Реформація в Польщі — релігійний і соціальний рух, що існував з 1520-х років до середини XVII століття. Реформація в Польщі, на відміну від інших європейських країн, де вона призвела до посилення монархічної влади, лише в Республіці Польща порушила як монархічну, так і церковну владу.

Передумови

Зародившись на землях Священної Римської імперії в 1517 р., Реформація була імпортована на територію Польщі через мережу закордонних зв'язків. Для дослідження процесу генезису реформаційного руху на територію польської монархії, проблема визначення головних каналів імпортування реформаційних ідей має властивість розгортатись як формуюча.

До безпосередніх факторів розвитку польської Реформації належать процеси соціально-економічного характеру. Особливо рельєфно їх відображають урбанізація і зростання чисельності міст. Станом на 1500 р. у межах корони існувало 567 міських поселень, з яких 227 шляхетсько-магнатських, 113 церковних і 227 королівських. За регіональним розподілом найбільша кількість міст розташовувалась у Малопольщі — 171, за нею слідували Великопольща — 169, Мазовія — 76, Королівська Прусія — 48, Сєрадзька земля — 39, Ленчицька земля — 31, Куявія — 26, Добжинська земля — 7. На Галицьких та Волинських землях, які входили до складу Руського і Белзького воєводств у 1500 р. було до 50 міських поселень, у 1600 р. — до 70. Більшість міських поселень були містечками напіваграрного характеру. Упродовж XVI ст. виникло 104 міста, переважна більшість яких мала шляхетсько-магнатське підпорядкування.

У середині XVI ст. у містах мешкало до однієї третини загальної кількості населення Польщі. Одним із чинників збільшення кількості міських мешканців була потужна міграційна хвиля селян, що переселялись до міст з метою зміни роду занять і станової приналежності, а також частково шляхти і іноземців. Населення польських міст неухильно зростало. Наприклад, Познань, яка нараховувала наприкінці XV ст. близько 4 тисяч мешканців, збільшила у другій половині XVI ст. цей показник до 16 тисяч. Швидкими темпами зростало населення Варшави, яке у 1564 р. досягло чисельності у 10 тисяч. Приблизно на однаковому з нею рівні знаходився Люблін. На початок XVI ст. населення таких крупних міських центрів як Вроцлав, Гданськ та Краків перевищувало кількість у 20 тисяч. Виникнення нових міст, з одного боку, відображало потреби у заснуванні нових торгівельних центрів, здатних забезпечити економічний розвиток регіону, зокрема запит сільського населення у ремісничій продукції. З іншого боку створення нових міських населених пунктів було часто викликано прагненням великих землевласників до підвищення власного майнового статусу шляхом включення до своїх володінь міст, а не тільки селищ. Населення міст, які були засновані з цією метою, як правило, досить повільно зростало, а самі населені пункти отримували в офіційних документах найменування «oppidum» (лат. «містечко»). Інтенсивне зростання як кількості міст, так і чисельності міського населення протягом XV—XVI ст. заклали підґрунтя для розгортання міщанської Реформації, використання протестантами міських ресурсів і перетворення окремих міст на організаційні центри поширення протестантизму.

Визначальний вплив на польське аграрне суспільство здійснило запровадження і утвердження фільваркової системи сільськогосподарського виробництва. Поширення фільваркової системи, спричинене зростанням попиту на зернову продукцію у Західній Європі не тільки хронологічно збігається із розгортанням Реформації в Польщі, але і одночасно виступає вагомою передумовою її розвитку. Збагачення за рахунок розвитку фільварково-панщинної системи і прибутковості зернової торгівлі надало шляхті можливість витрачати більше коштів на задоволення власних освітніх і культурних запитів і проведення меценатської діяльності, яка нерідко знаходила своє втілення у фінансуванні потреб протестантських громад. Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва заклав підвалини конфлікту економічних інтересів шляхти та католицької церкви. Запровадження фільваркового господарства, розрахованого на отримання прибутку через екстенсивне використання земельних площ і безоплатної селянської праці значно підвищило вартість земель, придатних для сільськогосподарської діяльності. За таких умов, шляхту приваблювала перспектива привласнення земельних ресурсів католицької церкви, яка була крупним землевласником. Станом на початок XVI ст. одному лише Краківському єпископству належало 225 селищ. Гнєзнінське архієпископство мало у своєму розпорядженні 200 населених пунктів, з яких 11 були містами. Великі земельні володіння знаходились у власності монастирів. Наприклад, у Малій Польщі Тинецький монастир мав 44 селища, Меховський — 42, Копшивницький — 29, Єнджеєвський — 21, Щижицький — 15. У Великій Польщі власниками кількох десятків сіл були монастирі у Тшемешно, Льонде, Лекно, Могильно.

Вплив гуситського руху Окремого розгляду потребують ідеологічні передумови генезису реформаційного руху в Польщі. У цій групі чинників історична першість належить впливу гусизму на польські землі. В умовах жорсткого військового протистояння Польської держави з підтримуваним Римським папою і німецьким імператором Тевтонським орденом, антинімецька і антиклерикальна спрямованість гусизму імпонувала широким колам представників польської шляхти. Суспільно-політична програма таборитів здобула підтримку значної кількості польських міщан і селян. Достеменно встановлено безпосередню участь останніх у гуситських війнах. Достатньо показовим у цьому відношенні є факт опротестування польською делегацією на Константському соборі 1415 р. рішення про публічне спалення Яна Гуса.

