Ба́ренцове мо́ре (; ) — окраїнне море Північного Льодовитого океану, що лежить між архіпелагами Шпіцберґен (Норвегія), Нова Земля, Земля Франца-Йосифа (Росія) і Скандинавським півостровомБаренцове море // John Wright (30 November 2001). The New York Times Almanac 2002. Psychology Press. p. 459. ISBN 978-1-57958-348-4.. Площа 1438 тис. км². Більша частина дна на півдні — континентальний шельф; переважні глибини 100—350 м, максимальна — 600 м (на південному заході в Західному жолобі). Середній об'єм води 322 тис. км³. Південно-східна частина акваторії, через особливий гідрологічний і гідрохімічний режим, виокремлюється в Печорське море. Через високоширотне положення море має складну льодову обстановку, проте через вплив теплої Нордкапської течії південні порти (Мурманськ, Вардьо) не замерзають і взимку. Море багате на біологічні ресурси, важливий регіон морської риболовлі. Важливий транспортний вузол Північного морського шляху, північні ворота європейської частини Росії. Названо на честь голландського мореплавця Віллема Баренца Баренцево море // Морской энциклопедический словарь. Том 1 А-И / под ред. В. В. Дмитриева. — Л. : Судостроение, 1991. -504 с. ISBN 5-7355-0280-8. На шельфі моря відкрито значні поклади природного газу і нафти (Прирозломне) Ole Gunnar Austvik (2006) Oil and gas in the High North. Security Policy Library no. 4, The Norwegian Atlantic Committee. ISSN 0802-6602..
Назва
На різних картах різних часів море носить назву Мурман, Північне, Сіверське, Студене.
«Мурман, урмань» — поморська назва норманів («norman»), норвежців, яка поширилась на усе північне узбережжя Кольського півострова й море на північ від Білого Минкин А. А. Топонимы Мурмана. — Мурманск: Мурманское книжное издательство, 1976.. Звук «n» трансформувався у звук «m», а звук «o» він в цьому слові та по теперішній час в норвезькій і шведській мовах вимовляється як м'який «у» — [nur'man] Ушаков И. Ф. Кольская земля. — Мурманск: Мурманское книжное издательство, 1972.. Таку назву море носить і на карті Арктики Герарда Меркатора (), датованій 1595 роком. На французьких картах XVII століття зустрічаються написи — Московське море Карелин Д. Б. Моря нашей Родины. — : Детгиз, 1954. — 359 с..
Сучасну назву море отримало 1853 року на картах А. Петермана, було назване на честь голландського мореплавця Віллема Баренца, що намагався наприкінці XVI століття віднайти північно-східний прохід до Тихого океану.
Фізико-географічне положення
Баренцове море — окраїнна частина Північного Льодовитого океану, що лежить між материковим берегом Європи, Новою Землею, Землею Франца-Йосифа і Шпіцбергеном; між 81°52′ і 66°44′ північної широти, 16°30′ і 68°32′ східної довготи Barents Sea // Encyclopædia Britannica, 1911..
Межі й протоки Баренцове море як окраїнне має чіткі кордони на південному заході, півдні й частково сході, інші межі моря визначаються умовними лініями Залогин Б. С., Косарев А. Н. Моря (Природа мира). — : Мысль, 1999. — 400 с. ISBN 5-244-00624-Х. Згідно з визначенням меж акваторій Світового океану Міжнародною гідрографічною організацією () кордони моря наступні Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953.: На заході межує з Норвезьким і Гренландським морями по умовній лінії мис Південний (острів Західний Шпіцберген) — мис Північний острова Ведмежий, мис Бичачій острова Ведмежий — мис Нордкап Скандинавського півострова (Норвегія). На півночі — з акваторією Північного Льодовитого океану протокою Хінлопен між островами Західний Шпіцберген і Північно-Східна Земля, далі від мису Лі-Сміт на Північно-Східній Землі на захід до островів Стурьо і Квітоя (Білий) архіпелагу Шпіцберген — острів Вікторія — мис Мері Хармсворт острова Земля Александри — північні межі архіпелагу Земля Франці-Йосифа. На сході — з Карським морем по лінії від острова Греем-Белл (мис Кользат) архіпелагу Земля Франца-Йосифа до мису Желанія Північного острова Нової Землі, далі Новоземельскими протоками (Маточкін Шар, Карські Ворота, Югорський Шар) до материкового узбережжя (мис Білий Ніс). На півдні умовна межа з Білим морем проходить по лінії мис Канін Ніс — мис Святий Ніс.
