Протети́чні звуки в праслов'янській мові — такі звуки, що виникли через дію закону відкритого складу, щоб уникнути зіяння. Фонетичний процес полягав у появі протези на початку слова перед голосними. Зазвичай, це звуки [i̯] та [u̯].

Історія

Передумови У праслов'янській мові завжди були слова, що починалися з голосного. Це не викликало якихось труднощів, але, коли почав діяти закон відкритого складу, відпали кінцеві приголосні, тому зіяння неабияк поширилося, ускладнивши вимову. Тим паче, що зіяння вступало в суперечність із законом відкритого складу, головним виявленням якого було розміщення всіх звуків у складі за висхідною артикуляцією. Вимова поряд двох голосних порушувала основну властивість фонетичної системи спільнослов'янської мови, цим і зумовлено розвиток протетичних приголосних, що усунув міжслівне зіяння.

Не всі мовознавці пояснюють появу протетичних звуків однаково. Так, О. О. Шахматов, як і П. Ф. Фортунатов, уважав, що їх вимовляли з гортанним придихом, який згодом розвинувся в самостійний звук. Поширенішою є точка зору В. Вондрака, Г. А. Ільїнського, А. Мейє, , згідно з якою початкові приголосні — це все ж протеза. А. Мартіне й Е. Петрович заперечують у появі протези вирішальне значення тенденції усувати зіяння, а вбачають у ній лише другорядну, допоміжу функцію. Гіпотеза, за якою появу протетичних приголосних у мові пов'язано з делабіалізацією початкових голосних і з пересувом палаталізації, видається подекуди безумовно продуктивною й доповнює теорію зіяння, але вона неспроможна пояснити деяких фактів, зокрема наявності в позиції перед [а] та [u].

Наразі питання відсутності протези перед [а] та [е] у сполучниках, частках і вигуках досі в науці не розв'язано. На думку П. Ф. Фортунатова, у займенникових основах ще на спільноіндоєвропейськім рівні вимовлявся придиховий [h]: hă, hā, hĕ. Таким чином слова прикривав придиховий [h], а отже, не було умов для появи протези, а коли придих занепав, закон відкритого складу вже перестав діяти: тощо. Але всі дані П. Ф. Фортунова й О. О. Шахматова, на які вони посилалися, не вагомі.

Сонант [ i̯ ] Протетичний [i̯] виникав перед голосними переднього ряду: → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… . Ця протеза виникла раніше носових голосних, тому в таких словах як або слід розгладати протезу не перед *ę, а перед *е. Винятком є болгарська мова (і дещо російська), де досі спостережено варіанти .

Сонант [i̯] виникав і перед [u], хоча дуже рано в цій позиції почав занепадати, як припускають, «фонетичним шляхом у деяких синтаксичних умовах, що досі не визначено». Процес утрати [i̯] перед [u] був закономірний для східнослов'янських мов: . Решта слов'янських мов протезу зберігали, хоч були винятки. Проте згодом під впливом старослов'янської мови приставний [i̯] знову поширився, хоч і непослідовно: , , . У занепаді [i̯] перед [u] відбилася тенденція в слов'янських мовах сполучати цей [i̯] → [j] із наступним голосним переднього, а не заднього ряду.

Сонант [ u̯ ] Протетичний [u̯] виникав перед голосними заднього ряду: → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → →… ; → . Завдяки сонантові [u̯] у сучасних слов'янських мовах відсутні слова, що починались би на [y] чи [ъ].

Інші У слов'янських мовах відомі й інші другорядні звуки на початку слів, частіше це [g], [h], пор. , . Зовсім рідко знаходимо [r]: .

Наслідок Виникнення протетичних приголосних ще на спільнослов'янському ґрунті пояснює те, що в усіх сучасних слов'янських, окрім болгарської, мовах усі слова, що починаються на [а] та [е] (окрім сполучників, часток і вигуків), належать не до споконвічно слов'янських, а до пізніших запозичень, наприклад: тощо.

Примітки

Джерела