Обряди скандинавського культу

Обряди скандинавського культу — обряди традиційної релігії скандинавських племен в дохристиянський період. Язичницький культ скандинавів був децентралізованим культом і являв сукупність місцевих і сімейних культів поряд з загальнонаціональними релігійними фестивалями. Керівництво культом здійснювали місцеві вожді та лідери: на фермі — голова сімейства, на загальнонаціональному рівні— конунг. З цих причин у скандинавів не існувало поняття «релігія» в сучасному розумінні і найбільш близьким за значенням було поняття sidr — традиція. Так, християнство на початковому етапі отримало назву nýr sidr — нової традиції, в протиставленні існуючому древньому культу forn sidr — старої традиції.

Скандинавський культ ніколи не був однорідною масою і поєднував безліч різних традицій і вірувань. Важливу роль в обрядах цього культу грав обряд жертвопринесення, основною метою яких було гарантувати родючість, але також використовувалися в обрядах народження, одруження або смерті. У культі існував суворий поділ на приватний культ, прив'язаний до будинку і людини, і на громадський культ, прив'язаний до структури суспільства.

Нам невідомо, як дійшли до нас міфи, які були пов'язані з релігійними віруваннями і як люди ставилися до них у повсякденному житті. Скандинавські язичники не залишили письмових джерел щодо своїх вірувань, а християнські автори описують їх як релігійні забобони і дияволопоклонство.

Система вірувань

Громадський культ Хоча деталі поклонінь в більшості невідомі, можна уявити деяку картину ритуалів і релігійних практик стародавніх скандинавів через інтерпретацію уцілілих джерел. Основна проблема цих джерел полягає в тому, що переважно вони описують пізній період, причому написані в християнському контексті. Через неоднорідність відомостей, описаних в цих джерелах, часом буває складно розрізнити який із ритуалів мав приватний, а який — громадський характер .

Культові споруди Залишки так званих багатофункціональних зал знаходять по всій Скандинавії. Часто зала поділялася на кілька зон, які використовувалися для релігійних подій, жертвоприношень і поклоніння богам.

Хоф Хоф (давньосканд. Hof) — язичницький храм. Хофи були в приватному володінні і очолював їх ховгоді.

Хьорг

Хьорг (давньосканд. Hörgr) — тип релігійної споруди або вівтаря, який, можливо, був будовою з великих каменів. Хьорг може перекладатися як храм, святилище, місце для підношень, вівтар або місце поклоніння. Він використовувався скандинавами поряд з іншими культовими будівлями. До знайденої багатофункціональної зали недалеко від Тіссо (давносканд. Tissø) приєднувалась обгороджена ділянка з невеликою будовою, імовірно хьоргом.

Ве Ве (давньосканд. Vé) — тип святилища або відгороджої священної території в скандинавському язичництві. У скальдичній поезії і топонімах ве, як правило, згадується разом з ім'ям того чи іншого божества, якому воно присвячене. Ім'я скандинавського бога Ве, ймовірно, засноване на цій традиції. Енді Орчід припустив, що ве міг огороджувати храм або бути позначеною територією, де відбувалися обряди. Ймовірно, до поняття ве відноситься і гай в Храмі Уппсали, описаний Адамом Бременським в Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum. У своїй роботі 1-го століття Germania Тацит вказує на те, що германці, на відміну від римлян, не прагнуть укласти свої божества в стіни храму.

Релігійні центри

Найбільш відомим релігійним центром скандинавського язичництва був храм в Старій Уппсалі, Швеція. Вчені сходяться на думці, що цей храм був останнім місцем язичництва на території Скандинавії, і що за часів, коли Адам Бременський описував комплекс в своїй роботі «Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum», комплекс все ще мав велике значення.

