«Покоління 45» () — група поетів і прозаїків Індонезії, що вийшли на літературну арену в період японської окупації та війни за незалежність. Їхня поява була своєрідною реакцією на відверто рабську літературу японського окупаційного уряду та окремих індонезійських авторів — членів організації Bunka Keimin Shidosho, яких називали «японськими лакеями»Karya Sastra Angkatan (індон.).
Лідером руху був Хайріл Анвар — поет та перекладач, основоположник індонезійського верлібру, який відмовився від літературних штампів і змусив поезію говорити мовою вулиціПогадаев, В. Малайский мир (Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур). Лингвострановедческий словарь. М.:"Восточная книга", 2012, с. 57-58 (рос.).
Термін
Термін вперше застосував Росіхан Анвар у статті, опублікованій в журналі «Сіасат» (Тактика) 9 січня 1949 року. До цього були використані терміни «Покоління боротьби за незалежність», «Покоління Хайріла Анвара», «Послідовне покоління», «Покоління після Пуджанга Бару», «Покоління свободи», «Покоління Гелангганга».
Представники
Асрул Сані
Ріваі Апін
Прамудья Ананта Тур
Усмар Ісмаїл
Мохтар Лубіс
Ахдіат Картаміхарджа
Трісно Сумарджо
Рустанді Картакусума
Утуй Татанґ Сонтані
Сітор Сітуморанг
Див. також
Індонезійська мова
Примітки