Філософська думка в Сполучених Штатах Америки має тривалу історію розвитку, широка за обсягом та тематикою. Internet Encyclopedia of Philosophy зазначає, що попри відсутність рис, за якими її можна було б визначити, «американську філософію» можна розглядати як таку, що відображала й формувала колективну ідентичність американців упродовж усієї історії американської нації.""American philosophy" at the Internet Encyclopedia of Philosophy Retrieved on May 24, 2009
Політичний мислитель та історик Алексіс де Токвіль дав своє власне визначення у першому параграфі другого тому праці Демократія в Америці.Tocqueville, Alexis, translated by Henry Reeve, Democracy in America: Part the Second: The Social Influence of Democracy, Volume 2, Democracy in America: Part the Second: The Social Influence of Democracy, J. & H. G. Langley; Philadelphia, Thomas, Cowperthwaite & Company, 1840, p. 1
Гадаю, що в жодній країні цивілізованого світу філософії не надається менше уваги, ніж у Сполучених Штатах... Проте легко помітити, що майже всі мешканці Сполучених Штатів мають однакове розуміння і керуються однаковими правилами; тобто, навіть не завдаючи собі клопоту визначити правила філософського методу, вони такий метод мають, єдиний для усього народу. Уникати пут систем та звичок, родинних заповітів, класових переконань та, певною мірою, національних упереджень; визнавати перекази минулого тільки як засіб отримання інформації, а чинні факти лише як урок того, як робити по іншому, і робити краще; дошукуватися природи речей для своєї користі, й тільки; добиватися результатів, не обмежуючи себе засобами, доходити до суті, не звертаючи уваги на форму; - такі головні риси того, що я називаю філософським методом американців... Здебільшого, там де потрібно думати, американці покладаються тільки на власне розуміння.
XVII століття
Американський спосіб філософського мислення почав складатися в часи колонізації Нового світу європейцями. Прибуття у Нову Англію пуритан спрямувало ранню американську філософію в русло релігії (пуританський провіденціалізм), але водночас мислителів того часу турбували питання про свіввідношення між особистим та громадським.
Такі мислителі як Джон Вінтроп наголошували на важливості громадського в порівнянні з особистим, вважали що перше має пріоритет над другим. Інші, наприклад співзасновник Род-Айленду Роджер Вільямс, притримувалися думки, що віротерпимість чесніша, ніж намагання добитися релігійної однорідності в громаді"Religious Tolerance" - Freedom: A History of US: PBS.com Retrieved September 9, 2009.
XVIII століття
У XVIII столітті філософська думка в США розділилася. Одну половину відзначала теологія реформованого пуританського кальвінізму, на який вплинули Велике пробудження та природнича філософія Просвітництва, а на іншу — моральна філософія американського просвітництва, яку викладали в університетах СШАHoeveler, J. David, Creating the American Mind:Intellect and Politics in the Colonial Colleges, Rowman & Littlefield, , 2007, p. xi. У буремні роки 1760-х та 1770-х вони викували нову інтелектуальну культуру Сполучених ШтатівHoeveler, p. xii, що призвела до американського втілення європейського Просвітництва, тісно пов'язаного з політичною думкою Батьків-засновників.
У цьому столітті до колоніальної Британської Америки прийшли ідеї Френсіса Бекона та філософів Просвітництва: Декарта, Ньютона, Локка, Волластона й Берклі. Народжені в Америці Семюел Джонсон та Джонатан Едвардс спочатку перебували під впливом цих філософів, а потім адаптували ідеї Просвітництва, розвинувши свою власну американську теологію та філософію. Обидва були висвяченими пуританськими священиками, що прокниклися вченням Просвітництва. Обидва отримали освіту в Єльському університеті, обидва були ідеалістами, перебували під впливом Берклі й стали вливовими президентами коледжів. Обидва вплинули на розвиток політичної філософії в Америці та на праці Батьків-засновників. Але основою теології Едвардса була кальвіністська доктрина, реформована в руслі пуританства, тоді як Джонсон перейшов до англіканства, а згодом у новій американській моральній філософії сприрався на ідеї природної релігії Волластона. Наприкінці століття в універиситетах США вчення цих двох супротивників замінила шотландська школа здорового глузду, яка продовжувала панувати в американських академічних колах до Громадянської війниHoeveler, p. 127.
