Мисливська хоругва, створена у ХVІІІ ст. невідомим майстром. Вона має вигляд полотна з двостороннім олійним живописом, натягнутого на оленячі роги шириною 95 см і довжиною 80 см з фрагментом черепа. Це – чудовий взірець «народного малярства» доби бароко, притаманного для українського іконопису XVII–XVIII ст. з його авторським баченням того чи іншого релігійного сюжету.

Історія

Достеменно невідомо ім’я замовника та автора хоругви, а також місце її створення. Є лише версії та припущення, які потребують додаткового дослідження. Оскільки невідомо, чи є в Україні інший аналогічний чи схожий твір мистецтва, можна вважати означену хоругву унікальною. В першій половині ХХ століття хоругва потрапила до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею (зараз Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей). П. Рибалко у своїй статті «Реставрація музейних предметів у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї» зазначає, що даний предмет входив до складу довоєнних фондів КОКМ , де зберігалась як «козацьке знамено на оленячих рогах», адже саме під такою назвою зазначено цей твір у «Выписка из реставрационного паспорта №2985 на реставрацию художественного произведения» від ДНДРМ МК УРСР. Проте серед козацьких знамен, що вціліли до цього часу, подібний зразок не зафіксований. Вперше цей витвір мистецтва названо саме як мисливська хоругва на оленячих рогах у каталозі «Выставка реставрированых художественных ценностей Украинской ССР» (Київ, 1981) фахівцями в ході проведення реставраційних робіт . Далі цю тему продовжує розвивати художник-реставратор В. Цитович у своїй статті «Зберегти для нащадків» . Він пише, що внаслідок ще одного дослідження була атрибутована й картина з двобічним зображенням на полотні, натягнутому на оленячі роги і виявилось, що вона являє собою українську мисливську корогву XVIII ст. Також під час підготовки даної статті мала консультації із священнослужителями української православної церкви, які заперечили можливість використання подібного полотна в церковних літургіях та в самих храмових спорудах, але відзначили високий рівень майстерності невідомого майстра та його приналежність до «народного малярства». Щодо проведення самих реставраційних робіт, то згідно з «Выписка из реставрационного паспорта №2985 на реставрацию художественного произведения» вони розпочалися у 1977 р. в Державних науково-дослідних реставраційних майстернях Міністерства культури УРСР (нині Національний науково-дослідний реставраційний центр України, м. Київ). Реставрацію живопису здійснювала завідуюча науково-дослідним відділом станкового живопису ДНДРМ А. Ачкасова, а оленячі роги реставрував Є. Новицький. Хоругва мала серйозні пошкодження: розгалуження рогів розпалися надвоє, зламавши кістки черепної коробки, полотно із залишками живопису звисало клаптями, позолота і поліхромне розфарбовування рогів ледь були помітні під шаром бруду. Про історію та складнощі реставрації пише А. Ачкасова у своїй статті «Повернута хоругва» і зазначає, що можливість проведення реставраційних робіт з’явилася завдяки новій методиці від колег-москвичів І. Сурова та Л. Яшкіної з якою їй вдалося ознайомитися. Під час реставрації цієї унікальної пам’ятки було застосовано оригінальну методику з’єднання численних розривів полотна в стик без накладання латок. У 1982 р. в ході реставраційних робіт, зважаючи на їх незвичність, було прийнято рішення продемонструвати експонат на виставці «Реставрированые художественные ценности Украинской ССР» в Києві. По завершенню реставрації хоругва в 1984 р. експонувалася на всесоюзній виставці «Реставрація музейних цінностей в СРСР» в Центральному Будинку художника в москві. Після створення у 1993 р. Кіровоградського обласного художнього музею (наразі Музей мистецтв) наказом Міністерства культури України № 36 від 1 лютого 1994 р. «Про передачу експонатів» хоругву було передано з Кіровоградського обласного краєзнавчого музею (нині Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей) до наших фондів. В часи Незалежної України хоругва експонувалася на виставці відреставрованих творів «Минуле, врятоване для майбутнього: відроджені святині національного історико-культурного надбання. До 75-річчя ННДРЦУ» у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ, 2013) та на виставці ННДРЦУ «Щоб зберегти на всі віки скарби козацької доби» в Музеї історії міста Києва (Київ, 2017).

