Миха́йло Васи́льович Поко́рний (, Одеса — , Одеса) — український радянський художник та архітектор, педагог.
Життєпис Закінчив архітектурні відділення Одеського художнього училища (1905) та Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1913).
Під час навчання в академії брав участь в конкурсі на проєкт храму в пам'ять 300-річчя Дому Романових. Незважаючи на перемогу в цьому конкурсі Степана Кричинського, проєкт Михайла Покорного привернув увагу імператора і був ним відзначений чеком на 3000 рублів золотом. Грошей йому з друзями вистачило на 3 роки щоб жити у Франції, потім в Італії, Іспанії, Греції, знайомлячись з культурою і мистецтвом цих країн.
Після закінчення навчання у 1916—1917 роках працював архітектором, організував курси десятників для робітників у Петрограді (нині Санкт-Петербург).
У 1917—1926 роках — викладач в Одеських художньому училищі та інституті.
У 1926—1947 роках — завідувач кафедри архітектурного проєктування Харківського художнього інституту, співробітник Харківського технологічного інституту, декан і завідувач кафедри нарисної геометрії та графіки Харківського комунального інституту, член кафедри архітектурного проєктування Харківського інженерно-будівельного інституту.
Від 1918 року періодично обирався професором. 1928 року Наркомпрос УРСР затвердив його на посаді штатного професора. 1944 року отримав вчене звання професора.
Під час німецько-радянської війни переїхав до Одеси.
У 1947—1948 роках — завідувач кафедри нарисної геометрії та графіки Одеського інженерно-будівельного інституту.
Помер в Одесі у 1948 році.
Творчість
Серед архітекторських проєктів: театр мініатюр, Санкт-Петербург; церква-усипальня на Волковському цвинтарі Санкт-Петербурга; п'ять прибуткових будинків на Ліговському проспекті (зокрема 121 та 153), Санкт-Петербург; церква в ім'я Божої Матері «Радість всіх сумуючих», проспект Металістів, Санкт-Петербург; будинок Червоної армії, 1934, Харків, (співавтори Каракіс Йосип Юлійович, Касьянов Олександр Михайлович та Меллер Вадим Георгійович); житлові кооперативи «Комунальник», «Колективізатор», «Профпрацівник», «Наркомпостач» і «Новий побут» у Харкові; клуб металістів з театром у Таганрогу (нині Ростовська область, РФ);tehne.com. ; Селянський санаторій імені Всеросійського центрального виконавчого комітету на Хаджибейському лимані (1928, у співавторстві з Олексієм Бекетовим); два будинки в Одесі — на вулиці Дерибасівській та вулиці Рішельєвській; санаторний комплекс «Соснівка» у селищі Соснівка під Черкасами (нині мікрорайон Черкас, 1934—1938; разом із сином Андрієм Покорним); урядові будівлі на Липках у Києві.
Серед художніх робіт: кіноплакат «№ телефону» (1930); «Дружній шарж» (1943, картон, графітний олівець, акварель)bidspirit.com. .
Серед друкованих робіт:
Практичні методи будови тіней. Х., 1932; Построение теней в ортогональных проекциях. Москва, 1936; Практические методы построения теней в аксонометрии. Москва, 1937; Построение теней в перспективе. Москва, 1940; Построение теней на телах вращения в перспективе. Москва, 1941.
Примітки
Література
Андрейканіч А. І. «Українські майстри кіноплаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2014. — 96 с.; іл. сторінка 72. ISBN 966-5467-23-4.
Джерела http://on.od.ua/2016/11/08/segodnya-130-let-izvestnomu-odesskomu-arxitektoru-mixailu-pokornomu-46818/