Згідно Адама Бременського, храм був прикрашений золотом і золотий ланцюг оперізував його по фронтону. У Храмі люди поклонялися трьом основним богам, чиї статуї сиділи на троні. Тор, названий Адамом «могутнім», сидів у центрі трону, а Одін (або Водан) і Фрейр — по обидва боки від нього. Поруч з Храмом розташовувався гай для жертвоприношень і росло вічнозелене священне дерево (ймовірно, тис) з широко розкинутими гілками, а поруч з деревом — джерело, де також відбувалися жертвоприношення, в тому числі і людські. Адам наводить свідчення одного християнина, який якось нарахував в гаю 72 трупа, вивішених там одночасно.

Священство У дохристиянській Скандинавії не існувало окремого духовного стану на зразок середньовічного духовенства. Роль священиків виконували світські лідери. Керівництво громадськими поклоніннями здійснювали лідери регіонів: конунги, ярли, хевдінги, херсіри і так далі. Духовні функції лідерів були невіддільною частиною їх світської влади. Факти свідчать, що відмова від виконання цих функцій лідерами приводила до позбавлення влади. Так сталося, наприклад, з Гаконом Добрим, який намагався нав'язати християнство, а також з Анундом Гордським, який через християнські переконання відмовився брати участь у блоті і був позбавлений влади в 1070 році. Приватні поклоніння проходили під керівництвом голови сімей.

Проте існували окремі поняття для визначення відправників культу. В Ісландії для цього використовувалися слова goði (жрець) і gyðja (жриця). Етимологія цього слова має те ж походження, що і англійське слово god. Це найбільш відомий термін, що вживався в цьому значенні. Він неодноразово зустрічається в ісландських сагах, на норвезьких і данських рунічних каменях і в шведській топоніміці. Через нестачу знань про релігійних лідерів існує тенденція поширювати цей термін на всю Скандинавію, хоча ніяких доказів цьому не існує. У давні часи goði був політичним, судовим і духовним лідером. Після християнізації регіону goði ще довгий час брали чималу участь у політиці. На сході регіону термінами аналогічними goði і gyðja були, відповідно, vífill і lytir.

Іншими визначеннями для відправників культу були: þulr, thegn, völva і seiðmaðr. Термін þulr пов'язаний зі словами «розповідь», «мова» і «співати», і, ймовірно, визначав жрецькі функції, пов'язані з сакральними знаннями. Тул був також пов'язаний з Одіном — богом правителем, і, отже, був пов'язаний з ритуалами в бражних будинках (див. Медова зала) Вельва і Сейдман були тісно пов'язані з поняттям seiðr — пророкування майбутнього (див. статтю Вьольва).

Жертвопринесення Немає чіткої думки істориків щодо людських жертвопринесень в Скандинавії, а також щодо того, як інтерпретувати поховання в Осеберзі і свідоцтва Ібн Фадлана про спалення амбатти при похованні знатного руса. Основні знахідки болотних людей відносяться до доримської залізної доби і свідчать про використання людських жертвоприношень в північній Європі в період до Епохи вікінгів.

Основними джерелами про людські жертви в епоху вікінгів є саги та інші письмові джерела (такі, як робота Адама Бременського), написані після християнізації півночі і намагалися насаджувати християнство замість язичництва. Ці джерела свідчать про людські жертви в храмах і про те, що вождь міг присвячувати своїх ворогів Одіну, як, наприклад, це приписують Еріку Переможному в битві на Фірісвеллірі. Війна була способом життя і досить рітуалізована, набуваючи сакральний характер. Найбільш ймовірно людські жертвоприношення мали місце у скандинавів, але були не типові для їх культу, а були наслідком воєн .

Приватний культ Ритуали приватного культу були переважно паралельні громадським. Відправленням ритуалів приватного культу, як правило, керував голова сімейства і (або) його дружина. Ритуали не зводилися тільки до сезонних фестивалів, існували ритуали для кожного повсякденного дійства. Більшість ритуалів вимагали участі одного або лише кількох людей, але в виконанні інших ритуальних дійств були залучені всі мешканці будинку або вся родина. Невідомо, чи брали трелли (раби) участь в ритуалах.

