Емерсон Леао (, ; 11 липня 1949, Рібейран-Прету) — бразильський футболіст, що грав на позиції воротаря, а також футбольний тренер. Чемпіон світу 1970 року.
Виступав за низку бразильських команд, найбільших успіхів досяг з «Палмейрасом». Також провів 80 офіційних матчів за збірної Бразилії, за яку грав протягом 15-ти років.
По завершенні кар'єри став тренером. Працював у Бразилії, Японії і Катарі. Тренував збірну Бразилії.
Клубна кар'єра Леао народився в 1949 році в маленькому провінційному містечку Рібейран-Прету в штаті Сан-Паулу. З дитинства почав грати у футбол, як й майже всі бразильські хлопці. Але на відміну від переважної більшості однолітків, Леао вибрав від самого початку позицію воротаря. Вже в 10 років він грав у дитячій команді «Сан-Жозе», у 13 — за юнацьку команду клубу «Комерсіал» з рідного містечка Рібейран-Прету. В 15 років підписав свій перший професійний контракт з «Сан-Жозе», потім на деякий час повернувся в «Комерсіал», проте в 1968 році, коли йому було дев'ятнадцять, був взятий до одного з найсильніших у країні клубів, «Палмейрас» із Сан-Паулу, і в тому ж році завоював звання чемпіона країни.
З «Палмейрасом» він тричі ставав чемпіоном країни (в 1969, в 1972 і 1973 роках), і також тричі — чемпіоном штату Сан-Пауло (1972, 1974 і 1976 роках). У 1973 році добився приголомшливого результату: 1058 хвилин гри без єдиного гола. У 1978 році «Палмейрас» грав на своєму полі з командою «Гуарані» (Кампінас) перший з двох фінальних матчів, за підсумками яких мав визначитися чемпіон країни. На 25-й хвилині другого тайму за рахунку 0:0, коли Леао володів у своєму штрафному майданчику м'ячем і думав, куди його спрямувати, нападник гостей Карека наблизився до нього, намагаючись блокувати, перешкодити направити м'яч в потрібну точку. Причому Карека не штовхав «Лева», не чіпав його, не було ніякого фізичного контакту, він просто дратував воротаря своєю присутністю. І Леао грубо штовхнув його, перекинув на землю, після чого суддя тут же призначив пенальті у ворота «Палмейраса» і вигнав з поля воротаря. Ситуація для господарів ускладнилася тим, що дозволені заміни вже були зроблені, тому в ворота став польовий гравець. Одинадцятиметровий був забитий і клуб, що залишився в меншості, матч програв, так само, як і гру-відповідь. Чемпіоном країни став «Гуарані», а Леао був оголошений торсидою винуватцем трагедії і вигнаний з клубу.
У 1978 році, коли він підписав контракт з «Васко да Гама», гравці цього клубу мало не влаштували йому обструкцію через те, що він зумів виторгувати для себе умови, що набагато перевершували стандартні для цього клубу.
Згодом, граючи за «Греміо», став чемпіоном штату в 1980 році і чемпіоном країни на наступний рік. У 1982 році, коли Леао зі скандалом покинув «Греміо», керівники «Фламенго» спробували запросити його до свого клубу. Однак майже всі провідні гравці збунтувалися і не захотіли бачити у своїх лавах примхливого і незлагідного «Лева». Перехід не відбувся. І Леао направився в «Корінтіанс» — найпопулярніший в штаті Сан-Пауло клуб. Тоді в ньому грали знаменитий Сократес, Казагранде, Віола, Зенон та ін. І в цьому клубі вперше в історії бразильського футболу під впливом грандіозних змін, що відбувалися в країні (рушився режим військової диктатури), за ініціативою Сократеса запанувала атмосфера, яка отримала назву «Корінтіанська демократі». Виникла, точніше була створена самими гравцями атмосфера повної довіри і найсуворішої відповідальності. Був скасований режим зненавиджених усіма футболістами багатоденних передігрових зборів, гравці прибували на стадіон прямо до матчу.
