ФК «Лімерик» () — ірландський футбольний клуб з однойменного міста. Виступає у Прем'єр-лізі. Домашні матчі приймає на стадіоні «Маркетс Філд», місткістю 5 000 глядачів.

Перший футбольний клуб «Лімерик» заснований 1937 року та має багату історію, відомий у різні часи під назвою «Лімерик», «Лімерик Юнайтед», «Лімерик Сіті» та «Лімерик 37». Кожна з вище вказаних команд була єдиним представником міста у дорослих футбольних змаганнях з 1937 року.

«Лімерик» двічі вигравав титул чемпіона Ірландії, в сезонах 1959/60 та 1979/80 років, та двічі Кубок Ірландії, у 1971 та 1982 роках. Також вони тричі вигравали Кубок Ліги Ірландії, у сезонах 1975/76, 1992/93 та 2001/02 років. «Лімерик» 6 разів брав участь у єврокубках.

Історія Заснування та ранні роки Перший досвід дорослого футболу «Лімерик» отримав на початку 1930-х років, коли Лімерикський окружний комітет управління (LDMC) влаштував низку товариських матчів між дорослими клубами, такими як «Вотерфорд Юнайтед» та «Брей», а також місцевою молодіжною командою. Успіх у вище вказаних поєдинках спонукав LDMC сформувати дорослу команду й спробувати вибороти путівку до Ліги вільної держави. Їх заявку прийняли в червні 1937 року, і старша команда «Лімерика» замінила «Дольфіна», який залишив лігуMalone, Alice, Senior Soccer in Limerick, 1937-2008, Limerick Civic Trust Heritage & Folklore Archives, 2008.. 19 липня 1937 року зареєстрували нову приватну компанію

22 серпня 1937 року «Лімерик» провів свій перший офіційний матч, проти «Шемрок Роверс» у Кубку міста Дубліна (один з провідних турнірів в Ірландії, який проводився з 1930-х до 1970-х років) й виграв його з рахунком 1:0. Вони завершили сезон 1937/38 років на 10-му місці з 12-ти команд-учасниць, але «Лімерику» вдалося здобути свій перший трофей, коли вони обіграли Корк Юнайтед (1:0) у фіналі Мюнстера Сеньйор Кап на Маркетс Філд. У перші сезони свого існування клуб виступав у смугастій червоно-білій майці та в білих шортах. Коли «Вотерфорд» знявся з чемпіонату в 1941 році, клуб придбав їх синю форму й виступав у синьо-білій формі протягом наступних 40 років.

У 1940-х роках «Лімерик» почав демонструвати кращі результати, команда двічі ставала віце-чемпіонами Ліги Ірландії (1943/44, 1944/45), поступалися двічі у півфіналах Кубку Ірландії (1942/43, 1946/47), а також ставали срібними призерами у Лізі Ірландського щита 1945/46. Останній з вище вказаних турнірів був попередником Кубку Ліги, третього за значущістю змагання після Ліги та Кубку. У сезоні 1948/49 років команда знову виграла Мюнстер Сеньйор Кап. Лише в 1950-х «Лімерик» здобув свій перший національний титул, коли виграв Щит у 1953 роціList of League of Ireland Shield Winners. Retrieved on 26 February 2008. . До цього трофею в сезоні 1958/59 роках вони додала Кубок міста Дубліна, обігравши у фіналі «Драмкондру».

Чемпіони Ліги Ірландії та володарі Кубку Ірландії «Лімерик» захопив свій перший чемпіонат Ірландії в сезоні 1959/60 років під керівництвом Сонні Прайса, який грав за «Лімерік», «Вотерфорд» та «Гленторан». Попри те, що 17 квітня 1960 року команда програла свій останній матч з рахунком 2:3 «Сент-Патрікс Атлетік», їм все ж вдалося виграти чемпіонат та випередити на два очки «Корк Селтік». На відміну від інших років, коли більшість гравців були місцевими, у цій команді було ядро дублінських гравців, які постачали шість гравців на вітрину, причому п'ять — від «Лімерика», два — від «Корка», а решта — від молодших кіл.

Керівництво «Лімерика» вирішило, що вони хочуть створити місцеву команду, і тому запросили з «Рексама» Евана Фентона, якому тоді було 29 років, щоб здійснити свій план, починаючи з сезону 1960/61 років. Він був одразу ж вражений персоналом, гравцями та вболівальниками, а його тиха та невимовна особистість забезпечила йому популярність. Також допоміг розвинути успіх, який Сонні Прайс досяг із командою, й залучив велику кількість талановитих місцевих гравців у Лізі Ірландії.

