Монго́льська імпе́рія (, ; , ; старомонг. Yeke Mongγol ulus — Велика держава Монголів; у деяких джерелах також Татарська імперія, Золота Орда, Ординське царство) — середньовічна імперія в Євразії, найбільша суходільна імперія у світовій історії.після Британської імперії
Початок її утворенню поклало об'єднання монгольських племен під проводом Чингісхана у 1206 році. Вона збільшилася завдяки приєднанню держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу і Східної Європи.
За життя Чингісхан уйгурська мова фактично виконувала роль державної (канцелярської) мови Монгольської імперії, але розмовною мовою монгольської еліти залишалася монгольська.
На час найбільшої територіальної експансії її площа становила 24 мільйони км² з населенням понад 100 млн. людей (25–30 % населення світу того часу).
Географія Країна, яку нині називають Монголією, була батьківщиною кочівників за багато століть доти, як світ дізнався про монголів. Вона входить у особливу смугу степів Північної півкулі, які простираються від Угорщини до Маньчжурії південніше лісової смуги. З півдня, на відміну від західних степів, її обмежують не внутрішні моря, не гори, а пустеля Ордос і оброблені землі Китаю у середній течії річки Хуанхе.
Територія між гірською системою Великий Хінган, яка відділяє степ від Маньчжурії на сході, і Алтаєм, Тянь-Шанем і вкрапленнями пустель без назв, поділена із півночі на південь на три частини.
Північна частина, прилегла до Саян, Алтаю та інших гірських хребтів аж до Байкалу, складається з покритих лісом крейдяних гір і родючих рівнин, які перетинають численні річки й озера, які належать до басейну річки Селенги, що впадає в Байкал, і навіть басейнах річок Шилка і Аргунь, які далі утворюють Амур.
Центральна частина охоплює пустелю Гобі, завширшки 700 миль із півночі на південь і 1200 миль зі сходу на захід.
Південна частина є рівнинна, перетнуті двома невеликими гірськими хребтами північніше Хуанхе, причому по південному хребту проходить Великий китайський мур.
А загалом вся територія являє плато. Тутешній клімат, крім крайніх північних областей, особливо посушливий, а різниця температур влітку, і взимку більше, ніж у сусідніх степах.
Історія Зародження Монгольської імперії
Ще в XIII столітті мандрівниками з Середньої Азії та Індії була привезена звістка про те, що на сході утворилася нова держава — тюркськомовна Татарська імперія.
У тюрків були свої вожді, які називалися ханами. У ханів в підпорядкуванні були нойони, що були вождями племен. Саме вони захопили для своєї худоби найкращі землі для випасу. Хани мали бойові дружини, що складалися з аратів, які були просто бідними одноплемінниками. Великі хани могли дозволити собі мати добірну гвардію, в якій служили нукери.
З другої половини XII століття у монголів стали відмирати родоплемінні відносини, а з поширенням приватної власності сформувалися окремі сім'ї; зароджуються феодальні відносини, що можна назвати державністю. Міст Монгольська імперія не будувала, а багатство вимірювалось кількістю пасовищ і худоби та коней. Вважалося, що монголи — це відстала цивілізація. Вони були дуже войовничим народом. Для того щоб захопити нові пасовища, вони без роздумів знищували тих, кому ці пасовища належали раніше.
Монголи садили своїх дітей у сідло з дитинства, і тому кожен з них був чудовим вершником і віртуозно володів арканом, луком зі стрілами. Їх коні були волохатими, низькорослими, володіли дивовижною витривалістю.
Ближче до XIII століття монгольські хани стали вести боротьбу за першість. Переможці підкоряли собі переможених, і ті ставали підданими сильнішого хана і воювали на його боці. А непокірні ставали рабами. Ординська імперія проходила своє становлення безперервними війнами племен, а пізніше — їх спілками. Вожді винищували себе міжусобними війнами, чинити по-іншому в ті часи не вміли.
На початку шістдесятих років XII століття тюркський вождь Єсугей об'єднав велику кількість племен. Старшим його сином був Темучен, який у 1206 році прийняв ім'я Чингісхан, що в перекладі з тюркської означає «світлосяйний хан». Через деякий час Єсугея отруїли, а його військо розбіглося.
