Би́тва при О́ріке () — битва, що відбулася між християнськими лицарями Португалії під проводом Афонсу I та мусульманськими військами Альморавідів поблизу міста Оріке 25 липня 1139 року, в день святого Якова. Одна з битв Реконкісти.

Згадується в «Лузітанській хроніці», оспівана в «Лузіадах». Деталі бою невідомі. Відбулася під час рейду Афонсу вглиб ворожих володінь. Маври, які чисельно переважали португальців, оточили і штурмували їхній табір. Афонсу героїчно розгромив противника й убив п'ятьох мавританських емірів. Згідно з традиційною португальською історіографією одразу після битви лицарство проголосило Афонсу «королем португальців»; він провів шляхетський збір у Ламегу, де офіційно отримав корону з рук бразького архієпископа Жуана Пекуліара, й таким чином проголосив незалежність від королівства Кастилії та Леону. Битва не була вирішальною для ходу Реконкісти, але мала важливе значення для історії португальської державності. Вона стала символом звитяги над ісламом та самостійності від Іспанії, була однією з ікон португальського націоналізму. З битвою пов'язана популярна легенда, що в ніч перед боєм Афонсу мав чудесне об'явлення розіп'ятого Ісуса Христа, який дарував йому перемогу. П'ятірка переможених мавританських емірів закарбована на гербі Португалії у вигляді п'яти синіх щитів.

Передумови

У першій половині ХІІ століття Піренейський півострів був ареною боротьби між ісламською (сарацинською) державою марокканських Альморавідів і християнськими монархами під проводом Кастилії. Мусульмани контролювали центральні та південні терени півострова, які називали Аль-Андалус. За правління альморавідського еміра Алі ібн Юсуфа ними керував його брат-намісник Тамін. В північній частині півострова існували християнські держави — королівства Кастилії і Леону, Арагону, графства Барселони та Португалії. Їхнім лідером був кастильський король Альфонсо VII, який прийняв титул імператора Іспанії. Його васалом був португальський граф Афонсу I. Основна війна між мусульманами і християнами велася на сході півострова, в той час як західні землі, дотичні до Португалії були місцем обопільних рейдів противників. На заході найбільшим ісламським містом був Сантарен, звідки вирушали походи до Португальського графства. Португальці здійснювали свої виправи з Коїмбри, пересікаючи Мондегу.

Хід Найбільш ранні джерела згадують про битву побіжно. У «Житії святого Теотонія» зазначено, що в день святого Якова португальці перемогли «5 язичницьких королів» (V. reges paganorum), які привели своїх численних «варварів» з обох берегів моря — Андалусії та МароккоVita sancti Theotonii // Portugaliæ Monumenta Historica, Scriptores 1. Olisipone: Acad. Scient. Olip., 1856. p. 86 (27).. Проте у хроніках, починаючи з «Лузітанської хроніки», вказано, що мусульман очолював король Есмар або Ісмар. Саме хроніки дають найбільше деталей про хід бою. Згідно з «Лузітанською хронікою» цей король чекав на черговий похід португальського графа Афонсу (у хроніці — король Алфонс) вглиб сарацинських володінь на півдні Піренейського півострова. Коли ж португальці невеликим числом розпочали виправу влітку 1139 року, Есмар зібрав війська управителів 5-ти мавританських міст — Севільї, Бадахоса, Елваша, Евори і Бежі, й усіх своїх володінь аж до Сантарена. Він привів також заморський контингент з центральних марокканських володінь Альморавідів, серед якого були воїни-жінки, що билися на кшталт амазонок. Зранку 25 липня, у місцевості Оріке, велике військо Есмара оточило португальський табір, який Афонсу встановив на високому виступі скелі. Цілий день сарацини штурмували християн, намагаючись здобути їхній табір, але португальські лицарі відбили їх, а надвечір розбили і розпорошили. У битві загинули управителі 5-ох мавританських міст, які в інших джерелах згадуються як королі. Есмар врятувався втечею, а його кузен Омар Атагор, небіж сарацинського короля Алі, потрапив до полону. Арабські й іспанські джерела не прояснюють обставин бою, називаючи Есмара іменем Ісмара Абузікрі. Сучасні історики ототожнюють його із Абу Захарією, марокканським управителем Сантарема.