Обряди переходу Ці обряди були пов'язані зі зміною статусу людини і іншими трансформаціями в його житті, таких як народження, шлюб і смерть. Вони були схожі з аналогічними ритуалами в культурі інших народів. Дивно, але скандинавські джерела не згадують обрядів ініціації.

Народження У багатьох ранніх спільнотах існували обряди, пов'язані з народженням дитини. Вони проводилися, аби захистити матір і дитя, бо в ті часи це було пов'язано з великим ризиком для них обох. В епоху вікінгів з цією метою люди молилися богиням Фрейї і Фрігг і виспівували гальди. Фортуна відігравала велику роль у скандинавській культурі, а долю кожної людини визначали норни в момент його народження.

Через дев'ять ночей після народження, дитину повинен був визнати батько сімейства. Він садив його до себе на коліна, сидячи на високому стільці. Дитину окроплювали водою і нарікали ім'ям — так вона ставала членом сім'ї. Є свідчення, що запрошувалися гості для обдаровування і проголошення добрих побажань немовляті. Визнання дитини батьком давало йому ті ж права, якими володів його батько. З цього часу батьки не могли його вбити або кинути напризволяще (що вважалося прийнятною формою контролю популяції), не несучи за це відповідальності.

Як правило, дітей називали іменами покійних предків, а імена божеств могли стати частиною імені. Члени сім'ї були пов'язані з конкретними іменами через певні риси, властиві цим людям, і цей зв'язок відтворювався при повторному використанні наступними поколіннями. Такий порядок наречення був частиною культури поклоніння предкам.

Шлюб Шлюб був центром сім'ї та одним з головних інститутів в скандинавському суспільстві цього періоду. Він був важливою подією не тільки для молодят, але і для їх сімей. Шлюбом вважався договір, весілля було урочистою церемонією, яка підтверджувала обіцянку сімей допомагати один одному, в зв'язку з чим голова сім'ї мав вирішальне слово в питанні шлюбу. Проте, згідно з сагами, молодята також мали право голосу у виборі подружнього партнера, бо хороші відносини всередині сім'ї були запорукою успішного ведення господарства. Обряд шлюбу був довгим колективним процесом, який закінчувався урочистим святом. Процес був підпорядкований різним ритуалам, щоб закликати божественні сили на благословення нового шлюбу.

Починалося все з того, що сім'я нареченого відправляла його і кілька делегатів до сім'ї нареченої з пропозицією. В процесі цього першого кроку призначався день заручин, врегульовувалося питання спадщини і майна майбутнього подружжя. Також вирішується питання приданого (давньосканд. Heimanfylgja) і весільний подарунок (давньосканд. Mundr) від сім'ї нареченого, що було особистою власністю нареченої. Часто наречена була з менш забезпеченої сім'ї, і, хоча різниця в достатку, як правило, була не велика, таким чином, придане було інвестиціями сім'ї нареченої в її право увійти в більш забезпечену сім'ю. Після врегулювання всіх питань угода затверджувалася на весільному торжестві.

Всі ці умови були встановлені тільки для ярлів і бондів, в той час як інші верстви населення, такі як трелли або лейсінги, були цілком залежними від волі своїх патронів.

Весілля (давньосканд. Brudlaup) був найголовнішим ритуалом. На святі вперше збиралися разом обидві родини, і воно уособлювало свято, що тривало кілька днів. Весілля коротше трьох днів вважалася жалюгідним. Гості стежили за правильністю проведення торжества. Збереглося мало свідчень щодо релігійного складу церемонії. Відомо, що богиня Вар засвідчувала обітницю молодят, призивалися Фрейр і Фрейя в питаннях любові і весілля, зображення мйольніру містилося на подолі нареченої, щоб Тор благословив її. Однак немає ніяких достовірних відомостей про релігійні ритуали. Нареченого і наречену проводили на шлюбне ложе, що було одним з центральних ритуалів. Їх вели з смолоскипами в руках, що показувало різницю між законними подружніми стосунками і незаконними позашлюбними зв'язками.

Смерть