Провідні гравці «Корінтіанса» теж зустріли «Лева» непривітно, справедливо побоюючись, що прихід цієї зірки підірве атмосферу товариства і братства. Казагранде, назвавши Леао «руйнівним елементом», навіть заявив про своє бажання піти з клубу, якщо там з'явиться «цей тип». Але все ж «Лев» став у ворота, відправивши в запас трьох голкіперів, що вже були в «Корінтіансі», і завоював разом з клубом звання чемпіона штату. Втім, незабаром він розпрощався з «Корінтіансом», і йдучи, не без єхидства зауважив: «Я був в „Корінтіансі“, але не в цій їх „демократії“».
Виступи за збірну Перший матч у складі національної збірної Бразилії Леао зіграв на «Маракані» 8 березня 1970 року зі збірною Аргентини. Бразильська збірна, що до того часу блискуче відіграла відбірковий турнір до чемпіонату світу 1970 року, проводила серію товариських матчів, награючи склад і пробуючи тактичні варіанти тренера Жоана Салданьї. Бразильці перемогли 2:1 завдяки блискучим голам Жаїрзіньйо і Пеле, а гра Леао вразила спокоєм і впевненістю: в пропущеному голі провини юного воротаря не було. Цей матч був першим для Леао і став останнім для Салданьї, який буквально через два-три дні був звільнений і замінений на Маріо Загало. На наступний товариський матч зі збірною Чилі 22 березня Загало теж поставив Леао, і він відіграв його ще успішніше: бразильці виграли 5:0. Однак після цього Леао довго у воротах збірної не з'являвся: за справу взявся, і дуже непогано, повернений в команду Фелікс Мієлі, який і зіграв на чемпіонаті світу усі матчі, а Леао став чемпіоном світу, так і не зігравши на турнірі.
У ворота національної команди молодий воротар повернувся лише в 1972 році, коли Бразилія запросила до себе кілька збірних на турнір, присвячений 150-річчю проголошення своєї незалежності. Всі чотири матчі цього турніру Леао зіграв «всуху»: з Чехословаччиною (0:0), Югославією (3:0), Шотландією (1:0) і Португалією (1:0). Потім деякий час Леао захищав ворота національної збірної в чергу з Ренато і Венделом, в 1974 році зайняв міцно місце голкіпера, і в цій якості дуже непогано відіграв чемпіонат світу 1974: в семи матчах пропустив лише чотири голи. Перший груповий етап бразильці пройшли багато в чому завдяки своєму голкіперу — він не пропустив у всіх трьох зустрічах. З огляду на, що із сильними на той час збірним Югославії і Шотландії бразильці зіграли по 0:0, саме внесок воротаря можна визнати вирішальним фактором у загальному успіху. Два перші матчі другого етапу принесли бразильцям дві перемоги, причому перший м'яч Леао пропустив лише в п'ятій грі чемпіонату, виграній у Аргентини з рахунком 2:1. В останній грі раунду бразильцям потрібна була тільки перемога над голландцями. Але мало хто міг протистояти тоді тотальному футболу, тому бразильці програли 0:2, а після цього Бразилія програла ще й полякам в матчі за 3-е місце. У Бразилії результати турніру були визнані провальними, одним з винуватців «катастрофи» був визнаний, як нерідко буває в таких ситуаціях, воротар, вигнаний зі збірної на два роки.
У її ворота він повернувся лише в 1976 році, коли збірна Бразилії була запрошена до США на турнір, присвячений 200-річчю незалежності цієї країни. Всі три матчі бразильці виграли (з Англією — 1:0, США — 2:0, з Італією — 4:1), Леао міг відчувати себе тепер «реабілітованим», і саме з цього турніру почався його найяскравіший зоряний період, найчудовиший цикл виступів за першу команду країни: 39 матчів поспіль без жодної заміни протягом трьох з половиною років — з 23 травня 1976 року по 31 жовтня 1979 року. У цих 39-ти поєдинках він пропустив усього 22 м'ячі, при тому, що за цей період відбувся чемпіонат світу 1978 року і Кубок Америки 1979 року. При цьому на чемпіонаті світу Леао відіграв блискуче: всього три голи в семи матчах. Однак через особливості турнірної схеми, придуманої ФІФА, Бразилія, що не мала жодної поразки на турнірі, виявилася лише третьою, а чемпіонами стали аргентинці, переможені в одній грі групового турніру. Лише бронзову медаль Леао здобув з командою і за результатами континентального чемпіонату рік по тому.