Лімерик програв фінали Кубку Ірландії в 1965 році та в 1966 році «Шемрок Роверс», перш ніж вони завоювали титул у 1971 році, обігравши «Дрогеду Юнайтед» з рахунком 3:0 у матчі-відповіді. До цієї команди входили Енді Маківой, Річі Голл, Кевін Фіцпатрік, Ел Фінукейн, Дейв Барретт, Шон Бернс, Тоні Міні, Джо О’Магоні, Г'юї Гамільтон і Педді Шорт. Фентон також допоміг розпочати кар'єру іншим відомим гравцям «Лімеріка», таких як Дессі Макнамара, Джері Маккарті, Мік Дойл, Дік О'Коннор, Джонні Волш, Пет Нолан та Гер Дагган. «Лімерик» захопив ще два Кубки міста Дубліна під керівництвом Фентона в 1967 і 1970 роках.

Еван Фентон залишив «Лімерик» у 1967 році, щоб переговорити про керівну посаду з «Лінфілдом» та досягнув значного успіху в цьому клубі, виграв сім титулів за три роки. На початку 1970-х років для «Лімерика» спостерігалися нестабільні фінансові часи, поєднані з невезінням на футбольному полі. Фентон повернувся менеджером сезону 1975/76 років і представив низку молодих футболістів, але без особливого успіху в чемпіонаті, тим не менше виграв Кубок Ліги у вище вказаному сезоні, обігравши у фіналі «Слайго Роверз» з рахунком 4:0. Френкі Джонсон обійняв посаду головного тренера на сезон 1976/77 років, а «Лімерик» у фіналі Кубку Ірландії з рахунком 0:2 «Дандолка», але це знову ж таки це поєднувалося з поганим результатом у чемпіонатом.

Еойн Генд прибув як граючий головний тренер з «Портсмута» на сезон 1979/80 років й вивів клуб до другої ліги чемпіонату Ірландії. Тоні Міні реалізував пенальті наприкінці матчу, принісши нічию (1:1) проти «Атлон Таун», випередивши на одне очко «Дандолк». Генд все ще керував, коли «Лімерик» знову виграв Кубок Ірландії 1982 року, перемігши «Богеміанс» у фіналі в Далімаунт Парк. Цей поєдинок став останнім у кар'єрі Кевіна Фіцпатріка після 22-ох сезонів спортивної кар'єри.

«Лімерик Сіті» Клуб змінив свою назву на «Лімерик Юнайтед» у 1977 році й під вище вказаною назвою виграв чемпіонат Ліги Ірландії та національний кубок. Ситуація в клубі почала гіршати після перемоги у Кубку Ірландії 1982 року та на початку сезону 1983/84 років, коли Верховний суд виступив із претензією за право власності на футбольний клуб «Лімерик». Футбол у місті призупинився на вісім тижнів до очікування рішення, яке прийняли на користь Пата Грейса, який володів ірландською франшизою Kentucky Fried Chicken (KFC). Грейс змінила назву клубу на «Лімерик Сіті», а також кольори — з блакитного та білого на жовто-зелений. «Лімерік Сіті» у своєму першому сезоні виграв відроджену Лігу Ірландського Щита та Кубок Манстера. Щит виграли в останній грі, проведеній на «Маркетс Філд» 22 квітня 1984 року. На початку сезону 1984/85 років клуб переїхав з «Маркетс Філд» на новий стадіон у Ратбене. Цей крок, зрештою, виявився непопулярним серед вболівальників й ознаменував зниження статків клубу. У сезоні 1985/86 років Лігу Ірландії вперше розділили на два дивізіони — Прем’єр-дивізіон та Перший дивізіон, «Лімерик» потрапив у Прем’єр-дивізіон.

У 1876 році граючим головним тренером став Біллі Гемільтон. Як гравець мав успішну кар'єру в англійських клубах «Бернлі» та «Оксфорд Юнайтед», у складі Північної Ірландії двічі брав участь у фінальній частині чемпіонату світу з футболу. Пробув у «Лімеріку» два сезони, привів клуб до фінішу на третьому місці в Лізі Ірландії у своєму другому відповідальному сезоні. Однак єдиним трофеєм, виграним у вище вказаний період, став Мюнстер Сеньйор Кап 1988 року. Подав у відставку у вересні 1989 року, а незабаром після цього клуб залишив і Пет Грейс. Команда змінила свою назву на ФК «Лімерик», повернула собі синьо-білі кольори, а Джо Янг став новим президентом клубу.

