А́нна Яросла́вна (, ; близько 1032 — після 1075, не пізніше 1089) — руська князівна, королева Франції (1051—1060).

Дочка Великого князя Київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси ІнгігердиВойтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000., дочки короля Улофа III. Онука київського князя Володимира Великого. Друга дружина короля Франції Генріха I (1051—1060). Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, який був одним із керівників Першого Хрестового походу.

Згадується переважно в іноземних джерелах, а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст.. Привезла до Королівства Франція великий посаг, який познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції). Після смерті чоловіка-короля вдруге одружилася з лідером опозиції Раулем IV, графом Валуа (1062), який вже мав законну дружину. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).

Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»). Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, який був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.

Імена А́нна Яросла́вна — в українській історіографії. А́нна Ки́ївська (), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нкаСент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франції и графиня Валюа / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909. () — у французькій історіографії. Агне́с, або Агне́са () — у французьких джерелах.

Біографія

Ранні роки

Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік, тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярослава. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою. Дитячі роки пройшли в Києві. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, які з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III Чорний), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, які були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, яка на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблений почерк, бо, ймовірно, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI ст. Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 45 кілометрів від Парижа.

Заручини Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, який був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фризії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Готьє, єпископа Мо, Рожера II, єпископа Шалону, васала Гослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами». Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року.

Перший шлюб. Королева Франції

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронація Анни. 1053 року Анна народила сина Філіпа, пізніше Роберта та Гуго. Роберт у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, який наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб

1062 року Анна вступила в другий шлюб, з графом Раулем де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом , який є пам'яткою української мовиВ. В. Німчук. Пам'ятки української мови //  — С. 453—455.. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — , «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»Anna Yaroslavna // Encyclopedia of Ukraine, 1984: 75., її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письмаПідпис Анни Ярославни 1063 року // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 56. — 352 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст. (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)Звенигородська берестяна грамота кінця XII — або початку XII ст. // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 268. — 352 с.Лист Говенової до Нежича у Звенигород з вимогою повернути борг. Берестяна грамота // Державна архівна служба України.

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Французьке королівство отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відійшла від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед науковців подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII ст. науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані АгнесІм'я Анни у латинській традиції, жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV ст.. Під час революції цей надгробок зник.Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є пам'ятник, подарований Україною в 2005 році. За свідченням Олени Рубан там начебто є й її могилаОлена Чекан. Вежі Парижа Український тиждень. — 16.01.2010.

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існуєCorvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396..

Родина 1 Чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060), король Франції з династії Капетингів.

Діти:

Філіпп I (1052—1108) — король Франції Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви. Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві. Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із очільників Першого Хрестового походу.

2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (близько 1025—1074) — граф Валуа.

Діти: не було

Генеалогія

Вшанування пам'яті

Пам'ятники