Павло Олександрович Левицький (нар. 26 червня 1926, с. Григорівка (нині — Херсонська область) — 2 лютого 2000, Вінниця) — український художник. Працював у жанрах станкової та монументальної скульптури. Член НСХУ (1992).

Біографічна довідка Закінчив Сімферопольське художнє училище. Закінчив Харківський державний художній інститут, відділення скульптури у 1962 році.

Учасник Другої світової війни. Мав бойові нагороди.

З 1962 року працював на Вінницькому художньо—виробничому комбінаті.

Створював станкові і монументальні скульп­тури, пам'ятні знаки. Деякі роботи зберігаються у Вінницькому обласному художньому і краєзнавчому музеях, та у музеї Вінницького національного технічного університету.

Член Вінницької обласної організації Національної спілки художників України з 1984 року, НСХУ з 1992 року.

Лауреат обласної премії ім. Миколи Трублаїні (1975).

Помер у Вінниці 2 лютого 2000 року.

Основні твори Пам'ятник — комсомольцям 1920-х років (1969).

Меморіальний пам'ятник жертвам голокосту у Гайсині (1990).

Пам'ятник жертвам фашизму у Гайсині, скульптурна композиція «Мати і и дитина» (1974).

Пам'ятник жертвам фашизму у Томашполі.

Меморіал у Вінниці по вулиці Київській.

Пам'ятник І. В. Бевзу (1982, Вінниця).

Скульптурна композиція «Материнство» (Палац урочистостей, Вінниця), «Клятва партизан», «Пієта» (1987), «Трагедія війни» (1990).

Виставки Учасник обласних та республіканських виставок з 1974 року.

Персональна виставка відбулась у Вінниці.

Нагороди Нагороджений медаллю «За відвагу» (1945).

Джерела Монументальне мистецтво у творчості художників Вінниччини. ВООНСХУ. Вінниця, 2009. ISBN 978-966-8086-86-1, упорядник Гринюк Л.Н.

Л. Н. Гринюк. Левицький Павло Олександрович // Енциклопедія сучасної України. Вінниччина історична в образотворчому мистецтві: Альбом. В., 2011.

Примітки