1990—2005 За підсумками сезону 1990/91 років «Лімерик» вперше у власній історії понизився в класі, але у вище вказаному сезоні дійшов до фіналу кубку Ліги, де поступився «Деррі Сіті». Сема Еллердайса призначили граючим головним тренером на сезон 1991/92 років і відразу ж клуб повернувся до вищого дивізіону. Еллердайс залишився в клубі протягом сезону, забив тричі в 23 матчах, перед тим, як вирушити на посаду тренера в «Престон Норт-Енд». Наступного сезону «Лімерик» закінчив сезон у Прем'єр-дивізіоні на почесному шостому місці, а також виграв Кубок Ліги, перемігши у фіналі «Сент-Патрікс Атлетік». Проте вже наступного сезону команда понизилася в класі, після чого наступив затяжний період посередніх результатів та розчарувань.

Фінансові проблеми турбували клуб, і їм довелося розраховувати на добру волю місцевого юнацького клубу, «Пайк Роверз», на домашньому стадіоні якого у сезоні 2000/01 років клуб проводив свої матчі. Отець Джо Янг пішов з посади президента клубу, а його наступник Денні Дрю повернув «Лімерик» на Ретбейн, намагаючись оживити його стан. У сезоні 2001/02 років «Лімерик» знову тріумфував у кубку Ліги, цього разу у фіналі над «Деррі Сіті», але покращення результатів у чемпіонаті не відбувалося протягом наступних сезонів.

«Лімерик 37» Необхідність нової франшизи для виступів «Лімерика» в Лізі Ірландії вперше стала очевидною в грудні 2006 року, коли апеляційна комісія з питань ліцензування клубів ФАІ відхилила апеляцію ФК «Лімерика» щодо попередньої неможливості отримати ліцензію УЄФА, необхідну для вступу до Першого дивізіону Ліги Ірландії на сезон 2007 року.

Рішення ФАІ фактично позбавило прав президента діючого ФК «Лімерик» та його головного тренера Денні Дрю, хоча організація залишалася лояльною й надалі до подальшої участі «Лімерика» у дорослих футбольних змаганнях. З цією метою виконавчий директор ФАІ Джон Делані відверто вимагав підходів від інших зацікавлених сторін у місті Лімерик, навіть коли оголосив про відхилення апеляції ФК «Лімерик»: «Ми хочемо здорового клубу, який базується в Лімерику, в новій Лізі Ірландії Eircom і, якщо є зацікавлені юридичні особи, які вимагають ліцензії, ми ретельно оцінимо їх на предмет відповідності критеріям, необхідним для гри в лізі»RTE Website - Limerick FC fail in licence bid, 15 December 2006. Retrieved on 26 February 2008.. 3 січня 2007 року ФАІ підтвердила, що його апеляція до заявників, які базуються в Лімерику, викликала інтерес з боку багатьох партій, одна з яких назвала себе як «Соккер Лімерик», консорціум, який мав на меті представляти весь футбольний спектр Лімерика, від школярів до молодшого (аматорського) рівня й працює під егідою Лімерикського спортивного партнерстваRTÉ Website Limerick parties express UEFA Licence interest , 3 January 2007. Retrieved on 23 April 2009. .

Вісім днів по тому «Соккер Лімерик» підтвердив, що його комітети затвердили подання офіційної заявки на отримання ліцензії для клубу до УЄФА з метою вступу до Першого дивізіону Національної ліги на сезон 2007 року з командою під назвою «Лімерик 37», названого на честь року заснування оригінального клубу. Прес-секретар «Соккер Лімерик» Гер Фіннан підтвердив, що «Лімерик 37» планував проводити домашні поєдинки на Джекман Парк, штаб-квартирі LDMC, і оголосить про призначення головного тренера першої команди в понеділок, 15 січня 2007 рокуRTÉ Website Soccer Limerick given green light , 11 January 2007. Retrieved on 23 April 2009.. Згодом Пола Макгі призначили головним тренером «Лімерика 37» й підписали 11 гравців до початку сезонуRTÉ Website McGee appointed to Limerick 37 post , 1 February 2007. Retrieved on 23 April 2009..

Оскільки результати та стиль гри Макгі не сподобалися вболівальникам, клуб вирішив замінити його колишнім гравцем та менеджером Майком Керлі, який забезпечив команді респектабельне місце в середині таблиці. Наприкінці сезону, «Лімерик» нівелював надії «Вотерфорда» перемогою з рахунком 5:1, також поступився з рахунком 0:1 від «Дандолка» та виїзна нічия (1:1) з «Шелбурном», а гол на останніх хвилинах від Коліна Скенлана позбавив «Шелбурн» чемпіонського титула та підвищенні в класі на сезон 2008 року.

Однак буквально за декілька тижнів до початку сезону 2009 року Керлі й клуб несподівано припинили співпрацю, і після короткого й невдалого тренування команди трьох гравців «Лімерика», команду очолив Пета Скаллі.

«Лімерик»