, особливо в тих що жили у Валінорі і мала великий вплив на культури інших рас: як -от люди, гноми, гобіти тощо. Ельфи пробудились на сході Середзем'я біля берегів озера Куївіенен в Епоху Дерев, коли над всіма континентами Арди світили тільки зорі. Тому і в пізніший час ельфи дуже любили зоряне небо. Велика мандрівка до світлої землі Аман розділила ельфів на різні народи. Так, аварі не схотіли йти на захід і лишились на берегах озера; ваньяри і нолдори дістались Аману і оселились у Валінорі та сусідньому з ним місті Тіріон; телері рухались дуже повільно і частина їх залишилась у Середзем'ї, ставши нандорами та синдарами, а інші все ж дістались землі Аман і оселились на острові Тол - Ересеа та місті Альквалонде на березі Елдамарської затоки. Викрадення Мелькором Сильмарилів спричинило вихід нолдорів з Аману, що став повстанням проти волі валарів, найгіршим проявом якого було братовбивство в Альквалонде. За це нолдори були прокляті валарами на нещастя і сльози. Кінець Епохи Дерев і Перша Епоха років Сонця пройшли у боротьбі ельфійських королівств Белеріанду проти Мелькора, в якій вони всі впали. У Війні Гніву брали участь ваньяри і нолдори Фінарфіна, що залишились у Амані. Телері перевезли їх на кораблях, однак у боях участі не брали, бо пам'ятали зло вчинене нолдорами в Альквалонде. Після війни більшість нолдорів повернулись на Захід і оселились на Тол-Ересеа.

У Другу Епоху нолдори, що лишились у Середзем'ї та синдари Белеріанду заснували королівства у Ліндоні, Ерегіоні та місцевостях згодом відомих як Лотлоріен і Морок-Ліс. Викуті ельфами Ерегіону Персні Сили стали знаряддям Саурона у поневоленні народів, проте три ельфійські перстені вони викували самостійно і вони не мали ніякого зла. У мінливому світі Арди Спотвореної Злом ельфи врешті втомлюються від безперервного повторення подій і вирушають на Захід до Безсмертних Земель, їм доступний Прямий Шлях у розділеному після падінні Нуменора просторі. Третя Епоха це повільне згасання високих ельфів Середзем'я, вони все більше живуть минулим і поволі залишають цей світ, вирушаючи за моря. Остаточне падіння Саурона і втрата сили трьох перснів лише посили це згасання, у останній рік Третьої Епохи (3021) останні з нолдор та їх нащадки покинули Середзем'я. Врешті, у звичайному світі ельфів лишились одиниці і вони майже не зустрічаються з людьми.

Орли Манве Докладніше Орли (Середзем'я).

Орли Манве — духи-майар Манве, що прийняли вигляд велетенських орлів. Після викрадення Сильмарилів і виходу нолдор вони оселились у Середзем'ї і допомагали ельфам у боротьбі з потворами Мелькора. Після Війни Гніву більшість орлів повернулась у Валінор, але дехто залишився у Середзем'ї, оселившись в Імлистих горах.

Річкові діви Річкові Діви — істоти що живуть у річках, струмках (подібно до водяних русалок). Можливо належать до майарів Володаря Вод Улмо (походження їх і належність до якоїсь з рас чітко не вказані). В творах Толкіна побіжно вказані лише дві Річкових Діви — дружина Тома Бомбаділа Золотинка (у деяких перекладах Золотниця) та її мати Водяниця. Згадуються у першій частині «Володаря Перснів» — «Братство Персня» та збірці віршів «Пригоди Тома Бомбаділа».

Том Бомбаділ Том Бомбаділ — найдавніший мешканець Середзем'я або Старійший, що оселився в Еріадорі задовго до пробудження ельфів і сходження Сонця та Місяця. Ельфи прозвали його Йарвеном Бен-Адаром (Безотчим Вітцем Заповідних Земель), гноми — Форном, дунедайн Арнору — Оральдом. Це був дивний давній дух у подобі чоловіка, що жив у Пралісі на схід від Ширу і був настільки могутнім, що навіть чари Персня Саурона не діяли на нього. Можливо, це був дикий майар Яванни, який настільки любив Середзем'я, що залишився в затемненому краї після загибелі Великих Свічад. Том Бомбаділ двічі врятував гобітів Фродо, Сема, Меррі та Піппіна; вперше звільнивши Меріадока і Переґріна з лап Дядька Іви, а вдруге звільнивши від духів Могильників Тірн-Ґортад.

