Шугар Рей Робінсон (; справжнє ім'я— Волкер Сміт-молодший)— американський боксер-професіонал, який виступав у легкій, першій напівсередній, напівсередній, першій середній, середній, другій середній та напівважкій вагових категоріях. Чемпіон світу в напівсередній (1946-1950) та середній (1951, 1951-1952, 1955-1957, 1957 і 1958-1960) вагових категоріях. Займає 4-те місце у рейтингу найкращих боксерів всіх часів незалежно від вагової категорії за версією BoxRec. Найкращий боксер всіх часів незалежно від вагової категорії за версією часопису «Ринг» (2002), та сайту «Greatestever.com» (2009). Включений у «Міжнародний зал боксерської слави» (1990).

Життєпис Боксер-любитель Самостійні практичні заняття боксом Волкер Сміт почав приблизно восени 1934 року в спортивному залі «Salem Crescent Gym» на розі 7-й авеню і 129-й вулиці, що належить методистській церкві Салема. Цей зал був досить відомим місцем тренувань молодих (не обов'язково чорношкірих) боксерів Гарлема і, до речі, виступав власною командою у різних аматорських турнірах США, в тому числі у всеамериканському турнірі «Golden Gloves» («Золоті Рукавички»). Одним з тренерів і за сумісництвом менеджерів цього залу був Джордж Гейнфорд — людина, яка пізніше стане менеджером Робінсона в професіоналах, його другом, а поки візьме на себе роль наставника і частково батька.

Перші виступи на рингу Волкер провів навесні 1935-го року (точної дати немає ні в одному джерелі)Pound for Pound, 2005, p. 25–27.. У Нью-Йорку для хлопців до 16 років велика кількість різнопланових спортивних турнірів проводилося під патронажем Поліцейської Атлетичної Ліги Нью-Йорка. Саме на одному з таких містечкових змагань з боксу Робінсон і почався як боксер. На цих юнацьких турнірах Волкер (тоді ще) досить впевнено громив своїх супротивників і програв лише двічі: один раз досить відомому в майбутньому напівсередньоваговику Біллі Грему, боксерові, який жодного разу у своїй кар'єрі не був у нокдауні; інший - зовсім маловідомому і нічим не примітному Патсі Песке. Незважаючи на хороших вчителів і вдалі бої, Волкер двічі був близький до того, щоб кинути бокс. Перший раз це сталося влітку 1936-го, коли після поразки Джо Луїса нокаутом Макс Шмелінг Волкер був настільки вражений, що навіть заклав в ломбард свою амуніцію, припускаючи, що продовжувати він не буде. Однак пізніше він передумав: любов до справи й розмова з Гейнфордом змусили його повернутися до тренування. І десь в цей же час, але трохи пізніше, про його заняття боксом дізнається його мати, яка прийшла в спортивний зал Salem Crescent і мала там довгу розмову з Гейнфордом, результатом якого стала обіцянка Гейнфорда і самого Волкера не брати участь в підпільних боях. Обіцянка стримувалася недовго - до осені 1936 го. Любов до боксу знову пересилила.

Восени 1936-го року Волкер Сміт вперше виступив в офіційному аматорському турнірі в Кінгстоні, штат Нью-Йорк і тоді ж він вперше отримав своє нове ім'я - Рей Робінсон. Від команди «Salem Crescent Gym» на турнір потрібен був хтось у вазі мухи (flyweight), і Волкер умовив Гейнфорда взяти його. Проблему віку і пов'язану з нею проблему відсутності у Волкера членської картки AAU (Американського Аматорського Союзу) вирішили просто— Волкер виступив під чужою ліцензією. І ця чужа ліцензія була на ім'я боксера Рея Робінсона. Так Волкер Сміт назавжди став Реєм Робінсоном, а за свій перший аматорський трьохраундовий бій, виграний ним одноголосним рішенням, він отримав 15 доларів— цілковита дрібниця з тих кількох мільйонів доларів, які він заробить боксом під цим ім'ям в подальшому.

