Ізабелла Августа (Огаста), леді Грегорі (, до шлюбу Персе, ; 15 березня 1852 — 22 травня 1932) — ірландська драматургиня, фольклористка і керівниця театру. Разом з Вільямом Батлером Єйтсом та Едвардом Мартіном є співзасновницею і театру «Абатство». Написала безліч коротких творів для обох театрів. Леді Грегорі видала низку книг переказів на основі ірландської міфології. З народження вона належала до класу, тісно пов'язаного з британською короною, однак змінила погляди. Її перехід до культурного націоналізму, про що свідчать її твори, став символом політичної боротьби, що відбувалася в Ірландії упродовж її життя.
Леді Грегорі, в основному, знана за її роботу щодо . Її дім у у графстві Голвей слугував важливим місцем зустрічі для провідних діячів Відродження. Рання робота як члена ради театру «Абатство» була не менш важливою, ніж її творчі праці для розвитку театру. Девіз Леді Грегорі є цитатою з Аристотеля: «Думати як мудра людина, але виражати себе як звичайні люди».Yeats 2002, p. 391.
Ранні роки і шлюб Грегорі народилася в Роксборо, графство Голвей, і була наймолодшою донькою англо-ірландської нетитулованої дворянської сім'ї Персе. Мати, Френсіс Баррі, була родичкою . Родинний дім у Роксборо був маєтком площею 6000 акрів (24 км²), розташованим між містечками і ; пізніше, однак, головний будинок маєтку спалили під час Ірландської громадянської війни.Foster (2003), p. 484. Вона виховувалася вдома, і на її подальшу кар'єру дуже вплинула її няня, Мері Шерідан, католичка, для якої ірландська мова була рідною; вона познайомила юну Августу з історією та легендами краю.Shrank and Demastes 1997, p. 108.
Стала дружиною , вдівця з маєтком у поряд з Гортом 4 березня 1880 року. Вінчання відбулося в церкві святого Матіаса в Дубліні.Coxhead, Elizabeth. Lady Gregory: a literary portrait, Harcourt, Brace & World, 1961, p. 22. Сер Вільям, на 35 років старший за неї, щойно пішов у відставку з посади губернатора Цейлону (нині Шрі-Ланка), а перед тим упродовж кількох термінів був членом парламенту від графства Голвей. Він був добре освіченою людиною з безліччю літературних і художніх інтересів, і будинок в Кул-Парку містив велику бібліотеку та велику колекцію творів мистецтва. Мав також будинок у Лондоні, де подружжя проводило значну частину часу, даючи щотижневі салони. Будинок відвідували багато провідних літературних та мистецьких діячів, у тому числі Роберт Браунінг, Альфред Теннісон, Джон Еверетт Мілле і Генрі Джеймс. Їхня єдина дитина, , народився в 1881 році. Він загинув під час Першої світової війни, проходячи службу як пілот; це стало поштовхом для Вільяма Б. Єйтса до написання віршів An Irish Airman Foresees His Death («Ірландський льотчик передбачає свою смерть»), In Memory of Major Robert Gregory («У пам'ять про майора Роберта Грегорі») та Shepherd and Goatherd («Пастух і козар»).«Representing the Great War: Texts and Contexts» , The Norton Anthology of English Literature, 8th edition, accessed 5 October 2007.Kermode 1957, p. 31.
Ранні твори Сім'я Грегорі чимало подорожувала, відвідавши Цейлон, Індію, Іспанію, Італію і Єгипет. Будучи в Єгипті, леді Грегорі мала роман з англійським поетом , що надихнуло її на серію віршів про кохання A Woman's Sonnets («Жіночі сонети»).Hennessy 2007; Holmes 2005, p. 103. Вілфрід Блант пізніше видав їх під своїм іменем.
Перша робота, що з'явилася під її власним іменем, — памфлет Arabi and His Household («Арабі і його господарство», 1882 рік). Спочатку це був лист у Таймс на підтримку Ахмеда Орабі-паші, лідера націоналістичного 1879 року проти деспотичного режиму Хедива і європейського панування в Єгипті. Пізніше вона сказала про цей лист так: «Які б політичні гнів чи енергія не зародилися в мені, вони проявилися того єгипетського року і вичерпали себе».Gregory 1976, p. 54. Незважаючи на це, в 1893 році вона опублікувала A Phantom's Pilgrimage, or Home Ruin («Паломництво привида, або Домашня руїна»), антинаціоналістичний памфлет проти запропонованого Вільямом Гладстоном другого Акту про гомрул.Kirkpatrick 2000, p. 109.
