Москалюк Віктор Макарович — український художник, заслужений діяч мистецтв України. Народний художник України. Володар гран-прі Міжнародного Салону Мистецтв Ліон-Франція.
На сьогоднішній день проживає у Львові, працює в галузі станкового монументального живопису.
Біографія Народився 20 січня 1958 у селі Заруддя Дубнівського р-ну Рівненської області.
У 1977 році закінчив Львівське державне училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша, а у 1982 році — Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (сьогодні Львівська національна академія мистецтв).
З 1987 року — член НСХУ та член спілки художників «Клуб Українських Митців».
1984 — працював на посаді інженера «Укрнігіпросільбуду» у м. Львові
З 1987 року Віктор Москалюк викладає у Львівській національній академії мистецтв
1989 — старший викладач кафедри рисунку
1992 — старший викладач кафедри монументального живопису
1993 — переведений на посаду доцента кафедри монументального живопису
1997 — Володар гран-прі Міжнародного салону Високий замок. Львів. Україна
1999 — на посаді професора кафедри монументально-декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв
2009 — завідувач кафедри Дизайну інтер'єрів.
2012 — Лауреат премії в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури ім. Івана Труша.
Діяльність митця Картини В. Москалюка зберігаються в багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном. Талант майстра виявився у своєрідній стилістичній концепції малярства, що втілюється за законами декоративності, умовності, гармонії, ритмічного взаємозв'язку форм і колірних співвідношень. Творча манера В. Москалюка сформувалася в контексті розвитку сучасного європейського мистецтва й водночас є глибоко національною, поєднує традицію та новацію. У першу чергу, це виявляється в трактуванні образів, у специфіці стилю художника. Так, трактування фігури звернено до національних традицій, виразно розставлені акценти — усе це витворює самобутність кожної картини.
Наприкінці ХХ ст. художнє життя Львова швидко набуло нових форм. Завдяки можливостям, які відкрилися перебудовою, напруження творчих сил, що раніше вимушено перебували в андеґраунді, вибухає численними приватними ініціативами. Саме тоді виникають різноманітні мистецькі організації, художники починають виходити на європейську мистецьку арену. Серед них був і В. Москалюк, який активно брав участь у діяльності Клубу українських митців, і як один з перших львівських живописців почав виставляти свої твори за кордоном.
Уже 1988 р. відбувається його перша персональна виставка в залах Спілки художників у Львові, відтак В. Москалюк регулярно бере участь у всіх найпомітніших групових виставках у Львові, в Україні, зокрема у «Львівському осінньому салоні», та виходить зі своїми полотнами за межі України. Це, зокрема, Росія (Москва), Польща (Бєльско-Бяле, Ґданськ), Югославія (Белград), Німеччина (Мюнхен, Бонн, Аахен), Чехія (Прага), Канада (Торонто).
Віктор Москалюк як майстер, який тримає руку на пульсі сучасного європейського постмодерного стильового руху, у своїй творчості перебуває в межах абстрактно-концептуальної мистецької парадигми, водночас дотримуючись майже графічної фігуративності в композиційних структурах. Задуми розробляються в більших чи менших циклах, що не заперечують один одного, а наче доповнюють, урізноманітнюють, збагачують манеру; цикли різняться «сюжетно», кольоровою гамою, композиційно. Тому спостерігаємо таке багате розмаїття «сюжетів» — від історичних батальних сцен і образів до образів сучасників — бандуристок чи сільських музик. Історичний цикл чи не найвиразніший, характерний знахідками вельми оригінальними знахідками, багатий філософськи, навіть наповнений певним ідеологічно-смисловим змістом.
Позитивним моментом творчої манери художника є те, що вона, йдучи в загальному руслі сучасних мистецьких орієнтирів Європи та з її «інтернаціоналізмом», є глибоко національною. Мається на увазі концепція створення образу, в якому еклектично з'єднано кілька часово-просторових явищ, які в сукупності дають і сюжетність, і декоративність, і метафоричність, що досягається цілеспрямованим деформуванням реальності".
Роман Яців пише: «Картиною, в розумінні Віктора Москалюка, є живописний (неповторний) твір з повноцінною шкалою виражальних засобів. Іконографічно її не обов'язково повинна визначати якась сюжетна фабула, повинна лиш бути достатня сировина для встановлення внутрішнього образно-мотиваційного ладу. Це ключовий момент у підході до творчості даного автора… В. Москалюк свою професійну працю націлив на коло сущих питань людського життя в історичному розгортанні».
Любов Волошин зазначає: «Дуже цікаво і характеристично вирисовується творчість Віктора Москалюка, художника, наділеного яскраво вираженою оригінальністю образної творчої фантазії… Історичне минуле з'являється на його полотнах у фантастичних, химерних кшталтах, як сюрреалістичний сон чи таємниче невпізнане до кінця видіння…».
