Дже́ймс Абра́м Га́рфілд (; 19 листопада 1831 — 19 вересня 1881) — генерал-майор Армії США, член Палати представників, 20-й президент Сполучених Штатів Америки. Другий (після Авраама Лінкольна) голова держави, якого було вбито. До історії своєї країни Гарфілд увійшов в складі так званої четвірки «загублених президентів» разом із Резерфордом Хейзом, Честером Аланом Артуром та Уліссом Грантом, що керували країною після Громадянської війни. Гарфілд запам'ятався як президент з надзвичайно коротким строком повноважень — його вбили через 200 діб після прийняття президентської присяги (менше часу на посту президента провів лише Вільям Гаррісон — 31 день).
Дитинство Джеймс Абрам Гарфілд народився в окрузі Куяога , штат Огайо 19 листопада 1831 року. Він був найменшою п'ятою дитиною в збіднілій родині Гарфілдів. Свого батька малому Джеймсу так і не судилось пізнати. Він помер, коли майбутньому президенту ледь виповнилось 2 роки. Відомо, що Абрам Гарфілд-старший народився в Нью-Йорку і походив з родини англійських пуритан-переселенців, що 1630 року, разом з іншими вихідцями зі Старого Світу заснували містечко Вотертаун. Мати Джеймса — Еліза Беллоу, народилася в Новому Гемпширі в родині гугенотів, що ще в 1685 році залишили Францію під час релігійних заворушень.
1830 року Абрам Гарфілд разом з родиною перебрався до неосвоєних земель Огайо — територій, що того часу носили назву «Пустка». На новому місці Гарфілд-старший почав займатись фермерством та був задіяний на будівництві водоканалу, але невдовзі його спіткала раптова хвороба. У 33-річному віці батько Джеймса помер і родина залишилась без засобів до існування.
Навчання та рання кар'єра
Початкова освіта Першу свою освіту Джеймс отримав у 3 роки — основи абетки та арифметики. У 14 років він вже мав впевнені знання англійської мови, математики та цікавився історією Америки.
У підлітковому віці Гарфілд раптово захопився пригодами, а особливо морем. У 17 років він вирішив присвятити своє життя морській справі. У 1848 році, з цією метою, він поїхав до Клівленда, де найнявся на шхуну, що курсувала каналом між Клівлендом і Пітсбургом. За півтора місяці «морської служби» непризвичаєний до корабельних умов життя юнак, опинявся за бортом 14 разів, як наслідок, він захворів на серйозну застуду і змушений був повернутись додому.
Навчання в коледжах
У 1849 році, за порадою матері, Гарфілд вступив в Честерську Академію (штат Огайо), що лише за 10 миль від дому. Гроші на своє навчання майбутній президент заробив під час канікул підробляючи теслярством, допомагаючи у полі зі зборами врожаю та викладаючи в місцевій початковій школі.
Навчаючись у Честері, Гарфілд зустрів Лукрецію Рудольф, яка в майбутньому стала його дружиною і подарувала Джеймсу сімох нащадків.
Релігійний за своєю натурою молодий Гарфілд у 1850 році пристав до церкви Кампбеллітів, яка в подальшому отримала назву «Послідовники Христа». У 1851 році, по закінченні Честерської Академії, він вступив до головного ідеологічного закладу кампбеллітів — Еклектичного Інституту Хірама (пізніше Коледж Хірама). Гроші на навчання він заробляв, працюючи шкільним сторожем. У коледжі Гарфілд опанував латину, алгебру, філософію та ботаніку, брав активну участь в наукових дебатах.
У 1854 році, по трьох роках навчання в Хірамі, Джеймс отримав змогу вступити на початковий курс будь-якого східноамериканського вищого навчального закладу і на освіту навіть заощадив 350 доларів. Гарфілд вагався між Єлем та коледжами Брауна і Вільямса. Врешті, скерований авторитетною постаттю його президента Марка Гопкінса, Джеймс восени 1854 року вступив до Вільямс Коледжу. Коледж він закінчив у 1856 році з відзнакою.
Початок кар'єри У 1856 році, молодий випускник повернувся до Коледжу Хірама, але цього разу, щоб у ньому викладати. Офіційно в Хірамі Гарфілд викладав латину та грецьку мову, але насправді, він також вів курси математики, геології, історії та англійської мови. У 1857 році в 26-річному віці його обрали директором Хіраму (1857—1861 роки). У цей же час він був рукоположений у сан священика в «Послідовниках Хреста».