Професійна кар'єра

1940-1943 Перший професійний бій Робінсон провів 4 жовтня 1940-го, в нью-йоркському Медісон-сквер-гардені,Программа боёв 04.10.1940 в Мэдисон-Сквер Гарден в рамках вечора боксу, головною подією якого стало п'ятнадцатираундовий бій за титул абсолютного чемпіона світу в напівсередній вазі між Генрі Армстронгом і Фріці Зівіком. Власний чотирьохраундовий бій, що відкривав вечір, Робінсон виграв достроково у другому раунді. Факт того, що Робінсон провів свій перший бій у справжній «Мецці» американського боксу, звичайно ж знаковий. Тут, ймовірно, свою роль зіграла його неабияка аматорська кар'єра. Але ще більш примітний факт того, що обох героїв головної події вечора Робінсон буде перемагати і вже зовсім скоро.

У липні 1941-го (21-й бій), всього через дев'ять місяців після початку кар'єри, Робінсон б'ється з останнім чемпіоном світу в легкій вазі за версією NBA World Семмі Енготтом і виграє бій одностайним рішенням. У вересні 1941-го (24-й бій) в бою проти переможця п'яти чемпіонів світу в легкій вазі Максі Шапіро вперше вже сам Робінсон стає учасником «головної події» вечора в Медісон-Сквер Гардені — 4 нокдауни і перемога в третьому раунді. У наступному бою, всього через шість днів, Робінсон в Філадельфії перемагає суддівським рішенням не мавшого поразок Марті Серво - боксера гостроатакуючого плану і майбутнього абсолютного чемпіона світу в напівсередній вазі. А вже в жовтні 1941-го (26-й бій) Робінсон, у головній події вечора в Медісон-Сквер Гардені зустрічається в ринзі з тим, в андеркарті бою кого він почав свою професійну кар'єру трохи більше року тому, - з Фріці Зівіком. Для Зівіка цей бій став 143-м. На той час він уже програв свій титул абсолютного чемпіона світу в легкій вазі, виграний в Армстронга, але боксер він був відомий, видовищний і технічний. Цей 10-ти раундовий бій Робінсон виграє суддівським рішенням, а другий бій з Зівіком через три місяці - і взагалі технічним нокаутом, завдавши тому лише другої дострокової поразки в 147 боях.

У травні 1942-го (32-й бій) Робінсон вдруге зустрічається з Марті Серво і виграє бій розділеним рішенням суддів. Можливо, саме цей бій став би першою поразкою Робінсона: рефері бою віддав перемогу Серво, але двоє бічних суддів вирішили, що виграв Робінсон; разом - 2: 1 на користь Робінсона, але більшості глядачів в залі, рішення здалося геть несправедливим. У липні 1942-го (33-й бій) Робінсон повторно зустрічається з Семмі Енготтом, який в той момент вже був діючим абсолютним чемпіоном світу в легкій вазі й провів успішний захист титулу. Однак цей 10-ти раундовий бій не був чемпіонським - формально він проходив в категорії Junior Welter і пояс легкої ваги на кону не стояв. Так Робінсон переміг чинного чемпіона, але сам чемпіоном не став. Бій був примітний обопільним нокдауном під кінець восьмого раунду, але в підсумку Робінсон все ж, безпроблемно виграв і цю зустріч.

У жовтні 1942-го (36-й бій) Робінсон вперше б'ється зі справжнім спортсменом середньої ваги - Джейком Ламотта. То був їхній перший бій з шести, і його Робінсон виграв досить впевнено, чого не можна буде сказати про наступні чотири. Саме Ламотта в другій їх зустрічі в лютому 1943-го (41-й бій) Робінсон вперше в кар'єрі однозначно програє і за рішеннями суддів, і за течією бою. У восьмому раунді бою Робінсон був навіть викинутий за канати, і підсумкова перемога Ламотта рішенням рефері і двох суддів як 3:0 виглядала закономірною. До слова, наступний програний бій буде для Робінсона 133-м аж через вісім років щільної кар'єри. А поки, всього через три тижні в тому ж лютому 1943-го (43-й бій) Робінсон не надто впевнено перемагає Ламотта в їх третій зустрічі, знову побувавши в нокдауні. Втім, на зважуванні перед боєм Ламотта виявився важчим аж на 7 кг, тож, з урахуванням поправки на вагу, все виглядало для Робінсона може не так вже й погано.

