АнальгетикиАНАЛЬГЕТИКИ АТХ класифікація або знеболювальніІнгібітор nmda-рецепторів амантадин: знеболювальні властивості у комбінації з аналгетиками / О. В. Макаренко, В. Й. Мамчур // Досягнення біології та медицини. — 2008. — № 2(12). — С. 27-29. — це препарати, які мають специфічну здатність усувати відчуття болю або послаблювати його. Це речовини, головним ефектом яких є анальгезія, яка виникає унаслідок резорбтивної дії та не супроводжується в терапевтичних дозах виходом людини зі стану притомності та вираженим порушенням рухових функцій. Опіоїди знижують сприйняття болю й ефективні для пригнічення «глибокого» внутрішнього болю. Неопіоїдні знеболювальні, такі як нестероїдні протизапальні препарати (наприклад, аспірин, парацетамол тощо), знижують м'язово-кістяковий біль та перешкоджають запаленню м'яких тканин.
Історія Близько 1550 року до нашої ери в єгипетських храмах писарі записали на папірусі Еберса 700 рецептів від болю та лихоманки. Кожен з них змішував заклинання з травами, смолами та меленим маком. У месопотамських табличках 2600 року до нашої ери опіум, мандрагору та блекоту згадували як щоденні знеболювальні засоби. Греко-римські лікарі отримували липкий латекс з маку городнього (papaver somniferum) та давали його під час операцій або пологів. Мешканці Анд жували листя коки, щоб заглушити рани та заспокоїти страждання. До появи сучасних анальгетиків для полегшення болю використовували різні методи: наприклад, під час операцій знеболювали алкоголем, скополаміном, опіумом та індійською коноплею. У крайніх випадках вдавалися і до дій, що суперечать медицині: застосування грубої сили, наприклад, удар по голові, що призводив до втрати свідомості, або часткове удушення для досягнення того ж ефекту.
Парацельс винайшов лауданум у 1527 році, розчинивши опіум у спирті. Цей препарат став першими пероральними опіатними ліками у Європі епохи Відродження.
У народній медицині для зняття жару та болю використовували кору верби. Пізніше було виявлено, що у корі верби міститься речовина саліцин, яка при гідролізі перетворюється на саліцилову кислоту, що має протизапальну та знеболювальну дію.
Ацетилсаліцилова кислота була синтезована у 1853 році, накопичено дані щодо її ефективності при артриті та доброї переносимості.
XIX століття принесло з собою лабораторні знеболювальні — Людвіг Кнорр створив феназон (антипірин) у 1883 році, а Фрідріх Баєр випустив у 1887 році фенацетин як один з перших масових анальгетиків.
У Франції П'єр Жан Робіке в 1832 році виділив кодеїн з опіуму, створивши слабший, але безпечніший опіоїд.
У 1874 році Чарльз Ромлі Елдер Райт створив діаморфін (героїн) в лікарні Святої Марії у Великій Британії, перевівши знеболювальні препарати з рослинної медицини до чистої хімії.
Стюарт Адамс разом із Boots UK Limited у 1960-х роках запропонував ібупрофен як безпечніший ніж аспірин протизапальний засіб. Він з'явився в аптеках Великої Британії у 1969 році, а в США — у 1974 році.
Триступенева градація знеболювальних засобів Всесвітньої організації охорони здоров'я 1986 року відсортувала їх за силою дії: 1-й рівень – легкий біль: неопіоїдні препарати. 2-й рівень – помірний біль: слабкі опіоїди. 3-й рівень – сильний біль: сильні опіоїди.
Класифікація Анальгетики зазвичай класифікують за механізмом дії.
НПЗП Нестероїдні протизапальні препарати (скорочено НПЗП) — це клас лікарських засобів, який включає препарати, що зменшують біль і знижують температуру, а у високих дозах зменшують запалення. Найвідоміші з цієї групи препаратів — аспірин, ібупрофен і напроксен — доступні без рецепту в більшості країн.
Парацетамол, також відомий як ацетамінофен або рядом торгових назв, є препаратом, який використовують для зменшення болю та гарячки. Зазвичай його використовують для зменшення легкого та помірного болю. У поєднанні з опіоїдними знеболюючими препаратами парацетамол використовують також для сильнішого болю, такого як біль при раку та після операції. Зазвичай його використовують всередину або ректально, але також і внутрішньовенно. Ефект триває від двох до чотирьох годин. Парацетамол класифікується як легкий анальгетик. Парацетамол, як правило, безпечний у рекомендованих дозах.