XIX століття
У XIX століття в США прийшов романтизм. В Америці він утілився у трансценденталізм, і це було вагомим суто американським винаходом. Іншою школою, що набрала сили в XIX столітті був прагматизм. Існував також слабший рух у руслі гегельянства на чолі з Джорджем Голмсом Говісоном. Осередком цього руху був Сент-Луїс. Він значно поступався прагматизму за масштабами.
Серед інших реацій на матеріалізм були "об'єктивний ідеалізм" Джозаї Ройса та персоналізм (іноді його називають "бостонським персоналізмом") Бордена Паркера Боуна.
Трансценденталізм
Трансценденталізм у Сполучених Штатах відзначав наголос на суб'єктивному досвіді. Його можна розглядати як реакцію на модернізм та інтелектуалізм загалом та механістичний редукціоністський світогляд зокрема. Для трансцеденталізму харакетерна холістична віра в ідеальний духовний стан, що виходить за межі фізичного та емпіричного, і цього досконалого стану можна досягти тільки через власну інтуїцію та особисті рефлексії, а зовсім не через індустріальний прогрес чи науковий поступ, і зовсім не через приписи та принципи традиційної організованої релігії. Визначними трансценденталістами були Ральф Волдо Емерсон, Генрі Девід Торо та Маргатер Фуллер"Famous Transcendentalists" Retrieved September 9, 2009.
Трансценденталісти прагнули повернення до природи й вірили, що справжнє знання інтуїтивне й особисте, виникає при зануренні людини в природу та розмірковування про неї, на противагу науковому знанню, що є результатом емпіричного чуттєвого досвіду"Transcendentalism" at the SEP Retrieved September 9, 2009.
Такі речі як наукові прилади, політичні інституції та звичні правила моралі, продиктовані традиційною релігією, потрібно подолати. У романі Торо Волден або життя у лісі трансцензус (перехід, подолання) досягається зануренням у природу й віддаленням від суспільства.
Дарвінізм у США Вихід у світ 1859 року книги Чарлза Дарвіна Походження видів із викладом теорії еволюції сильно вплинув на філософію у США. Джон Фіске та Чонсі Райт ратували за перегляд філософії у світлі еволюції. Вони обидва бажали зрозуміти мораль та розум через ідеї Дарвіна, закладаючи прецедент еволюційної психології та еволюційної етики.
Біологічна теорія Дарвіна стала також частиною соціальної та політичної філософії англійського мислителя Герберта Спенсера та американського філософа Вільяма Грема Самнера. Герберт Спенсер, який першим ужив фразу виживання найпристосованішого, вірив, що в суспільстві точиться боротьба за виживання, а різні групи суспільства перебувають там, де вони є, через рівень їхньої пристосованості. Ця боротьба людському роду на користь, оскільки з часом слабкі не витримають добору, й залишаться лише сильні. Таку позицію часто називають соціальним дарвінізмом, хоча вона відрізняється від євгеніки, з якою її часто асоціюють. Віра Самнера та Спенсера в laissez-faire суперечила штучному добору з метою досягти запланованого результату.
Самнер, на якого Спенсер мав великий вплив, вірив, як і промисловець Ендрю Карнегі, що завдяки соціальній ролі боротьби за виживання капіталізм є природною соціально-економічною системою, що приведе до найбільшого добробуту. Крім віри у вільний ринок Самнер стояв на антиімперіалістичних позиціях (йому приписують термін етноцентризм) й відстоював золотий стандарт.