Вдова довгий час жила у злиднях доти, поки не підріс Темучен і не зібрав свою дружину, разом з якою він воював з іншими ханами. Йому вдалося, підпорядкувавши кілька монгольських племен, завоювати для себе трон «Хамаг монгол улусу», а це означає, що всі монголи повинні були підкорятися тільки йому. У ці часи він був молодим, сміливим, безрозсудним і нещадним воїном. Але він умів за певних обставин і відступити.
Саме Темученом були проведені реформи, за яких була введена десяткова система організації армії. Ним була створена особиста гвардія з величезними привілеями для найняв і нукерів, яких звільнили від податків. У той же час він підкорював і інші племена. Останнім підкореним ним плем'ям були великі татари. У 1206 році Темучена проголосили Чингісханом — великим ханом. Саме з цих часів Ординська імперія почала своє існування.
У період найбільшого розквіту Монгольська імперія охоплювала приблизно 33 млн км², це становить близько 22–24 % суходолу Землі.
Правління Чингісхана 1196 року племінний хан Темучін (1155/1167-1227) після винищення своїх супротивників стає Чингісханом і 1206 року на курултаї всіх тюркських і монгольських степових народів проголошується верховним правителем. Виходячи з існуючої ситуації, Чингісхан видав низку положень, які з часом були об'єднані у Велику Ясу Чингізхана. Яка робить з ополчення (улус) національну одиницю: розподіл народу приблизно на 130 «тисяч» і гвардію під командуванням спадкоємних вождів, котрі із «золотої родини» Чингісхана кожного разу обирають Великого хана — чінгизида. Накази (ярлики) забезпечують внутрішній спокій за надзвичайної боєготовності для завоювання світу. Визнання всемогутності Бога, вшановувати якого можна в будь-якій формі.
1205–1209 роки — підкорення держави Сі Ся, плацдарму проти Китаю. 1211–1215 роки — спустошення держави Цзінь. Монголи зміцнюють свою військову могутність, ретельно плануючи через кожних два роки походи, і згодом використовують техніку китайських інженерів (військові сигнальні системи, мистецтво облоги). 1219–1225 роки — напад на Хорезмську державу. Чингісхан підкорює «із сідла» світ від Північного Китаю до Дону, яким, однак неспроможна правити нечисельна тюркська верхівка. Розквітлі культури Середньої Азії занепадають; торгівля переміщується з азійських караванних шляхів на арабські морські.
Уперше Русь зіткнулася з Ординською імперією в 1223 році на території сучасної Донецької області на річці Калка. Битва між русько-половецькими силами під керівництвом Галицького князя Мстислава Мстиславича Удатного та Великого Київського князя Мстислава Романовича Старого з одного боку і тюркським військом яке очолювали полководці Джебе-нойон та Субедей-богатур з іншого закінчилася перемогою ординців.
Після смерті Чингісхана держава була поділена на улуси між його чотирма синами (Джучі, Джагатаєм, Толуєм, Угедеєм) — Чингізидами. Каракорум стає постійною столицею.
Війна з Цзінь
Головним зовнішньополітичним завданням Ординської держави була війна з імперією Цзінь. Ця війна розглядалася тюрками як священна. З точки зору тюркського суспільства війна була необхідна як акт кровної помсти за загибель багатьох їхніх одноплемінників, а особливо за ганебну смерть Амбагай-хана. Необхідно враховувати також бажання Чингісхана помститися союзникам татар, які були винні у смерті його батька Єсугей-Баатура. Крім того великого хана Монгольської держави обтяжувало положення данника і васала (хоч і номінального) чжурчженів.
Підготовка Конфлікту з Цзінь передувала військова і дипломатична підготовка. Були проведені походи з метою усунення втручання в конфлікт потенційних союзників цзінців.