Південно-східна частина, між островом Колгуєв, Нова Земля, Вайгач і Печерською губою, через своєрідний гідрологічний режим, виокремлюється в шельфове Печорське море.
Площа моря становить 1438 тис. км², це одне з найбільших морів Світового океану; середній об'єм води 316 тис. км³. Більша частина моря займає арктичний шельф, отже середні глибини 100—350 м (222 м), максимальна — 600 м.
Острови Островів у відкритій частині Баренцового моря мало, найбільший з них — Колгуєв, відділений від узбережжя Поморською протокою. Із заходу, півночі й сходу море обмежене островами архіпелагів Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа і Нова Земля. Невеликі острови згруповані в архіпелаги, що лежать поблизу материка або великих островів: Хрестові, Горбові, Гуляєві Кішки, Междушарський.
Теплі атлантичні води та сильне хвилювання швидко зруйнували й розмили за історичний час залишки льодовикової епохи — перешаровані піщано-льодисті острови східної та південної шельфової частини моря. І відбулося це значно швидше, ніж в інших арктичних морях. Залишились численні розповіді про деякі з них: земля на 72° північної широти, яку бачили мореплавці 1553 року; відомий у XVII столітті піщаний острів Дужка між гирлом Печори та Новою Землею; 1688 року був відмічений острів довжиною в декілька миль за 40 км на північний схід від острова Колгуєв.
Береги та затоки Окремі ділянки морського узбережжя відносяться до різних морфологічних типів берегів, загалом абразійні, зустрічаються акумулятивні й льодовикові: Норвезькі береги Скандинавського півострова порізані численними фйордами. Російські береги Кольського півострова стрімкі корінні первинно рівні (тектонічного генезису), в районі Мурманська — бухтові. Найбільші затоки із заходу на схід: Порсангер-фіорд (), Варангер-фіорд (), Мотовська, Кольська і Святоніська затоки. У межах Росії, на схід від мису Канін Ніс, континентальне узбережжя має пологіші береги, декілька зручних бухт. Узбережжя півострова Канін — вирівняне абразійно-акумулятивне; узбережжя Чеської губи, як і острова Вайгач — абразійно-бухтове; печорське узбережжя потамогенне, утворене річковими наносами. Найбільші затоки: Чеська губа, Печорська затока, Хайпудирська губа. Західне узбережжя Нової Землі загалом пологе і горбисте, на півдні скидчасті, у центральній частині — фіордове, північній частині впритул до моря підходять льодовики, деякі стікають прямо до моря. Льодовикові береги характерні також для архіпелагу Земля Франца-Йосифа. Узбережжя островів архіпелагу Шпіцберген скелясте фіордове. Льодовикові береги характерні для острова Північно-Східна Земля.
Річковий стік
Річковий стік до моря невеликий — 163 км³ на рік, 90 % його зосереджено в південно-східній частині моря (Печорське море), саме тут він істотно відбивається на гідрологічних умовах моря, тут до моря несуть свої води 2 великі річки, Печора (130 км³ на рік) й Індіга. На північне узбережжя Норвегії і берег Кольського півострова припадає близько 10 % стоку (Тулома, Печенга, Західна Ліца, Кола, Териберка, Вороняча, Ринда, Йоканга). Річковий стік сильно варіюється за сезонами, максимум — навесні (скрес річок, танення снігу в басейні річок), мінімум — восени та взимку (лише дощове й ґрунтове живлення річок).
Геологія і рельєф дна У геологічному плані не шельфова частина Баренцового моря представлена Баренцовоморською літосферною плитою протерозойського віку. Формування геологічної структури дна моря пов'язано з двома епохами каледонського орогенезу, коли внаслідок зіткнення Феносарматії та Канадської платформи утворилася Лавразія, а пізніше остання зіткнулась з Ангаридою (Західним Сибіром). Подальшу геологічну історію моря визначало затухання каледонського горотворення, початок рифтоутворення (рифт Білого моря), як частини загального розпаду Пангеї Doré, A. G. (Sep 1995). Barents Sea Geology, Petroleum Resources and Commercial Potential, 48 (3). — Arctic Institute of North America..