Інгібітори ЦОГ-2 Ці препарати були отримані з НПЗП. Циклооксигеназу інгібують НПЗП, виявлені принаймні дві різні версії: СОХ-1 і СОХ-2. Дослідження показали, що більшість несприятливих ефектів НПЗП опосередковуються шляхом блокування ферменту ЦОГ-1 (конститутивного), а анальгетичний ефект опосередковується ферментом ЦОГ-2 (індуцибельним). Таким чином, інгібітори ЦОГ-2 були розроблені для інгібування лише ферменту ЦОГ-2 (традиційні НПЗП блокують обидві версії взагалі). Ці препарати (такі як рофекоксиб, целекоксиб і еторикоксиб) є однаково ефективними анальгетиками порівняно з НПЗП, при цьому, зокрема, спричиняють менше шлунково-кишкових кровотеч.
Після широкого застосування інгібіторів ЦОГ-2 було виявлено, що більшість препаратів цього класу збільшують ризик серцево-судинних подій в середньому на 40 %. Це призвело до відміни рофекоксибу та вальдекоксибу та попереджень щодо інших. Еторикоксиб виглядає відносно безпечним, з ризиком тромботичних подій, подібним до ризику диклофенаку.
Алкоголь Алкоголь має біологічні, психічні та соціальні ефекти, які впливають на наслідки вживання алкоголю від болю. Помірне вживання алкоголю може зменшити певні види болю за певних обставин.
Більшість його знеболювальних ефектів походить від антагонізації рецепторів NMDA, подібно до кетаміну, таким чином знижуючи активність первинного збудливого (підсилювального сигнал) нейромедіатора глутамату. Він також функціонує як знеболювальний засіб меншою мірою, підвищуючи активність первинного гальмівного (знижувального сигналу) нейромедіатора, ГАМК.
Також було помічено, що спроби вживання алкоголю для лікування болю призводять до негативних наслідків, включаючи надмірне вживання алкоголю та розлад, пов'язаний із вживанням алкоголю.
Канабіс Канабіс, або медична марихуана, належить до групи канабіноїдів, що використовуються для лікування захворювань або полегшення симптомів. Існують дані, які свідчать про те, що канабіс можна використовувати для лікування хронічного болю та м'язових спазмів, а деякі дослідження вказують на його ефективність у полегшенні невропатичного болю.
Опіоїди
Препарати групи опіоїдів розглядаються «індивідуально» попри їх групову спорідненість.
Архетиповий опіоїд морфін та інші опіоїди (наприклад, гідрокодон, дигідроморфін, кодеїн, оксикодон, петидин) мають приблизно однаковий вплив на проведення больового сигналу. Бупренорфін є частковим агоністом μ-опіоїдних рецепторів, тоді як трамадол є селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСіН) зі слабкими властивостями агоніста μ-опіоїдних рецепторів. Трамадол структурою ближчий до венлафаксину, ніж до кодеїну. Він забезпечує знеболення не тільки за рахунок «опіоїдного» ефекту (через помірний агонізм μ-рецепторів), але й за рахунок дії як слабкий, але швидкодієвий агент, який вивільняє серотонін, та інгібітор зворотного захоплення норадреналіну. Тапентадол, який має деяку структурну подібність з трамадолом, є новим препаратом, що має два (і, можливо, три) різних способи дії — як традиційний опіоїд і як інгібітор зворотного захоплення норадреналіну.
Причинно-наслідковий зв'язок не зовсім зрозумілий, але препарати класу ІЗЗН у поєднанні з опіоїдами (особливо тапентадолом і трамадолом) успішно застосовуються для полегшення болю.
