Кім Ерік Дрекслер (; 25 квітня 1955, Окленд, Каліфорнія) — відомий американський науковець, «піонер нанотехнологій», інженер, відомий популяризатор нанотехнологій. Автор концепції нанотехнологічного механосинтезу, перший теоретик створення молекулярних нанороботів, концепції «сірого слизу».

Життєпис На початку 70-х років Кім Ерік Дрекслер потрапив під сильний вплив ідей, викладених у доповіді Римського клубу «Межі зростання». Вже на першому курсі Массачусетського технологічного інституту він почав шукати тих, хто працював над пошуком позаземних ресурсів. Він знайшов доктора Жерара К. О'Ніла, відомого фізика з Принстонського університету, який робив сильний акцент у своїх наукових дослідженнях на прискорювачах частинок і відомого завдяки своїй праці над концепцією колонізації простору.

У 1975 і 1976 роках Дрекслер брав участь у дослідженнях NASA на тему космічних поселень. Він розробляв на основі нанотехнологій високоефективні сонячні батареї. Активно брав участь у космічній політиці, допомагаючи укласти угоду про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах.

Наприкінці 1970-х років Дрекслер почав розвивати ідеї молекулярної нанотехнології (МНТ). 1979 року ознайомився з відомою доповіддю Річарда Фейнмана «Внизу багато місця».

Термін «нанотехнології» придумав професор токійського університету Норіо Танігуті в 1974 році для опису виготовлення матеріалів з нанометровою точністю, і його використав Дрекслер у своїй книзі 1986 Машини творення: Прийдешня ера нанотехнології, щоб описати те, що пізніше стало відоме як молекулярна нанотехнологія (МНТ). У цій книзі він запропонував ідею нано-«асемблера», який буде в змозі побудувати копію себе та інших об'єктів довільної складності, а також у розділі 9 описав гіпотетичний сценарій оживлення кріонованих людей. Він також вперше придумав термін «сірий слиз», щоб описати те, що може статися, якщо гіпотетична самовідтворювана молекулярна нанотехнологія вийде з-під контролю.

Дрекслер навчався в Массачусетському технологічному інституті. Він здобув диплом бакалавра в міждисциплінарних науках в 1977 році і ступінь магістра в 1979 році в аерокосмічній промисловості. 1991 року здобув ступінь доктора філософії під егідою MIT Media Lab. в галузі молекулярної нанотехнології (першим у цій царині). Його книга «Наносистеми» здобула премію AAP в номінації «Найкраща комп'ютерна книга 2002 року».

1986 року Ерік Дрекслер заснував разом з дружиною Крістін Петерсон Foresight Institute, головною метою якого є дослідження перспектив розширення можливостей людини за допомогою нанотехнологій і пов'язаних з цим ризиківForesight Institute. 2001 року Дрекслер і Петерсон розірвали свій 21-річний шлюб. У 2005 році Дрекслер покинув організацію.

2004 року Дрекслер підписав відкритий лист вчених на підтримку кріоніки.

Починаючи з 2005 року Дрекслер працює головним технічним консультантом у компанії Nanorex, що виробляє програмне забезпечення, яке використовується в проектуванні наноструктур. Живе Дрекслер у Лос-Альтос (штат Каліфорнія). Також входить до складу директорів Американського національного аерокосмічного товариства і є членом Хімічного товариства, Протеїнового товариства.

2006 року Дрекслер одружився з Розою Ван, яка раніше була інвестиційним банкіром, а тепер працює у фонді Ashoka: Innovators for the Public.

Нагороди 1992 року назвала книгу «Nanosystems Molecular Machinery Manufacturing and Computation» найкращою книгою в галузі комп'ютерних наук.

Ерік Дрекслер у науковій фантастиці Дрекслер згадується в науково-фантастичній книзі «Діамантовий вік» як один із головних героїв світу майбутнього, який ґрунтується на ідеях нанотехнологій.

У науково-фантастичному романі Кена Маклеода «Дрекслер» — це нанотехнологічний асемблер, який здатний перетворювати майже все, що може поміститися в обсязі конкретної машини — носовому відсіку космічного корабля.

Дрекслер також згадується в науково-фантастичній книзі Стела Павлоу. Його книга згадується як одна з відправних точок у створенні наноасемблера, а також в ній дається уявлення про найкращий спосіб використання фулерену.

Джеймс Роллінс посилається на книгу Дрекслера «Машини творення» у своєму романі «Excavation», де він використовує теорію молекулярних машин Еріка, як можливе пояснення виникнення таємничої «Речовини Z» у цій історії.

Дрекслера також згадує покійний доктор Тімоті Лірі у своїй останній роботі «Design for Dying» в розділі «Мутація».

Книги Еріка Дрекслера Машини творення: Прийдешня ера нанотехнології (1986) Доступно на online at e-drexler.com Безмежне майбутнє (Unbounding the Future, 1991; спільно з і Gayle Pergamit) (ISBN 0-688-12573-5) Доступно online, можна завантажити безкоштовно з Unbounding the Future: the Revolution Nanotechnology Nanosystems: Molecular Machinery Manufacturing and Computation (1992) Доступно англійською мовою на online at e.drexler.com Докторська дисертація Дрекслера, «молекулярні машини, здатні до обчислення». Ранні версії тексту доступні online Engines of Creation 2.0: The Coming Era of Nanotechnology — Updated and Expanded , K. Eric Drexler, 647 сторінок, (Лютий 2007) — ілюстроване pdf видання, завантаження безкоштовно. Radical Abundance: How a Revolution in Nanotechnology Will Change Civilization (2013) ISBN 1610391136

Див. також Наномедицина Наноасемблер Наноробот Foresight Institute

Примітки

Посилання Вебсайт E-drexler.com Блог Metamodern.com Виступ Дрекслера на Саміті Сингулярності (англ.)