Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012-2017 роки

Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012-2017 роки — це програма щодо розвитку та реформування Збройних Сил України, що була затверджена на підставі Стратегічного оборонного бюлетеня України, відповідно до законів України «Про організацію оборонного планування»Закон України «Про організацію оборонного планування» від 18.11.2004 № 2198-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 4. — Ст. 97. та «Про державні цільові програми»Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 25. — Ст. 352. у рамках середньострокового оборонного планування Указом Президента УкраїниУказ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року"» від 29.12.2012 № 772/2012. Прийняття програми ознаменувало новий етап військової реформи.

Мета та структура

Мета програми - створити боєздатні, мобільні, якісно підготовлені, всебічно забезпечені, професійні Збройні Сили, які були б здатні швидко та вчасно реагувати на загрози національній безпеці у військовій сфері, ліквідувати, а за можливістю стримувати збройні конфлікти на ранній стадії їх виникнення. Крім того, Збройні Сили України мають бути спроможні брати участь у міжнародних операціях підтримання миру та безпеки.

Головними пріоритетними напрямками, навколо яких вибудовувалася програма, були: приведення визначених військових частин у стан постійної бойової готовності для швидкого, оперативного реагування у разі застосування проти України ворожих сил; удосконалення військово-штатної структури ЗС, відновлення повноцінної бойової підготовки одночасно з переведенням війська на контрактну форму служби, а також проведення всебічного повноцінного матеріального та фінансового забезпечення; забезпечення війська більшою кількістю модернізованого та нового озброєння сучасних зразків; оптимізація систем управління Збройними Силами, шляхом інтегрування організаційних структур на оперативному рівні, зменшення кількості збройних підрозділів та частин з метою їх оптимізації та введення автоматичних систем обліку військового майна; покращення та підсилення кадрового потенціалу, а також введення в дію ефективної системи забезпечення військовослужбовців житлом; удосконалення системи мобілізації, забезпечення ефективних заходів по нарощуванню війська в особливий період; проведення ефективної бюджетної політики, оптимізація фінансових надходжень, які виділяються, в тому числі, для проведення реформи. Час проведення заходів щодо реформування ЗС можна поділити на два етапи: На першому етапі планувалося оптимізувати склад та чисельність ЗС, завершити формування перспективного складу ЗС, звільнити ЗС від виконання невластивих їм функцій та вивільнити надлишкове військове майно. Крім того, планувалося підвищити рівень соціальних гарантій та забезпечити більш ефективний соціальний захист осіб, що звільняються від військових функцій у наслідок скорочень. На другому етапі планувалося забезпечити здатність військ до швидкого реагування щодо загроз на кордоні держави, до нарощування оперативних можливостей в особливий період для досягнення кількісної переваги. Крім того, планувалося повністю перевести військо до служби за контрактом та підвищити технічні, грошові та інші показники до рівня армій європейських держав.

Основні напрямки реформування та розвитку Збройних Сил згідно програми Удосконалення систем управління Збройними Силами

З метою підвищення ефективності роботи органів управління планувалося перерозподілити функції окремих складових системи управління на законодавчому рівні та створити трирівневу систему управління: Генеральний штаб Збройних Сил України - головний орган військового планування в державі, управління структурами ЗС, контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, місцевої влади та правоохоронними органами. Міжвидові органи військового управління - керування військами, які дислоковані згідно нового військово-адміністративного поділу. Управління бригад - керування військовими частинами та військовими навчальними закладами. Штабам видів Збройних Сил, які планувалося інтегрувати у склад Генерального штабу на першому етапі, встановлювалася відповідальність за розвиток відповідних видів військ, визначення вимог до підготовки військових частин та розробка їх керівних документів, організація підготовки офіцерів та сержантів у вищих навчальних закладах. Крім того, штаби мали право інспектувати відповідні види військ.

На першому етапі планувалося об'єднати до складу Генерального штабу Штаби Повітряних Сил, після набуття оперативних спроможностей міжвидовими органами військового управління.

Міжвидові органи військового управління мали здійснювати управління та планування застосування угруповувань військ, протиповітряною обороною в інтересах операцій, підготовкою та забезпеченням військ, що знаходяться під їх підпорядкуванням, територіальною обороною держави в визначених межах відповідальності. Командувачі міжвидових організацій мали нести повну відповідальність за оборону території, що була визначена як їх зона відповідальності.

Створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами України, мало підвищити рівень оперативності та якості функціонування системи управління.

Планувалося переоснастити систему зв'язку на цифрові засоби, як стаціонарні так і польові компоненти, розгорнути систему захисту інформації та забезпечити високий рівень кібернитичної безпеки, створити інтегровану систему супутникового зв'язку Збройних Сил, як підсистему Національної системи супутникового зв'язку України. Крім того, планувалося створення автоматизованої системи радіозв'язку.

Оптимізація складу, чисельності та структури Збройних Сил

Головна мета реформи - перехід від видового до міжвидового принципу побудови Збройних Сил, законодавчим чином закріпити їх загальну чисельність, структуру та принципи дислокації.