Продовжувала писати прозу в період шлюбу. Взимку 1883 року, поки чоловік був на Цейлоні, працювала над серією спогадів про дім свого дитинства. Планувала видати їх під назвою An Emigrant's Notebook («Щоденник емігранта»),Garrigan Mattar 2004, p. 187. однак згодом відмовилась від ідеї. У 1887 році написала серію памфлетів під назвою Over the River («Понад річкою»), в якій зверталася по кошти для приходу святого Стефана в Саутерк на півдні Лондона.Yeats, Kelly and Schuchard 2005, p. 165, fn 2. Також написала ряд оповідань у 1890 і 1891 роках, хоча вони теж ніколи не були надруковані. Збереглися декілька неопублікованих віршів з цього періоду. Коли сер Вільям Грегорі помер у березні 1892 року, леді Грегорі занурилася в траур і повернулася в Кул-Парк; там вона редагувала автобіографію чоловіка, яку опублікувала в 1894 році.Gonzalez 1997, p. 98. Пізніше вона напише: «Якщо б я не одружилася, я б не дізналася, як швидко людина збагачує свої речення в розмові; якби я не овдовіла, я б не знайшла тої відстороненості розуму, відпочинку спостереження, потрібних, щоб дати уявлення про характер, передати й інтерпретувати його. Самотність зробила мене багатою, „повною“, як каже Бекон».Owens and Radner 1990, p. 12.
Культурний націоналізм Поїздка в на Аранських островах у 1893 році розбудила в леді Грегорі цікавість до ірландської мовиLady Gregory". Irish Writers Online, accessed 23 September 2007. і до фольклору місцевості, в якій вона жила. Вона організувала уроки ірландської в школі в Кулі і почала збирати казки з місцевості довкола її будинку, особливо від жителів в Горті. Однією з найнятих нею вчителів була , яка відвідувала Кул багато разів. За результатами роботи опубліковано кілька томів фольклорних матеріалів, у тому числі A Book of Saints and Wonders («Книга святих і чудес», 1906), The Kiltartan History Book («Історія Кілтартана», 1909) і The Kiltartan Wonder Book («Чудеса Кілтартана», 1910). Також видано ряд колекцій «кілтартанських» версій ірландських міфів, у тому числі Cuchulain of Muirthemne («Кухулін з Муйрхемне», 1902) і Gods and Fighting Men («Боги і воїни», 1904). («Кілтартанська» — це термін леді Грегорі для англійської мови з гельським синтаксисом, заснованої на діалекті, яким говорять у Кілтартані). У передмові до першої Єйтс писав: «Думаю, ця книжка — найкраще, що вийшло з Ірландії за моє життя».Love, Damian. «Sailing to Ithaca: Remaking Yeats in Ulysses». The Cambridge Quarterly — Volume 36, Number 1, 2007, pp. 1–10. Джеймс Джойс спародіював цю заяву у розділі «Сцилла і Харибда» свого роману «Улісс».Emerson Rogers 1948, pp. 306—327.
До кінця 1894 року, заохочена позитивними відгуками на редагування автобіографії чоловіка, леді Грегорі звернула увагу на інший редакційний проект. Вона вирішила підготувати для публікації уривки з листування діда сера Вільяма Грегорі під назвою Mr Gregory's Letter-Box 1813–30 («Поштова скринька містера Грегорі 1813-30», 1898 рік). Це потягло за собою необхідність вивчення ірландської історії цього періоду; одним з результатів цієї роботи стала зміна її політичної позиції, від «м'якого» , характерного її ранньому твору про гомрул, до відвертої підтримки ірландського націоналізму та республіканізму і до того, що вона пізніше описала як «неприязнь і недовіра до Англії».Komesu and Sekine 1990, p. 102.