Творчість В. Москалюка оригінальна, на рівні сучасного європейського художнього мислення з виразними національними ознаками, заслуговує на пильну увагу як така, що заповнює певну нішу в загальному суголоссі творчих манер, якої, здавалось би, вельми бракувало. А бракувало саме «історизму» на тлі навмисної позачасовості. Віктор Москалюк переборов незбориме й дав «історизм».
Митець малює небо й землю, прості сцени з людського життя. Буденний спокій мотивів дозволив художникові зосередитися винятково на їхньому живописно-пластичному втіленні: він ніби прагнув створити синтетичні образні еквіваленти реаль ності. Людське життя є загадковим, цій загадковості відповідає мудра казка про життя, яку й творить художник. В. Москалюк знаходить підтвердження тому, що гармонія між людиною та природою є можливою. Якими б типовими та схематичними не були людські образи в картинах художника, стан людської душі та стан природи завжди звучать в унісон. Люди на картинах серії прислухаються до себе, до природи, одне до одного. На полотнах живописця повільно розгортається життя, воно тече — здійснюється, як священний ритуал, як пісня відвіку.
Віктор Москалюк — живописець, якого впевнено можемо назвати колористом. Його творчий доробок демонструє, що художник мислить кольором, співвідношеннями та відтінками, що підпорядковує собі всі інші художні елементи, як образ чи форма. У його роботах зустрічаємо особливий колорит, композиції кольорів, що гармоніюють між собою, виражаючи художній зміст колористичного вирішення того чи іншого твору. В кожному окремому випадку це вирішення унікальне та неповторне. Цей момент доволі часто визначає особливості «тепло-холодних» співвідношень тонів у певній композиції. Віктор Москалюк виробив індивідуальний підхід до вирішення колористичних завдань, що й привело художника до використання своєї оригінальної палітри, яка допомагає перетворити зображальну поверхню в оптичне середовище простору. Живописне відчуття в його роботах виходить не з побудови та утримання предмета, а з іноді абсолютно незначних, на перший погляд, особливостей освітлення, випадкових тіней, бліків, плям і фактури.
Характерною для художника є стриманість кольорової гами, а також завжди присутня увага до акценту. Переважає домінанта одного кольору, композиція вибудовується в процесі творення, але вона також до найдрібніших деталей продумана, хоча, на перший погляд, може скластися враження, що випадково «випірнула» з кольору. Композиція гармоніює із задумом і сюжетом. У картинах видно кожен фрагмент, який відіграє свою головну чи другорядну роль. Варто зауважити, що практично в усіх творах В. Москалюка картина побудована так, щоби всі складові елементи полотна підпорядковувалися основному композиційному задуму. Таким чином, живописний центр збігається з психологічним.
Малярська серія Віктора Москалюка «Сільські мотиви» Ідея серії «Сільські мотиви» з'явилася ще наприкінці 1980- х рр. під впливом виходу серії книг «Церква в руїні», в яких йшлося про зруйновані церкви, які досі стоять по селах Лемківщини, Гуцульщини. Цикл художник задумав присвятити дерев'яній архітектурі. Це не тільки зображення давніх церков і хат, це ще й старі кладки, млини, кузні. Центральною ідеєю цього циклу була невблаганність часу й цивілізації, руйнація традиційної архітектури. У центрі композиції — фактура деревини, уклад дощок, прориви світла, яскраві промені сонця, що падають через розбиті двері, а через них відкривається іконостас. Характерною була сірувато-коричнева гама. Цю серію художник малював упродовж 1987—1995 рр. Особливу увагу привертають роботи «Біля кузні», «Сільська дівчина», «Втомлений селянин», «Селянська родина», «На Гуцульщині», «Сільський млин» тощо. Композиція «Біля кузні» відтворює простий сільський мотив: ми бачимо поскладані колеса воза, уклад яких будує певний, дуже цікавий орнамент. Робота виконана в коричнево-вохристій гамі з акцентами світлих плям, що надають цьому творові динаміки.
Натомість «Селянська дівчина» видається дуже сумною за настроєм роботою. Зображена дівчина, яка сидить на возі, напевно, втомлена після важкої праці. Її світла фігура дуже чітко виділяється на темному тлі полотна. Подібною до неї є композиція «Втомлений селянин»: бачимо світлу постать селянина, який оперся на віз. Тут ми спостерігаємо менше кольорової розмаїтості (колорит зосереджений на вохристо-золотих відтінках) і віртуозне опрацювання наближеної колірної гами, що ґрунтується на використанні тонких відтінкових нюансів і чергуванні світлих і темних плям. «Селянська родина» немов завершує цикл, утворений разом з двома попередніми роботами. Тут ми вже бачимо сім'ю, навколишні елементи і настрій роботи залишаються попередніми. Центр композиції зміщений вправо, там ми і бачимо ці фігури. Колорит такий самий, як і в попередніх роботах.