Наслідки

Традиційно вважається, що після битви при Оріке переможці проголосили Афонсу королем португальців. Того ж 1139 року він провів шляхетські збори (кортеси) в Ламегу, на яких бразький архієпископ Жуан Пекуліар офіційно коронував його й підтвердив незалежність Португалії від кастильсько-леонського королівства. Згодом, 1143 року так само в Ламегу, в Алмакавській церкві святої Марії, відбулися нові кортеси; там король Афонсу прийняв закони про успадкування престолу, за якими позбавив кастильців права на престолонаслідування в Португалії.

Історичність цих подій ставиться під сумнів іспанськими істориками. Зокрема у документах після битви Афонсу продовжував іменуватися принцом або інфантом. Факт зібрання коретсів і коронації 1139 року був вигаданий в XVII столітті Олівейрою Маркешом з Алкобаського монастиря, напередодні війни за незалежність Португалії від Іспанії. Достовірність проведення кортесів 1143 року так само заперечувалася. Однак, португальські історики нового часу, починаючи з Алесандре Еркулану й Алфреду Піменти приймали на віру патріотичну версію подій й обстоювали її у своїх працях. Зокрема, вони вказували, що 1143 року в Саморі кастильці визнали королівський титул Афонсу, а 1179 року нове королівство вітав сам папа римський Олександр III.

З битвою при Оріке також пов'язують появу герба Португалії. За легендою, на згадку про перемогу над 5-ма мавританськими «королями» Афонсу помістив на свій білий прапор 5 синіх щитів, які прикрасив бізантами, символами незалежності від Кастилії. Ця версія була оспівана в «Лузіадах» (ІІІ:53-54), національній епопеї Луїша де Камойнша. Попри спроби дослідників довести неісторичність геральдичного міфу, вона глибоко вкорінилася в свідомості португальців.

Легенда З битвою при Оріке тісно пов'язана популярна португальська легенда, датована XV століттям, знана як «чудо при Оріке» (). За цією легендою напередодні битви до Афонсу I з'явився розіп'ятий Ісус Христос, який пообіцяв королю перемогу християнського воїнства у бою та опіку над його майбутнім королівством. У інших варіантах переказу замість Христа постає святий Яків Апостол (Сантьяго), культ якого як лицаря-мавробійці був поширений серед іберійських християн. Сам переказ був алюзією до історії про імператора Костянтина Великого, який завдяки Христу одержав перемогу в битві біля Мульвійського мосту.

Вперше легенду про «чудо при Оріке» записав у 1485 році Вашку Фернандіш де Лусена, посол португальського короля Жуана II до римського папи Іннокентія VIII. Згодом, на початку XVII століття, в умовах іспанського панування в Португалії, чернець Алкобаського монастиря Бернарду де Бріту деталізував цю легенду у своїх працях. Він надав їй політичної ваги, зробивши акцент на самостійності Португальської корони, яка перебуває під патронатом Христа. Нова інтерпретація «чуда при Оріке» мала особливо важливе значення для легітимізаці Реставраційної війни за португальську незалежність в 1640—1668 роках.

У ХІХ столітті історики-позитивісти розвінчували Орікеську легенду як середньовічну вигадку. У сучасній історіографії вона оцінюється як один із важливих націотворчих міфів Португалії. Сюжет «чуда при Оріке» ліг в основу багатьох португальських творів літератури, мистецтва, архітектуриBatalha de Ourique // Infopédia. Porto: Porto Editora, 2003—2017..

Примітки

Джерела Ourique, Batalha de Chronicon Lusitanum XIV:415–32 Chronique de Lusitanie.

.

Посилання

Luís Filipe Silvério Lima. Imagens e figuras de um rei sonhador: representações do milagre de Ourique e do juramento de Afonso Henriques no século XVII // História vol.26 no.2 Franca, 2007 The Miracle of Ourique & The Birth of Portugal Município de Ourique // Portugalidade