Проміжні раси

Напівельфи Напівельфи — діти народжені від шлюбів ельфів та людей. Оскільки син Берена і Лутіен Діор був народжений вже після повернення їх з-за моря (коли Лутіен відмовилась від безсмертя), його не можна віднести до напівельфів. Напівельфами були син Туора та Ідріль Келебріндаль Еаренділ, а також його діти (народжені в шлюбі з Ельвінг) Елрос і Елронд. Після Війни Гніву синам Еаренділа дали можливість обирати расу з якою вони пов'яжуть своє життя. Елронд обрав ельфів і з часом набув слави наймудрішого серед них, ставши членом Білої Ради. Елрос обрав людей, ставши правителем наймогутнішого з людських королівств Нуменор. Він прожив п'ятсот років, проте як і всі люди врешті-решт покинув матеріальний світ. Також до напівельфів відноситься Ельдаріон син Елесара і Арвен, що правив Арнором і Ґондором після батька, однак його життя було життям людини.

Смертні раси

Гобіти Докладніше гобіти.

Гобіти — раса невеликих схожих на людей істот, з порослими шерстю ніжками, завдяки чому вони не носять ні чобіт, ні черевиків. Походження (можливо гобіти належать до однієї з людських рас, хоч самі вони це заперечують) і час пробудження невідомі, бо давні ельфійські легенди розповідають, головним чином про ельфів, а людські — про ельфів і людей, мало звертаючи увагу на інші народи. Тому найдавніші відомості про них відносяться до кінця першого — початку другого тисячоліть Третьої Епохи. У той час були відомі три племені гобітів — лісовики (біляки) — прийшли в Еріадор з півночі, лапітупи (мохноступи) та стурси, котрі прийшли з долини Андуїну. Найдавніші гобітські поселення зникли, крім Брі та Четбору, де вони живуть разом з людьми. Близько 1600 року брати Марчо і Бланко з Брі отримали від короля Артедайну Аргелеба ІІ грамоту на землі між Білими пагорбами та Барандуїмським мостом Кам'яних луків, давши початок країні Шир, де оселилась основна маса населення гобітів. Частина хватів повернулась у долину Андуїну, де займалась рибальством. З цього племені походив власник Персня Смеагол (більш відомий як Голум). Однак, до кінця Третьої Епохи вони всі зникли. Переселились вони в інше місце чи вимерли — невідомо.

Завдяки участі гобітів у подіях Війни Персня увага інших народів до них значно зросла. Середня тривалість життя гобітів складає сто років, проте серед них є і довгожителі як тан Ширу Геронтіус Тук (Старий Тук — прожив 130 років) та Більбо Торбин (прожив не менше 131 року).

Ґноми (Кгазад, Наугріми) Докладніше Ґноми (Середзем'я).

Ґноми (самоназва Khazad; синд. Naugrim) — раса невисоких коренастих істот, що жили під землею. Гноми були виведені валаром Ауле, що з волі Ілуватара отримали власне феа (душу). Ауле створив Сім Праотців ґномів, що стали вождями Семи Народів. З них у легендаріумі Толкіна найчастіше згадується наймогутніший — народ Довгобородів, котрими правили нащадки одного з Праотців Дьюріна Безсмертного. Ґноми пробудились в різний час у різних місцевостях. Від Ауле та деяких ельфійських майстрів вони навчились ковальському мистецтву і в ньому було мало рівних їм. Своїй майстерності та мові кгуздул вони не навчали чужинців. Ґноми дуже люблять золото та інші коштовності чим привертають увагу драконів, що грабують їх. У Другу Епоху від ельфів Ереґіону та з рук самого Саурона ґноми отримали Сім Перснів, однак зробити їх своїми рабами Темний Володар не зміг і з часом три з них він відібрав назад (інші спалили дракони). Ґноми живуть близько трьохсот років, але все одно лишаються смертними як і люди. Куди ґноми відходять після смерті невідомо, однак вони вірять що їх творець Ауле збирає їх у окремих чертогах Мандоса, готуючи для них окрему роль у майбутньому переоблаштуванні світу.

Велетні Велетні — раса у Середзем'ї. Походження і тривалість життя невстановлені. Чи є добрими, чи лиходійськими істотами також невідомо. Згадуються кілька разів у повісті «Гобіт або Туди й Звідти», уперше як кам'яні гіганти в Імлистих горах, що під час нічної грози кидали один в одного каміння; вдруге — як істоти, що вигнали з Імлистих гір предків Беорна.

Люди Докладніше Люди (Середзем'я).