Гурген II Арцруні (*Գուրգեն Բ Արծրունի, 883/884 —923) — ішхан Васпуракана з 903 до 923 року.
Життєпис Походив з династії Арцрунідів. Молодший син Дереніка, ішхана Васпуракану, та Софії Багратуні (доньки царя Ашота I). Народився у 883 або 884 році. Після загибелі батько у 886 (або на початку 887) року опинився під опікою родича Гагіка Абу-Мірвана, який став регентом Васпуракану. Деякий час життя Гургена разом з братами була під загрозою, оскільки Абу-Мірвана планував їх знищити й захопити владу. Задля недопущення цього старший брат Ашот-Саргіс уклав союз з еміром Мухаммедом Афшіном. Близько 897 або 898 року вирушив як заручник до двору Афшіна, але невдовзі втік, спровокувавши тим самим вторгнення мусульман до Васпуракану. Лише у 901 році ішхан Ашот-Саргіс домовився про вихід їх з території держави.
Водночас Смбат I, цар Ані, надав Гургену посаду марзпана (намісника), сприявши переходу того на бік Багратуні проти своїх братів Ашота-Саргіса і Гагіка. Надалі брав участь у складі військ Анійського царства проти Сюнікського князівства.
У 903 році після смерті брата Ашота-Саргіса розділив Васпуракан з братом Гагіком, отримавши південно-східні гавари (області). Своєю столицею обрав місто Адамакерт, яке зміцнив, прикрасив цивільними будівлями і церквами. Водночас дотримувався союзу з братом Гагіком, з яким протягом 910—914 років брав участь у війні Саджидів проти царства Ані.
У 914 році після важкої поразки і загибелі анійського царя Смбата I, Гурген II Арцруні відійшов від союзу з братом Гургеном, не надавши тому допомоги в подальших війнах з Ані та Саджидами. Усю увагу приділяв зміцненню та захисту своїх володінь. Помер 923 року без нащадків. Його володіння успадкував брат Гагік.
Джерела Cyrille Toumanoff, Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques, Rome, 1990, p. 102—103. Jean-Michel Thierry, " Indépendance retrouvée: royaume du Nord et royaume du Sud (ixe — xie siècle) — Le royaume du Sud: le Vaspourakan ", dans Gérard Dédéyan (dir.), Histoire du peuple arménien, Toulouse, Privat, 2007 (1re éd. 1982) [détail des éditions] (ISBN 978-2-7089-6874-5), p. 274—296.