Значний вплив на рельєфоутворення дна моря мали остання епоха четвертинного зледеніння. Під час яких південна частина моря була суходолом яким текли річки, прорізаючи долини на північний захід. Нова Земля слугувала одним з центрів останнього пізньодріасового покривного заледеніння (10 тис. років тому) Zeeberg, JaapJan; David J. Lubinski; Steven L. Forman (September 2001). Holocene Relative Sea Level History of Novaya Zemlya, Russia and Implications for Late Weichselian Ice-Sheet Loading . Quaternary Research (Quaternary Research Center/Elsevier Science) 56 (2): 218—230. doi:10.1006/qres.2001.2256. ISSN 0033-5894.. Подальше танення льодовиків й пов'язані з цим ізостатичні рухи пришвидшили екзогенні процеси — ерозію, денудацію й осадонакопичення. На шельфовій частині на глибинах 200 і 70 м простежуються залишки минулих морських узбереж: терасові уступи, льодовиково-денудаційні й льодовиково-акумулятивні форми рельєфу останніх регресій моряБаренцево море // .
Рельєф дна Дно Баренцового моря представлене складно розчленованою підводною рівниною з хвилястою поверхнею, трохи похилою на захід і північний схід. У рельєфі дна Баренцового моря виділяються підводні: рівнини: Центральне плато. височини: Центральна (мінімальна глибина 64 м); Персея (63 м), північніше Центральної; Мурманське підняття, Північно-Канінська і Гусина банки — на півдні. западини: Центральна (мінімальна глибина 386 м), відділяє Центральне узвишшя від Нової Землі. жолоби: Західний (мінімальна глибина 600 м), або Острова Ведмежого (максимальна глибина 600 м), відкривається в Норвезьке море; Франц-Вікторія (430 м), між архіпелагами Шпіцберген і Земля Франца-Йосифа; Святої Анни між Землею Франца-Йосифа й Новою Землею.
Південна частина моря — континентальний шельф з глибинами менше ніж 200 м, з вирівняним рельєфом. Для прибережних ділянок морського дна характерні піщані гряди, що їх утворюють припливно-відпливні течії, численні дрібні нерівності висотою до 5 м. Російський океанолог Зубов М. М. вважав Баренцове море класичним прикладом впливу рельєфу дна на гідрологічні процеси в товщі вод.
Донні відклади Донні відклади представлені піском, галькою і щебенем; у центральній та північній частині, на узвишшях — мулистим піском (товщина відкладень до 0,5 м); у западинах — мулом. Широко розповсюджений уламковий матеріал реліктових зледенінь. Загалом невисокі темпи осадонакопичення (30 мм за 1 тис. років) пояснюється відсутністю джерел теригенного матеріалу (найбільша річка басейну моря, Печора залишає увесь свій алювій в Печорській губі; берега складені здебільшого гранітними породами).
Підводні вулкани У Баренцовому морі відомі два грязьові вулкани, один з яких відкрито в 2023 році в ході експедиції науково-дослідного судна «Kronprins Haakon» з пілотованим підводним апаратом «ROV Aurora» в південно-західній частині моря на глибині 400 метрів та на відстані 70 морських миль на південь від острова Ведмежий. Про відкриття діючого підводного грязьового вулкану повідомила пресслужба Арктичного університету НорвегіїNew volcano discovered in the Barents Sea. // Bludd, Ellen Kathrine. Kommunikasjonsrådgiver. Published: 10.05.23, 15:05 Updated: 16.05.23, 11:15Вулкан в центрі кратера часів Льодовикового періоду знайшли на дні Баренцева моря. // Автор: Анатолій Шевченко. 23.05.2023Кидається уламками з надр Землі: у серці Баренцового моря виявили вулкан, що діє. 17.05.2023, 14:43.
Клімат
Північна акваторія моря лежить в арктичному, а південна — в субарктичному кліматичному поясі. На півночі цілий рік переважають полярні повітряні маси, а на півдні влітку — помірні повітряні маси. На межі зіткнення цих повітряних мас утворюється арктичний фронт (від Ісландії через острів Ведмежий до півночі Нової Землі). Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря.