П'єр Бріс (, повне ім'я — П'єр Луї ле Бріс (); 6 лютого 1929, Брест, Франція — 6 червня 2015, Париж, Франція) — французький актор театру, кіно та телебачення. Найбільше відомий, як виконавець ролі вождя апачів Віннету у фільмах за романами Карла Мая.
Біографія
Ранні роки П'єр Бріс народився 6 лютого 1929 року в бретонському місті Бресті, Франція, в аристократичній сім'ї. З дитинства мріяв про театр, але війна порушила плани. З перших днів нападу фашистської Німеччини на Францію П'єр розносив повістки мобілізованим до армії, доглядав за пораненими прагнув потрапити на фронт. Приписавши собі зайві роки, у 19 пішов служити у флот.За шість років служби Бріс воював в Індокитаї, був десантником під час військової кампанії в Алжирі. Після мобілізації, закінчивши приватні акторські курси, починав кар'єру як фотомодель і танцівник та виступав у трупі невеликого паризького театру «Ла Брюйєр». Брав участь у масовках фільмів «Все буде гаразд» та «Якби нам розповіли про Париж».
Кар'єра в кіно У 1958 році П'єр Бріс дебютував в кіно, зігравши невелику роль партнера у танці героїні Мішель Морган у фільмі Андре Каятта «Примарне щастя». Типаж представника «золотої молоді» Жака, зіграний у фільмі, Бріс розвинув у стрічці «Брехуни» (1958) Марселя Карне, де розвінчується покоління молодих циників, та в «Губній помаді» (1960) — режисерському дебюті Даміано Даміані. Роль Джино, користолюбивого розбещеного циніка, у цьому фільмі відкрила П'єру Брісу широкий шлях на екрани. він отримував багато запрошень зніматися і охоче їх приймав.
У 1961 році західнонімецький режисер Гаральд Рейнл запросив Бріса зіграти вождя індіанського племені апачів Віннету у фільму-вестерні «Скарби Срібного озера» за твором Карла Мая. Відтоді актор зіграв у цілій низці фільмів з серії про Віннету, які виходили одна за одною і були дуже популярні у другій половині 1960-х років: у 1962—1968 роках актор зіграв в одинадцятьох вестернах.
У 1966 році П'єр Бріс знявся у румунсько-французькому історичному фільму Серджіу Ніколаеску «Даки», де зіграв роль Севера, молодого римського легата, що звик коритися імператорові й підкорювати інших, але гине, безсилий протистояти життєвим суперечностям.. У фільмі П'єра Ламбера «Рани ні про що» (1972) Бріс зіграв роль водія з африканських саван, втягнутого в злочинні махінації торговців зброєю. В італійській комедії Джорджо Капітані «Лялечка гангстера» (1975), яка розповідає про суперництво ватажків двох банд, екранним супротивником П'єра Бріса є Марчелло Мастроянні, а причиною ворожнечі — красуня у виконанні Софі Лорен.
У 1970-і роки Бріс працював в театрах Парижа та з того часу активно знімався на телебаченні, де знову втілив образ Віннету в телеекранізаціях романів К. Мая. У 1977—1999 роках актор був постійним учасником театралізованого фестивалю Карла Мая в Елсі, ФРН.
Окрім акторської гри в театрі, кіно та телебаченні П'єр Бріс пробував свої сили також як співак і автор тексту пісень, що лунали у супроводі індіанської сопілки. Записав 18 музичних дисківPierre Brice Discography на сайті Discogs.
У 2004 році в Німеччині з друку вийшли мемуари П. Бріса «Віннету і я» ().
П'єр Бріс помер 6 червня 2015 року в паризькій лікарні від пневмонії у віці 86 років.
Фільмографія Ролі в кіно
Ролі на телебаченні
Визнання
Нагороди та номінації П'єра БрісаРікКатегоріяФільмРезультат Найкращий акторЗолото апачів Найкращий акторВіннету — син Інчу-ЧунаВіннету 3Громовержець і Віннету Ювілейна нагорода Unknockable Stars
Примітки
Посилання
Біографія П'єра Бріса на сайті encinematheque.fr