Основні події

Початок Реформації Реформація на цих землях була представлена кількома течіями, які проникли із Західної і Центральної Європи. Найраніше з'явилося лютеранство — вже у перші роки після виступу М. Лютера. У межах Польської держави лютеранство поширилося головним чином у Королівській Пруссії, помітно — в західній частині Великопольщі. В інших регіонах Корони присутність лютеранства була спорадичною. На польських землях за межами цієї держави воно особливо поширилося в Сілезії. Тоді ж лютеранство почало охоплювати Любуську землю й Західне Помор'я; в останньому місцевий сейм 1534 р. проголосив його офіційною релігією. Такого ж статусу воно набуло в Князівській Пруссії 1525 p., коли його публічно прийняв перший її правитель Альбрехт І Гогенцоллерн.

У Польському королівстві лютеранство в основному було релігією мешканців міст, до того ж німців: воно виникло як релігія німецького бюргерства; лютеранство «польські» німці, яких було доволі багато, сприймали як підтвердження своєї етнічної ідентичності, чинник, який допомагав їм зберігати й відстоювати її. З часом, з огляду на німецький характер лютеранства, в нього стали переходити й німецька шляхта, селяни-німці в місцях компактного їх розселення. Що ж до польської шляхти, то лише незначна її частина, переважно у Великопольщі, прийняла лютеранство. Польська шляхта не сприйняла його з двох причин: по-перше, як німецьку, на її переконання, релігію, що було проявом певного негативного ставлення поляків до Німеччини; по-друге, як релігію аристократичну, князівську, оскільки невдовзі після виникнення лютеранства виразно дало про себе знати прагнення тих німецьких правителів, що приймали його, підпорядкувати собі лютеранську церкву у своїх князівствах; це прагнення було реалізоване після розгрому в Німеччині селянського повстання 1524—1525 pp.

У перші роки поширення лютеранства в Короні її правлячі кола виступали проти нього. У 1520 р. з'явився едикт Сигізмунда І, який забороняв виголошувати ідеї М. Лютера, виїжджати за кордон в міста, охоплені лютеранським рухом; католицька церква одержала право цензурувати книги перед їх виданням. Але едикт виконувався несумлінно; так само як подібні королівські едикти, що видавалися впродовж кількох наступних десятиріч. Натомість рішучими виявились дії того ж короля, спричинені конфліктом у Ґданську, оскільки він мав не тільки релігійний, а й соціальний характер. У січні 1525 р. озброєне поспільство міста — прихильники лютеранства (бюргерство і плебс), скинули міську раду (магістрат), що перебувала в руках вірного католицтву патриціату, після того, як вона заарештувала кількох прибічників реформації. Обраний повсталими склад ради повністю скасував у місті католицьку літургію, закрив монастирі, проголосив лютеранство офіційною конфесією та зробив спробу провести реформи, навіяні селянською війною в Німеччині. Та сама рада відправила до короля посланців з проханням затвердити нові порядки у Ґданську. У відповідь Сигізмунд І видав указ, що позбавляв місто усіх його привілеїв до часу відновлення в ньому старих порядків і виступив на чолі озброєних загонів проти повсталих. Міська рада, не зважившись озброїти народ, нічого не зробила для організації опору. Оволодівши Ґданськом у червні 1526 р., король відновив тут католицьку літургію і наказав стратити 15 керівників реформаційного руху, а інших його діячів вигнати з країни. Проте повністю покінчити з лютеранством у Ґданську король не зважився, воно й далі залишалося релігією тутешнього поспільства. До кінця свого правління Сигізмунд І був налаштований до лютеранства негативно. Певний час подібну позицію займав Сиґізмунд Август, аж поки у 1557—1558 pp. не надав свободу віросповідання головним містам Королівської Пруссії; згодом цю свободу було поширено на всю провінцію.

Поширення кальвінізму на польських землях У другій половині 1550-х років кальвінізм став провідним напрямом польського протестантизму. Найбільше прихильників він мав серед малопольської шляхти. Організація кальвіністської церкви давала простір для впливів у ній найбільш заможним членам общини. У польських землях такий вплив мала шляхта, що прийняла кальвінізм. У своїх маєтках вона реформувала, профанувала католицькі церкви, усувала з них священиків і передавала їх (церкви) прибічникам вчення Ж. Кальвіна, пресвітерам і міністрам, яких підбирала на свій розсуд. Реформовані церкви, звані зборами, перебували під повним контролем кальвіністської шляхти (зборами йменували й церкви лютеран і чеських братів, які зазвичай виникали внаслідок реформування католицьких церков; чеські брати також споруджували свої храми). Нерідко міністрами у зборах були католицькі священики, що навернулися в кальвінізм, здебільшого до них належали вихідці з міщан і селян. Кальвіністська церква (як, зокрема, і церква лютеран та чеських братів) була дешевою: на її утримання не йшли жодні, звичні для католицької церкви побори, найголовніший з яких десятина, яку, до речі, кальвіністська шляхта привласнювала. 1550 р. в містечку Піньчові, що в Малопольщі, власник якого став кальвіністом, пройшов перший з'їзд кальвіністських міністрів, а 1554 р. в малопольському ж містечку Сломніки — перший синод кальвіністської церкви, який санкціонував її організаційну структуру. Підраховано, що тільки у 1550—1570 pp. було скликано не менше 92 кальвіністських синоди і з'їзди, з них 20 у Піньчові. Близько 1570 р. у Речі Посполитій налічувалося близько 700 протестантських церков, з яких понад 420 були кальвіністськими (лютеранських церков було понад 140).