Дозування всіх опіоїдів може бути обмежене через опіоїдну токсичність (сплутаність свідомості, пригнічення дихання та міоз), міоклонічні судоми (трамадол), при цьому пацієнти з толерантністю до опіоїдів зазвичай мають вищі межі дозування. Опіоїди, хоча і є дуже ефективними анальгетиками, можуть мати деякі неприємні побічні ефекти. Пацієнти, які починають приймати морфін, можуть відчувати нудоту і блювоту (зазвичай полегшуються коротким курсом протиблювотних засобів, таких як фенерган). Свербіж може вимагати переходу на інший опіоїд. Пацієнти, які приймають опіоїди, часто страждають від закрепів і зазвичай отримують супутні ліки для полегшення закрепів (лактулозу, макрогол або кодантрамер).
При належному застосуванні опіоїди та інші центральні анальгетики є безпечними та ефективними; однак існують ризики, такі як звикання організму до препарату (толерантність). Толерантність означає, що часте вживання препарату може призвести до зниження його ефекту. Якщо це безпечно, для підтримки ефективності може знадобитися збільшення дозування, що особливо актуально для пацієнтів, які страждають від хронічного болю і потребують знеболення протягом тривалого періоду часу. Толерантність до опіоїдів часто знижується за допомогою ротаційної терапії, під час якої пацієнт регулярно перемикається між двома або більше неперехресно толерантними опіоїдними препаратами, щоб уникнути перевищення безпечних доз, намагаючись досягти адекватного знеболення, оскільки опіоїди та інші наркотичні анальгетики з часом можуть спричинити звикання, що змушує пацієнта або потерпілого збільшувати дозу препарату для зменшення болю, з потенційним ризиком небезпечного для життя передозування.
Толерантність до опіоїдів не слід плутати з гіпералгезією, викликаною опіоїдами. Симптоми цих двох станів можуть бути дуже схожими, але механізм дії відрізняється. Опіоїдна гіпералгезія виникає, коли вплив опіоїдів посилює відчуття болю (гіпералгезія) і навіть може зробити больовими не больові подразники (алодинія).
Комбінації Анальгетики часто використовують у комбінації, наприклад парацетамол та кодеїн, які містяться у багатьох безрецептурних знеболювальних. Вони також можуть бути поєднані із судинозвужувальними препаратами, такими, як псевдоефедрин, або з антигістамінними препаратами для людей, які страждають алергією.
Стверджувалося, що застосування парацетамолу, аспірину, ібупрофену, напроксену та інших НПЗП з опіатами слабкого та середнього діапазону (приблизно до рівня гідрокодону) демонструє сприятливий синергетичний ефект шляхом боротьби з болем у багатьох місцях дії. І при цьому було показано, що деякі комбіновані знеболювальні продукти мають незначні переваги порівняно з подібними дозами окремих компонентів. Але ці комбіновані анальгетики часто можуть призводити до значних побічних явищ, включаючи випадкові передозування, найчастіше через плутанину, яка виникає через безліч часто недієвих компонентів цих комбінацій.
Альтернативна медицина Вважається, що деякі методи альтернативної медицини можуть полегшувати деякі види болю ефективніше, ніж плацебо. Наявні дослідження свідчать про те, що для кращого розуміння ефективності нетрадиційної медицини потрібні подальші дослідження.
Інші ліки Нефопам — інгібітор зворотного захоплення моноамінів і модулятор кальцієвих і натрієвих каналів — також схвалений для лікування помірного та сильного болю в деяких країнах.
Флупіртин — засіб, який відкриває K+ канали центральної дії зі слабкими властивостями антагоніста NMDA. Його використовували в Європі для лікування помірного та сильного болю, а також його властивості діяти на мігрень та розслаблення м'язів. Він не має значних антихолінергічних властивостей і, як вважають, не впливає на рецептори дофаміну, серотоніну або гістаміну. Він не породжує звикання, і толерантність зазвичай не розвивається.
Циконотид, потужний блокатор вольтажзалежних кальцієвих каналів N-типу, вводиться інтратекально для полегшення сильного болю, зазвичай пов'язаного з раком.
Ад'юванти Ад'юванти також використовують для лікування болю. І антидепресанти першого покоління (наприклад, амітриптилін), і новіші антидепресанти (наприклад, дулоксетин) використовують разом з НПЗП та опіоїдами для лікування болю, пов'язаного з пошкодженням нервів та подібних проблем. Інші засоби безпосередньо підсилюють дію анальгетиків, наприклад, використання гідроксизину, прометазину, каризопродолу або трипеленаміну для збільшення знеболювальної здатності даної дози опіоїдного анальгетику.