Після цього Леао надовго зник зі збірної. Його не запросили на чемпіонат світу 1982 року. Повернувся він у головну команду країни лише після того, як за традицією одним з головних винуватців поразки на світовому чемпіонаті 1982 року був оголошений воротар Валдір Перес, який пропустив 5 липня 1982 року три знаменитих м'яча від італійця Паоло Россі. Після цього Леао знову зміг зіграти за збірну чотирнадцять матчів поспіль. І знову Кубок Америки 1983 року став для нього фатальним: бразильці зайняли на цьому турнірі лише друге місце, що вважалось рівнозначним провалу, і Леао знову був відправлений у відставку. Починалася епоха нових молодих голкіперів: Пауло Вітора і Карлоса.
Свій останній матч за збірну «Лев» зіграв 30 квітня 1986 року. Це був поєдинок з Югославією в ході підготовки до прийдешнього чемпіонату світу 1986 року у Мексиці. У першому таймі Леао пропустив один м'яч, і був замінений юним Жилмаром, який теж один раз дістав м'яч з сітки. Бразильці виграли 4:2, Леао був збережений у складі збірної, відправився до Мексики, але там не зіграв жодної хвилини, просидів усі п'ять зіграних Бразилією матчів на лавці запасних, чого не зміг пробачити Теле Сантані: «Якщо він мене взяв на чемпіонат світу, коли мені було 37 років, мабуть, він довіряв моєму досвіду. Навіщо ж було тримати мене на лавці, як 19-річного хлопця?!».
Загальний баланс виступів Леао за збірну вельми вражаючий: якщо вважати тільки матчі з національними збірними інших країн, то Леао брав участь у 81-му такому поєдинку і пропустив в них 51 гол. За даними газети «Жорнал ду Бразил» загальне число виступів Леао за збірну (включаючи матчі і з клубними командами) виражається числом 115. Ця газета повідомила, що 13 жовтня 1983 року, коли Леао грав свій сотий матч за національну команду (1:1 зі збірною Парагваю), число пропущених ним голів досягла рівно 60. Це означає дуже високий (60 відсотків) «коефіцієнт надійності». Також Леао зіграв за збірну 27 неофіційних матчів, в яких пропустив 23 голи.
Тренерська кар'єра Свій останній матч він зіграв в 1987 році за «Спорт Ресіфі». І відразу після цього став тренером того ж «Спорта». Вступаючи на посаду в цій не дуже великій команді, яка ніколи не входила в еліту бразильського футболу, Леао сказав, що він поки починає тут, але сподівається рано чи пізно стати тренером збірної. При цьому через лише дванадцять років прогноз збувся. Його тренерська кар'єра почалася з помітного успіху: ведений Леао «Спорт» в 1987 році став чемпіоном Бразилії.
Потім Леао відправився до Сан-Пауло, де тренував клуби «Португеза Деспортос» та «Сан-Жозе». У 1989 році Леао повернувся у свій перший і головний клуб — «Палмейрас», в 26 матчах чемпіонату штату Сан-Пауло він здобув 21 перемогу і ледь не привів команду до чемпіонського звання. Утім, на шляху до цього титулу став скромний провінційний «Брагантіно». Робота в «Палмейрасі» теж була далеко не безхмарною: Леао виставив з команди Нето, який одразу ж був узятий вічним і непримиренним суперником «Палмейраса» «Корінтіансом» і став там зіркою. Це викликало зрозуміле роздратування торсиди «Палмейраса». Потім у нього виникли проблеми у взаєминах з кращим захисником клубу Даріо Перейрою і воротарем Зеті.
Розійшовшись з «Палмейрасом», Леао прийшов в «Атлетико» (Курітіба), а потім відправився до Японії. Там спочатку працював з клубом «Сімідзу С-Палс», але найбільшого успіху домігся, перейшовши до «Верді Кавасакі». У 1992 році виграв з цим клубом Кубок Канагава. Потім повернувся до Бразилії, працював з «Жувентуде», у 1996 році знову приїхав в Японію, очоливши все той же «Верді Кавасакі». У грі «Верді» зримо відчувалась привнесена бразильцями пристрасть до індивідуальної віртуозної роботи з м'ячем, яка вдало схрестилася з японською енергією, працьовитістю, сумлінністю, побожним ставленням до всього, чого вимагає тренер. Закономірним підсумком цієї роботи став виграш «Верді Кавасакі» все в тому ж 1996 році Кубка Імператора.