Опис

Лицьова сторона хоругви прикрашена бароковим живописом із зображенням сцени з життя Св. Євстафія Плакиди – покровителя мисливства. Значну увагу невідомий живописець приділив деталізації пейзажу, на тлі якого представлено сюжет. В центрі полотна зображено одягненого в античні лати та червоний плащ римського воєначальника Євстафія Плакиду, який, приголомшений видінням оленя під час полювання, широко розкинув руки й став на коліно. На землі лежить його шолом, лук та стріли: ще мить тому Св. Євстафій майже наздогнав свою здобич, але все змінилось і язичник стає християнином, а навколо його голови з’явився німб – символ святості. Ліворуч зображено його вірного коня, праворуч – оленя, між рогами якого – чудесне видіння: дерев’яний хрест із розіп’ятим Ісусом Христом. У християнському мистецтві образ оленя уособлює самого Христа чи янгола-посланця. В іконографії образ оленя присутній у сюжетах зі святими воїнами-мисливцями. В сюжетному живописі хоругви спостерігається порушення послідовності подій «житійної історії» Св. Плакиди: він – вже «обраний», проте представлений як гонитель священного оленя – язичник, який лише наближається до духовного прозріння. Угорі на чільному боці хоругви збереглися залишки напису червоною фарбою «БРАЗЪ СТАГО ІКО ЄВСТАВІЯ ПЛАКІДЫ». Св. Євстафія Плакиду шанує православна, католицька та англіканська церква. На іншому боці хоругви на тлі пейзажу зображено двох святих – преподобну Домнікію (її вшановує православна та українська греко-католицька церкви) та Святого апостола Якова, які, ймовірно, були небесними покровителями родини власника хоругви. Свята, вбрана у блідо-рожевий хітон, сповнена спокою та умиротворення. Її голову покриває коричневий мафорій, а в руках вона тримає чотки. Поряд неї – сповнена напруженого драматизму постать апостола Якова з книгою в лівій руці. Між святими у верхній частині полотна зображено Бога Отця з трикутним німбом, який тримає сферу.

Призначення

Очевидно, що ця хоругва була атрибутом урочистого виїзду на полювання – важливим сакрально-ритуальним предметом, адже оленячі роги виконували функцію оберегу та дуже цінувалися, особливо якщо оленя вполював сам господар. Хто міг дозволити собі таку розкішну річ? Однозначної відповіді немає. Ним міг бути як представник заможної козацької старшини, так і шляхетна особа, яка обіймала високе становище в тогочасному суспільстві. На користь того, що означене полотно, скоріш за все, створив український майстер, свідчить вільне трактування сюжету, колорит, варіативність зображень святих, підкреслення мужності (адже в цей період має вплив піднесення національно-визвольного руху), багате декорування кінської збруї, зброї, одягу, а особливо елементи барокової образності, які простежуються в українському народному іконописі цього періоду. Цікавим є орнамент із завитків по контуру сюжету із зображенням преподобної Домнікії та апостола Якова. Схожі елементи трапляються на геральдичних знаках, а також в оздобленні деяких ікон. Наприклад в експозиції нашого музею була ікона «Воскресіння Христа» (ХІХ ст.) з подібним орнаментом.

Галерея

Святі Домніка і Яків. Загальний виглядСвята Домніка. ФрагментОснова черепа оленяОлень з розп'яттям між рогами. Фрагмент

Література

Дмитро Степовик. Українська ікона: Іконотворчий досвід діаспори. — К.: Балтія Друк, 2003. — 158 с. Історія декоративного мистецтва України: у 5 т. / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського; ред. Ганна Скрипник. — К. : [б. в.]. Т. 2: Мистецтво XVII—XVIII століття. — 2007. — 333, с. Савчук Ю. Клейноди Славного Війська Запорізького Низового. — К. 2007. Недлінська Анна. ФЕНОМЕН МИСЛИВСЬКОЇ ХОРУГВИ З ФОНДОВОГО ЗІБРАННЯ КІРОВОГРАДСЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ/Науковий вісник Національного музею історії України. Збірник наукових праць. Випуск 6 / Відп. ред. Б. К. Патриляк. – Київ: Національний музей історії України, 2020, с.406-419 http://visnyk.nmiu.org/index.php/nv/article/view/422

Посилання

Т. Ащеулова. Корогва — символ українського козацтва