Самостійно вивчаючи юриспруденцію та право, Гарфілд у 1861 році успішно здав професійні іспити, вступив до судової колегії штату Огайо.
1858 року Джеймс Гарфілд узяв за дружину Лукрецію Рудольф. Через два роки в їх родині народився первісток.
Перші кроки в політиці Дивно, що будучи різнобічно обдарованою особистістю, Гарфілд, здавалось, взагалі до осені 1856 року, коли він підтримав кандидатуру республіканця Джона Фремонта на пост президента, не звертав уваги на політику.
У 1859 році Джеймса Гарфілда обрали до сенату штату Огайо представником від округів Самміт і Портідж. Він став наймолодшим представником законодавчої влади рідного штату.
Джеймс Гарфілд був палким прибічником скасування рабства на території США. На передвиборчих перегонах 1860 року він активно підтримував кандидатуру Авраама Лінкольна — знаного своїми аболіціоністськими виступами. Коли Південні штати почали відокремлюватися від Союзу, Гарфілд першим виступив проти подібного роз'єднання країни і навіть закликав уряд застосувати силу до «штатів-відступників».
Військова служба
З початком Громадянської війни, в середині серпня 1861 року, Джеймс Гарфілд із народного ополчення і добровольців (в основному, своїх колишніх учнів з Храму) сформував 42-й піхотний полк штату Огайо. Вільям Денісон, губернатор штату, призначив його підполковником.
Під час війни у званні полковника Гарфілд відзначився у двох важливих подіях. У грудні 1861 року, він отримав наказ витіснити війська «південного» генерала Гемпфрі Маршала із території східного Кентуккі. Військові підрозділи генерала Маршала мали 5 000 вояків та 12 похідних гармат, на той час як загін полковника Гарфілда — 1 100 солдат і жодної одиниці важкої артилерії. Завдячуючи стратегічному таланту Гарфілда битву з Маршалом під Мідл Крік (10 січня, 1862 рік) союзним військам вдалося виграти. Президент Лінкольн за звитягу полковника в цій битві звів Гарфілда у чин бригадного генерала.
У вересні 1863 року під час поразки Об'єднаних військ під Чікамауга, Гарфілд виступив добровольцем, щоб передати новину про поразку генералу Джорджу Томасу, який стримував лівий фланг ворожих військ. Джеймс Гарфілд під перехресним вогнем, ризикуючи життям, доправив новину, чим і врятував Армію Камберленда від остаточного розгрому.
За цей героїчний вчинок, 19 вересня 1863 року, його було зведено в чин генерал-майора. Він став наймолодшим офіцером в цьому чині.
Деякий час Гарфілд служив начальником штабу у генерал-майора Вільяма Розенкранса, командувача Армії Камберленда, але швидко розчарувався у військовій службі. У січні 1863 року, Гарфілд демобілізувався з лав армії і зайняв депутатську посаду в Палаті Представників від свого рідного штату Огайо.
Конгресмен Гарфілд
Загальна діяльність У 32 роки Джеймс Гарфілд увійшов до складу Конгресу. В грудні 1863 року його обрали до Палати Представників від рідного округу (в майбутньому на цю посаду його буде успішно переобрано ще 8 разів).
Під час своєї діяльності в Конгресі, Гарфілд входив до складу кількох ключових фінансових комітетів, зокрема він обіймав посаду керівника сенатської Комісії у банківських і валютних справах, керівника Комітету асигнувань та керівника Комітету з військових питань.
Конгресмен Гарфілд пропагував політику так званих «жорстких грошей» і виступав проти збільшення грошей в обігу шляхом випуску паперових банкнот із поточним скороченням грошей в золоті. Натомість він підтримував ідею вилучення власності на користь держави у політиків, які у роки Громадянської війни воювали на боці Конфедерації (Півдня).
