«У Рондане» або «У Рондських горах» (норв. «Ved Rundane», в сучасній орфографії також «Ved Rondane») — вірш норвезького поета Осмунда Улофсена Віньє 1861. Вірш входить до збірки «Ferdaminni fraa Sumaren 1860». У 1870 Едвард Ґріґ поклав вірш на музику, що зробило його одним з найвідоміших зразків норвезької поезії.
У Рондських горах Знову дивлюсь сьогодні на ці гори та полонини Тi, що я бачив у ранній молодості I той саме вітер, що охолоджував розпашіле чоло I золото, розкидане по снігу, як тоді. Це дитячий гомін, що промовляє до мене Робить мене мрійливим i навіть щасливим. Слова змішуються зі спогадами юності Які огортають мене i мало не забивають памороки.
Так, життя огортає мене, як воно огортало Коли під снігом я бачив зелене зілля. Сьогодні я мрію, як мріяв раніше Коли бачив ці гори у синяві. Я забуваю щоденні чвари, як раніше забував, Коли надвечір я тішився з останнього відблиску сонця. Я звичайно знайду собі дім, який буде моїм прихистком, Коли сонце, що хилиться спочити, вкаже мені шлях.
Все як колись, але більше безперечності А також світла дня, яке здається мені прозорішим, I те, що мене мучило i уражало так жорстоко, Сама тінь мені здається не такою темною; Навіть те, що підбурює грішити, часто мене зачаровує, Навіть ця нескорена гора стає менш суворою. Старі думки повертаються доладними: Це те саме, стареньке серце, б’ється.
I кожен камінь як віднайдене знання, Тому що дитям, я бігав серед них. Наче ці високі вершини були гігантами, Я питаюсь то в однієї, то в іншої, хто виграє. Я пам’ятаю про все; i те, i інше Поки сонце не згасне, занурившись у сніг. I в день мого останнього сну, Ці старі спогади i ці старі тiнi мене розрадять.
Переклад Дарини Макаренко