У 1207 році на північний кордон були направлені два тумени під командуванням Джучі, старшого сина Чингісхана, і Субедея. Ойрати, які кочували на кордоні лісу й степу, добровільно підкорились монголам і навіть дали їм провідників. Слідом за цим висловили свою покірність багато лісових племен, в тому числі бурят-монголи і баргути. Єнісейські киргизи, які мешкали в районі Мінусинської улоговини, також не наважилися протистояти монголам. Багато сибірських племен, які платили данину киргизам, таким чином також скорились великому хану. Без боротьби підкоривши багато народів і убезпечивши північні кордони держави, Джучі повернувся в ставку батька.
Одразу після підкорення лісових народів Субедея відправили на західні кордони держави, де збиралися з силами залишки меркитів на чолі з синами Тохтоа-бекі і найманів під керівництвом Кучлука. На початку 1208 року відбулася битва в долині Іртиша в місці впадіння в нього Бухтарми, в якій монголи розгромили своїх супротивників. Меркітські царевичі втекли на захід до кипчаків, а Кучлук — на південь, в Семиріччя, де знайшов пристановище в гурхана кара-киданів Джулху.
На півдні Монгольська держава мала кордони з царством тангутів Західне Ся (Сі Ся). Перший похід в тангутське царство було здійснено в 1205 році під командуванням Єлюй Ахая. В 1207 році величезна монгольська армія здійснила новий похід на тангутів. Було захоплено багато худоби, в тому числі верблюдів, яких дуже цінували монголи; проте, головна мета походу — приведення південних сусідів до покірності — не була досягнута. Монголам не вдалося зайняти жодної фортеці. В зв'язку з цим через два роки було організовано новий похід, до якого Чингісхан підготувався набагато краще. Осадні гармати, очевидно, вперше застосовані монголами, дозволили їм захопити місто Урахай і блокувати фортецю Імень. Двічі розбивши тангутів в польових битвах, монголи осадили столицю Чжунсін. Незабаром їм довелося зняти облогу і відступити, оскільки води річки затопили околиці міста. Проте, правитель Сі Ся запросив миру і в знак доброї волі видав за Чингісхана свою дочку. Результати походу: сильно ослаблений потенційний супротивник, захоплена велика здобич; монгольські війська здобули досвід взяття фортець і дій проти армії китайського зразка.
У 1209 році Уйгурський ідикут (правитель) Баурчук заявив про покірність монгольському хану. Уйгурія, що була розташована на території Західного краю (Синьцзян), до цього на правах автономії підпорядковувалась хану кара-киданів, які при цьому не втручалися у внутрішні справи уйгурських князів, що вибрали шлях самоізоляціїНібито сильна залежність уйгурських держав від торгівлі, рівно як і їх транзитна роль, є історіографічним міфом і не підтверджується джерелами, навпаки — з часів киданського панування уйгури виявилися в ізоляції від торгівлі з Китаєм, детальніше див. А. Г. Малявкин «Уйгурские государства в IX—XII вв.», Новосибирск.: Наука, 1983, стр. 184—185.
У столиці Уйгурії вбитий кара-киданський намісник Шукем, а до монголів направлено посольство з висловлюванням побажання перейти в васальну залежність до монгольського хана. Чингізхан був задоволений таким ходом подій; він проголосив ідикута своїм п'ятим сином і видав за нього свою дочку.
У 1210 році Арслан, хан карлуків, що проживали в Семиріччі, добровільно визнав над собою правління Чингісхана. Тридцятитисячне кінне військо карлуків включилось в склад монгольської армії. Незабаром прикладу Арслана послідував Бузар, правитель Алмалика.
Монгольське правління успішно вирішило всі завдання, пов'язані з підготовкою до війни з імперією Цзінь. Були усунені можливі супротивники і набуті союзники, отримані матеріальні засоби для оснащення армії, яка на той час мала безцінний досвід боротьби з великою осілою державоюКнига: Храпачевский Р. П. «Военная держава Чингисхана». — М. — 2005—282.
У той же час міжнародна ситуація складалася дуже невдало для цзінців, яким доводилося вести війну на три фронти: на півдні — з імперією Сун, на заході — з тангутами, а в середині країни — з народним рухом «червоножупанників».