Скандали із хабарництвом Бурхлива політична діяльність Гарфілда видалась далеко не безхмарною. Конгресмена було втягнуто до двох гучних скандалів на підґрунті хабарництва. Його, як голову бюджетного комітету, звинуватили в отриманні хабаря від компанії «Кредіт Мобайлер», що займалася будівництвом трансконтинентальної залізниці Юніон Пасіфік. Гарфілд, за певну «винагороду», начебто гарантував компанії державні кошти на розвиток будівництва. В іншому подібному випадку його звинуватили в незаконному лобіюванні інтересів компанії-підрядника, що прагнула отримати державне замовлення на будівництво доріг у Вашингтоні. Гарфілд усі звинувачення відкидав, хоча одного разу все ж визнав, що отримав певну грошову суму (329 доларів) від компанії «Кредіт Мобайлер». З огляду на ці звинувачення вибори до Палати Представників 1874 року видалися непростими, але попри все Гарфілда було переобрано до Конгресу.
Розкол у лавах республіканців На президентських виборах 1876 року Гарфілд підтримав кандидатуру губернатора штату Огайо Разерфорда Хейза. Конгресмен був членом комісії, яка займалася спірними виборчими питаннями зі штатів Південна Кароліна, Луїзіана, Флорида та Орегон. За допомогою хитрої політики Гарфілда у складі цієї комісії, саме Хейза було обрано президентом. За часів його президентства, Джеймс Гарфілд очолював меншість в Палаті Представників і уславився як вправний тактик, що завжди знаходив компроміс між ворожими фракціями.
У цей час в лавах Республіканської партії, до якої належав Гарфілд, стався розкол. Так звана фракція «Стійких послідовників», що сконцентрувалася навколо нью-йоркського сенатора Роско Конкліна провадила пропівденну політику і шукала змоги повернути Улісса Гранта до Білого Дому; інша фракція — традиційно настроєна, до якої увійшов і Гарфілд, зосереджувалась навколо сенатора Блейна і здебільшого переймалась тарифною політикою та фінансами.
Президентство
За крок до президентства У 1880 році Джеймса Гарфілда обрали до Сенату від штату Огайо. Президент Хейз виконав свою обіцянку перебувати на своєму посту лише один термін.
У липні 1880 року в Чикаго на партійному з'їзді республіканців розпочалися жорсткі дискусії стосовно висуванця на пост голови держави від партії. Палкі суперечки точилися між двома кандидатурами — колишнього президента, генерала армії Улісса Гранта (представника фракції «Стійких Послідовників») та, власне, лідера традиційної гілки республіканців сенатора Джеймса Блейна з Мену. Гарфілд — голова депутатської делегації штату Огайо та керівник Регламентного комітету з'їзду — запропонував, компромісну на його думку, кандидатуру тогочасного міністра фінансів, свого земляка Джона Шермана.
Конгресмен Гарфілд переконав своїх однопартійців голосувати не пакетно (делегація від кожного штату виносить єдине спільне рішення), а індивідуально (поіменно). У ході поіменного голосування лідерську позицію займав Грант, далі йшов Блейн і список замикав Шерман. Республіканці вперто не бажали виносити погодження щодо єдиного кандидата. У наступному колі голосування вже і сам Гарфілд отримав кілька голосів за свою кандидатуру; ще одне коло голосування — Гарфілд отримав 16 голосів, наступне коло — і вже 50 республіканців віддали за нього свої голоси.
На 6-й день з'їзду (34 коло голосування) конгресмена з Огайо сукупно підтримали прихильники як Шермана, так і Блейна. Кандидатом на пост голови держави від республіканської партії обрали Джеймса Гарфілда (він отримав 399 голосів, 309 — Грант).
Без відома Гарфілда, на посаду прем'єр-міністра було висунуто колишнього нью-йоркського митника, протеже ворожої фракції — Честера Алана Артура. Як компроміс, Гарфілд змушений був прийняти його як партнера на президентських перегонах.
Передвиборча кампанія і вибори Від демократичної партії на президентських виборах 1880 року брав участь Вінфілд Генкок — герой Громадянської війни, офіцер, відомий своїми воєнними звитягами. Передвиборча кампанія видавалась напруженою. Демократи закидали Гарфілду скандальні випадки з хабарями чотирирічної давнини.
У вирішальний день виборів виявилось, що Гарфілд ледве отримав більшість голосів простих американців. Перевага була мінімальною: Гарфілд набрав — 4 454 416 голосів; Генкок — 4 444 952. Лише виборча колегія із представників штатів вивела Гарфілда в лідери перегонів — Гарфілд отримав 214 голосів, Генкок — 155.