У серпні 1943-го (46-й бій) Робінсон в Медісон-Сквер Гардені перемагає колишнього абсолютного чемпіона світу в трьох вагових категоріях Генрі Армстронга - другого учасника тієї самої головної події вечора, в андеркарті якої Робінсон почав свою кар'єру. Єдиний раз в історії профі-боксу в рингу зустрілися два боксери, кожен з яких на сьогодні входить в десятку кращих за всі часи на думку більшості фахівців. У 1943-му це ще не було відомо, але бій позиціонувався як неабияка подія: Армстронг мав в активі близько 30-ти чемпіонських боїв, а Робінсон вже тоді вважався кращим у цій вазі. Фактично ж, два атлета з сильними ударами без побоїща і нокдаунів розіграли акуратну шахову партію, яку Робінсон виграв з невеликою, але одноголосною перевагою. Також є думка, що Робінсон спеціально влаштував цей бій для Армстронга, так як той мав потребу в грошах, і ніякого нокауту там і не передбачалося. У будь-якому випадку, саме цей бій став в деякому сенсі останнім в початковому періоді кар'єри Робінсона - на період більш ніж в один рік він припиняє виступи на професійному рингу і за призовом Військового Департаменту в групі чорношкірих боксерів (в якій в тому числі був Джо Луїс) відправляється в показове турне в діючі війська.

Чемпіон світу в напівсередній вазі Повернення Робінсона на профі-ринг відбулося в жовтні 1944-го третьою зустріччю з Іззі Джанаццо. У травні 1945-го (56-й бій) у Робінсона важкий бій з пуерторіканцем Хосе Басора. Фізично сильний контрпанчер Басора виявився важким противником для Робінсона. Бій обійшовся без нокдаунів, але після бою Робінсон сказав, що Басора б'є лише трохи слабкіше Ламотта. Кут Басора був незадоволений нічиєю і наполягав на повторному бою. І такий відбувся, але лише п'ять років по тому, вже за титул середньої ваги і з зовсім несподіваним результатом. У вересні 1945-го (59-й бій) Робінсон вп'яте зустрічається з Ламотта, який тільки що в серпні нокаутував Басора і взагалі був у відмінній формі. І їхній п'ятий бій, можливо, став найкращим протистоянням один проти одного: в дуже близькому дванадцятираундовому бою Робінсон виграв розділеним рішенням, хоча Ламотта і взяв кінцівку бою. Після бою Робінсон зізнався, що це був найважчий бій в його кар'єрі. Наступний (і останній) раз вони зустрінуться в ринзі вже в 1951-му.

У лютому 1946-го в Медісон-Сквер Гардені проходить перший післявоєнний чемпіонський бій в напівсередній вазі. Незважаючи на 16 виграних поспіль боїв з осені 1944-го, сильну опозицію і звання некоронованого короля напівсередньої ваги, Робінсон не бере в ньому участі. Бій проводиться між чемпіоном Фредді Котчрейном, який завоював титул ще в 1941 році, побивши Фріці Зівіка, і претендентом Марті Серво, якого двічі в 1941-42 перемагав сам Робінсон. Обидва, і чемпіон і претендент були білими, обидва мали репутацію видовищних бійців і обидва під час війни служили в армії - Котчрейн у флоті, а Серво в береговій охороні. Так що цей бій був радше даниною поваги обом, ніж прямою відмовою у визнанні сили Робінсона з огляду на його колір шкіри. Сам Робінсон в 1946-му продовжував битися в рейтингових боях і робив це настільки часто, наскільки можливо - проводив у середньому 1 бій в три тижні. У березні він третій і останній раз зустрівся з Семмі Енготтом (65-й бій) і четвертий, і також останній, з Іззі Джанаццо (66-й бій). Влітку проводить п'ять боїв, в яких у всіх перемагає достроково. А восени, через п'ять років після початку кар'єри, Робінсон нарешті отримує право битися за титул чемпіона світу в напівсередній вазі.