Прагматизм Мабуть найбільш впливовою школою думки, до того ж унікально американською, був прагматизм. Він виник наприкінці XIX століття, визначними мислителями цього філософського напрямку були Чарлз Сандерс Пірс, Вільям Джемс та Джон Дьюї. Вихідним положенням прагматизму є те, що віра є підставою для дії. Він стверджує, що сенс твердження є наслідковою формою поведінки або практики, про які йшлося б, якби це твердження було б правдою"Pragmatism" at IEP Retrieved on July 30, 2008.
Чарлз Сандерс Перс
Полімат, логік, математик, філософ Чарлз Сандерс Пірс (Перс) запровадив термін прагматизм наприкінці 1870-х"Pragmatism - Charles Sanders Peirce" Retrieved September 9, 2009. Він був членом Метафізичного клубу, в якому спілкувалися між собою тогочасні інтелектуали, зокрема Чонсі Райт та Вільям Джеймс. Крім значного доробку в семіотиці, логіці та математиці Пірс написав твори, що вважаються витоками прагматизму "The Fixation of Belief" («Фіксація віри», 1877) та "How to Make Our Ideas Clear" («Як зробити наші ідеї ясними», 1878).
У «Фіксація віри» Пірс відстоює вищість наукового методу у встановленні віри щодо теоретичних питань. У «Як зробити наші ідеї ясними» він ратує за прагматизм, сформульований як те, що він пізніше назвав максимою прагматизму: "Розгляньте усі можливі якості, що мали б зрозуміле практичне значення, які ми вважаємо притаманними нашому об'єкту розмірковувань. Тоді наші уявлення про ці якості складають нашу концепцію самого об'єкту". Перс наголошував, що концепція є загальною, тобто її значення не є набором фактичних, конкретних якостей. Натомість концепція об'єкта прирівнюється до уявленнь про його якості в загальному сенсі усіх проявів на практиці, які тільки можна собі уявити. Ці можливі практичні прояви є значенням концепції.
Ця максима призначена для того, щоб роз'яснити плутанину, яка виникає, наприклад, від формальних, але не практичних відмінностей. Традиційно ідеї аналізують, розкладаючи на частини (приклад Перса: означення істини як відповідності між знаком та об'єктом). До цього потрібного, але обмеженого кроку максима додає ще один крок, орієнтований на практику (приклад Перса: означення істини як достаньої для мети дослідження).
Серцем прагматизму є метод експериментальної рефлексіїPeirce (1902), Collected Papers v. 5, paragraph 13, note 1. See relevant quote at Pragmatic maxim#6., що досягає формулювання концепції, розглядаючи уявні обставини, які могли б підтвердити чи спростувати її. Цей метод вітає формулювання гіпотези й залишає простір для покращення та верифікації.See Collected Papers, v. 1, paragraph 34, Eprint (in "The Spirit of Scholasticism"), where Peirce ascribes the success of modern science less to a novel interest in verification than to the improvement of verification.. Запоровадження гіпотези — характерна для Перса ідея, що дозволяє йому вийти за рамки звичної альтернативи між дедуктивним раціоналізмом та індуктивним емпіризмом, хоча він сам працював в області математичної логіки й був одним із засновників статистики.
Філософія Перса охолплює триступеневу систему категорій, фалібілізм та антискептицизм у ставленні до істини, віру в те, що істина незмінна та, що її можна пізнати, логіку як формальну семіотику (зокрема семіотичні елементи та класи знаків, способи умовиводів та методи отримання знання у поєднанні з прагматизмом та здоровим глуздом), схоластичний реалізм, теїзм, об'єктивний ідеалізм та віру в реальність неперервності простору й часу й реальність абсолютного випадку, в механістичну необхідність, в творчу любов як у принципи, що діють у космосі й є способами його розвитку.
Вільям Джеймс
Вільям Джеймс (1842–1910) був «оригінальним мислителем у галузях фізіології, психології й філософії та між ними»"William James" at SEP Retrieved on July 30, 2009. Славу йому принесли книга Різноманіття релігійного досвіду (), монументальна праця Принципи психології () та лекція Воля до віри ().