Структура Збройних Сил за оперативною організацією мала поділятися на Генеральний Штаб, як головний орган військового управління, та на міжвидові угруповування військ, що мають бути підпорядковані органам військового управління відповідно до адміністративно-територіального поділу території України, зведені за видовою ознакою до сухопутного, повітряного та морського компонентів. Основою збройних сил мали стати оперативні командування «Захід» і «Південь» і командування військово-морських сил.

За адміністративною організацією Збройні Сили мали складатися з видів Збройних Сил (Сухопутні Війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили), органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил, що не належать до видів Збройних Сил.

Під час мирного часу Збройні Сили мали поділятися, за ступенем бойової готовності, на сили резерву та сили постійної бойової готовності. Силам резерву відзначалася роль нарощування сил постійної бойової готовності та створення військових частин оборони у разі збройної агресії. Сили постійної готовності мали бути готові у будь-який час, в найкоротший строк, здійснити дії для запобігання збройному конфлікту, охороняти повітряний простір та водний простір в межах території України та охороняти важливі державні та військові об'єкти.

Сили постійної готовності в свою чергу мали поділятися на сили негайного реагування та сили швидкого реагування. Сили негайного реагування мали складатися з високомобільних військових частин десантних військ, морської піхоти, розвідки та спеціального призначення, бригади кораблів. Ці сили мала підтримувати армійська, тактична та морська авіація, крім того до складу сил входив визначений перелік артилерії та ракетних військ. До складу сил швидкого реагування мали входити механізовані, артилерійські та ракетні бригади, авіаційні та зенітні ракетні частини. Крім того, до складу сил входили окремі військові частини зв'язку, матеріально-технічного та оперативного забезпечення.

З метою приведення структури та складу Збройних Сил у відповідність до загальноприйнятих у провідних державах світу показників, планувалося оптимізувати чисельність військових частин, установ та організацій забезпечення життєдіяльності Збройних Сил. З 144 тисяч військовослужбовців, які знаходилися на службі у 2012 році, армія України мала скоротитися до 105 тисяч у 2015 році, а до кінця реформи кількість військовослужбовців мала становити 70 тисяч. Крім того, до 2017 року армія мала повністю перейти на контрактний вид служби.

Удосконалення систем підготовки Збройних Сил України Для вдосконалення та підвищення рівня підготовки Збройних Сил передбачалося: оптимізувати структуру, удосконалити складові частини, форми та методи підготовки Збройних Сил; удосконалити систему планування підготовки Збройних Сил, збалансувати її із системою оборонного та бюджетного планування, здійснити перехід до підготовки військ (сил) за дворічним циклом навчання, що складається з трьох періодів підготовки; змінити порядок використання навчальної матеріально-технічної бази, утворити потужний навчальний центр, оснащений сучасними комп’ютерними моделюючими системами, тренажерними комплексами та обладнанням; удосконалити процес забезпечення підготовки військових частин шляхом надання права їх командиру самостійно планувати використання ресурсів на підготовку підпорядкованих підрозділів; розробити стандарти підготовки та переліки завдань підрозділів, військових частин, органів військового управління; запровадити нову систему самооцінки та оцінки підрозділів, військових частин після завершення відпрацювання комплексу завдань з підготовки; упорядкувати систему керівництва підготовкою Збройних Сил, надати командирам (начальникам) право визначати та корегувати заходи з підготовки підпорядкованих військ (сил) з урахуванням завдань за призначенням, реального рівня навченості їх особового складу, ресурсного забезпечення. Таким чином, планувалося підвищити рівень підготовки Збройних Сил для виконання бойових та оперативних завдань, їх міжвидовий та комплексний характер, підвищити рівень відповідальності командирів (начальників), зменшити тривалість циклу підготовки до виконання завдань за кожним сценарієм застосування, шляхом використання можливостей центрів імітаційного моделювання, тренажерних комплексів і моделюючих систем навчального центру та підвищити ефективність використання ресурсів, що виділяються на підготовку військ.

Підвищення мотивації до військової служби

Підвищити мотивацію до військової служби планувалося шляхом виконання наступних кроків: суттєвого підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, удосконалення системи грошового забезпечення та приведення розмірів посадових окладів військовослужбовців у відповідність до розмірів посадових окладів державних службовців; підвищення питомої частки основних видів грошового забезпечення у загальній структурі грошового забезпечення з одночасним впровадженням системи стимулювання військової майстерності, запровадження ефективного механізму преміювання військовослужбовців за досягнення у службі та високі показники підготовки підпорядкованих підрозділів і військових частин; забезпечення військовослужбовців житлом відповідно до потреб Збройних Сил та належних умов для проходження служби, оздоровлення і відпочинку військовослужбовців і членів їх сімей; забезпечення дотримання передбачених законодавством державних соціальних гарантій військовослужбовців, які звільняються з військової служби у зв’язку із скороченням штатів або здійсненням організаційних заходів, за станом здоров’я, створення умов для їх адаптації до цивільного життя, забезпечення гідних пенсій військовим пенсіонерам.

Удосконалення морально-психологічного та кадрового забезпечення Збройних Сил