Заснування «Абатство»
Сусідом леді Грегорі був Едвард Мартін, і під час візиту до нього додому, у замок Тулліра в 1896 році, вона вперше зустрілася з Вільямом Б. Єйтсом.Graham, Rigby. «Letter from Dublin». American Notes & Queries, Vol. 10, 1972. Дискусії між ними трьома упродовж наступного року призвели до створення Ірландського літературного театру в 1899 році.Foster (2003). pp. 486, 662. Леді Грегорі взялася за збір коштів, і перша програма складалися з п'єс Мартіна The Heather Field («Вересове поле») і Єйтса The Countess Cathleen («»).
Проект Ірландського літературного театру тривав до 1901 року,Kavanagh, Peter. «The Story of the Abbey Theatre: From Its Origins in 1899 to the Present». (New York): Devin-Adair, 1950. коли він занепав через відсутність фінансування. У 1904 році леді Грегорі, Мартін, Єйтс, Джон Міллінгтона Сінг, , і та зібралися разом, щоб сформувати Ірландське національне театральне товариство. Перші спектаклі товариства проходили в будівлі під назвою Молсворт-хол. Коли звільнилося приміщення на Лоу-Еббі-стріт і суміжний будинок на Марлборо-стріт, Горніман і Вільям Фей домовилися їх придбати та переобладнати на потреби товариства.McCormack 1999, pp. 5–6.
11 травня 1904 року товариство офіційно прийняло пропозицію Горніман про використання будівлі. Оскільки Горніман зазвичай не проживала в Ірландії, вона оплатила необхідну королівську патентну грамоту, яка була надана на ім'я леді Грегорі.Yeats, Kelly and Schuchard 2005, p. 902. Одна з її власних п'єс, («Новини поширюються»), була виконана на вечорі відкриття 27 грудня 1904 року.Murray, Christopher. (PDF). abbeytheatre.ie, accessed 6 August 2009. На відкритті («Плейбой західного світу») Сінга в січні 1907 року частина натовпу влаштувала безлад, у результаті чого решту вистави можна було втілити лише як пантоміму.Ellis 2003 Леді Грегорі була не такої високої думки про п'єсу, як Єйтс, але захищала Сінга з принципу. Її погляд на цей випадок підсумований в листі до Єйтса, де вона пише про заворушення: «Це стара битва: між тими, хто використовує зубну щітку, і тими, хто ні».Frazier 2002
Пізня кар'єра
Леді Грегорі залишалася активним керівником театру, поки стан здоров'я не змусив її відійти від справ у 1928 році. За цей час вона написала понад 19 п'єс, здебільшого для постановки в «Абатство». Чимало з них були написані в спробі транслітерації гіберно-англійського діалекту, на якому говорили довкола Кул-Парку і який став широко відомий як «кілтартанська», від назви сусіднього села . Її п'єси були одними з найуспішніших у ранні роки «Абатство»,Pethica 2004 але їх популярність поступово спала. Більше того, ірландський письменник одного разу написав: «Вічні постановки її п'єс мало не зруйнували «Абатство»».Augusta Gregory . Ricorso Окрім п'єс вона написала двотомну працю про фольклор рідного краю під назвою Visions and Beliefs in the West of Ireland («Погляди і вірування на Заході Ірландії») в 1920 році. Вона також грала головну роль у трьох постановках («Кетлін-ні-Хуліган») в 1919 році.
Під час її перебування у складі «Абатства», Кул-Парк залишився для леді Грегорі домом; вона проводила час у Дубліні, проживаючи в готелях. Наприклад, під час національного перепису 1911 року зупинялася в готелі на Саут-Фредерік-стріт, 16. В готелях вона вечеряла скромно, часто їжею, яку привезла з собою з дому. Часто використовувала свій готельний номер для інтерв'ю з майбутніми драматургами «Абатства» і для розваг товариства після прем'єри нових вистав. Багато днів провела за роботою над перекладами в Національній бібліотеці Ірландії. Вона здобула репутацію дещо консервативної постаті.DiBattista and McDiarmid 1996, p. 216. Наприклад, коли подав «Абатству» свою першу п'єсу Shadowdance, леді Грегорі її відхилила і повернула автору зі словами «Стара леді каже „ні“», написаними на титульному аркуші.Dick, Ellmann and Kiberd 1992. p. 183. Джонстон вирішив перейменувати п'єсу, і врешті вистава The Old Lady Says 'No!''' («Стара леді каже „ні“») була поставлена у театрі в 1928 році.
Останні роки