Ге́ндрік Анто́н Ло́ренц (; 18 липня 1853, Арнем — 4 лютого 1928, Гарлем, Нідерланди) — нідерландський фізик. Створив класичну електронну теорію, за допомогою якої пояснив багато електричних та оптичних явищ, в тому числі ефект Зеемана. Розробив електродинаміку рухомих середовищ. Вивів перетворення, названі його іменем. Г. Лоренц близько підійшов до створення теорії відносності. Лауреат нобелівської премії з фізики (1902, спільно з П. Зееманом).

Біографія Нідерландський фізик народився 18 липня 1853 року в місті Арнемі, в родині дрібного підприємця, що утримував дитячі ясла. Предки Лоренца походили з прирейнської Німеччини. Головною діяльністю їх було землеробство. Жили вони в достатку, який тримався на їхній праці. Мати Лоренца, Гертруда, до шлюбу ван Гінкель, виросла в Ренсвуді (провінція Утрехт). ЇЇ першим чоловіком був Якоб Янссен, який рано помер. На третьому році вдівства вона вступила в шлюб із Герритом Фредеріком Лореном. Від Янсена у неї був син Гендрік Ян Якоб, а від Лоренца — двоє синів. Старшим сином Лоренца був Гендрік Антон, другий, молодший син, скоро помер.

Початкову та середню освіту Гендрік здобув у місцевій школі. У 1857 році Гендрік і його старший брат залишилися, втративши матір, під опікою вітчима, а через чотири роки в будинку з'явилася мачуха Луберта Гупкес. До цієї жінки Гендрік на все життя зберіг найтепліші почуття. Маленький Лоренц, як здавалося, дуже відставав у розвитку. Коли його зведений брат уже пішов у школу, Гендрік міг лише із зусиллям вимовити «до побачення».

У шість років Гендріка віддали до школи, яка вважалася найкращою в Арнемі, і незабаром він став першим у своєму класі. У 1866 році він перейшов у Вищу громадянську школу, яка щойно відкрилася. І тут він вчився блискуче. Залучення до наук було захоплюючим, а впевненість у своїх силах породжувала наступні успіхи. Володіючи винятковою пам'яттю, Гендрік Лоренц, крім всіх шкільних справ, встиг вивчити англійську, французьку і німецьку мови, а перед вступом до університету ще й грецьку і латину (до старості він міг складати вірші з латини).

З 1870 року продовжує навчання в Лейденському університеті, відвідує лекції відомого на той час професора астрономії Фредеріка Кайзера. І тут сталася подія, яка визначила весь подальший шлях Лоренца в науці: він познайомився з працями Джеймса Клерка Максвелла. До того часу «Трактат про електрику» був зрозумілий лише небагатьом фізикам. Ба більше, коли юний Гендрік попросив паризького перекладача «Трактату…» пояснити йому фізичний зміст рівнянь Максвелла, він почув у відповідь, що «… жодного фізичного сенсу ці рівняння не мають і зрозуміти їх не можна; їх слід розглядати як чисто математичну абстракцію».

За два роки Лоренц дістає звання бакалавра наук із фізики та математики й повертається до Арнема учителем місцевої середньої школи. У 1873 році він успішно складає екзамени на присвоєння докторського ступеня й досліджує теорію відбивання та заломлення світла, а в 1875 році захищає в Лейденському університеті докторську дисертацію з цієї проблеми. У 1878 році Лоренц переїздить з Арнема до Лейдена й працює на кафедрі теоретичної фізики університету, одній із перших у Європі, продовжуючи вивчати оптичні явища.

У 1881 році він одружується з племінницею професора астрономії Кайзера Аллеттою Кайзер. У них народилося четверо дітей, проте одна дитина померла немовлям.

Продовжуючи працювати в університеті, Лоренц у 1892 році формулює теорію електронів, публікує роботи з розщеплення спектральних ліній у магнітному полі. У 1896 році колега Гендріка Лоренца Пітер Зееман підтвердив його теоретичне положення про поляризацію світла. У 1900 році на Міжнародному конгресі фізиків у Парижі Лоренц виступив із доповіддю про магнітооптичні явища. Його друзями стали Больцман, Він, Пуанкаре, Рентген, Планк та інші знамениті фізики. У 1902 році Лоренц і його колега Пітер Зееман стають Нобелівськими лауреатами. .

Через чотири роки він виступив з основоположною статтею «Електромагнітні явища в системі, що рухається зі швидкістю, меншою за швидкість світла». Лоренц вивів формули, що зв'язують між собою просторові координати і моменти часу у двох різних інерційних системах відліку (перетворення Лоренца). Вченому вдалося отримати формулу залежності маси електрона від швидкості.

Особливо потрібно відзначити участь Гендрік Лоренца в підготовці та проведенні «I Міжнародного Сольвеївського конгресу фізиків». Він відбувся у 1911 році в Брюсселі, і був присвячений проблемі «Випромінювання і кванти». У його роботі брали участь 23 фізики, головував Лоренц. Він ставить перед фізиками завдання створити нову механіку: «Ми будемо дуже щасливі, якщо нам вдасться хоч трохи наблизитися до тієї майбутньої механіки, про яку йде мова».

У 1912 році Лоренц подає у відставку з Лейденського університету, проте раз на тиждень читає лекції й виконує обов'язки секретаря Нідерландського наукового товариства. Через рік переїздить до Гарлема, де працює директором фізичного кабінету Тейлерівського музею. З 1923 р. входить до складу міжнародної комісії з інтелектуальної співпраці Ліги Націй, а з 1925 р. очолює її.

Лоренц любив свою країну і писав: Він користувався величезною повагою і любов'ю, як у себе на батьківщині, так і скрізь, де його знали. Святкування п'ятдесятиріччя з дня захисту ним докторської дисертації, що почалося 11 грудня 1925 року вилилося в загальнонаціональне свято.

У 1927 році Гендрік Лоренц писав дочці, що сподівається «завершити ще кілька наукових справ», але тут же додав: «Утім, те, що є — теж добре: за плечима у мене — велике і чудове життя». Вчений зберігав інтелектуальну активність до самої смерті. Помер він 4 лютого 1928 р. у віці 75 років у Гарлемі.

Досягнення Гендрік Лоренц розвинув електромагнітну теорію світла і електронну теорію матерії, а також сформулював самоузгоджену теорію електрики, магнетизму і світла. З іменем цього ученого пов'язана відома зі шкільного курсу фізики сила Лоренца (це поняття він розвинув у 1895 році) — сила, що діє на заряд, рухомий у магнітному полі.

Розвинув теорію про перетворення стану рухомого тіла, одним із результатів якої було так зване скорочення Лоренца — Фітцжеральда (Джордж Френсіс Фіцджеральд — ірландський фізик), що описує зменшення довжини об'єкта при поступальному русі. Отримані в рамках цієї теорії перетворення Лоренца є найважливішим внеском у розвиток теорії відносності.

Пояснив феномен, відомий як ефект Зеемана, за який отримав Нобелівську премію.

Нагороди й визнання Гендрік Лоренц був почесним доктором Паризького й Кембриджського університетів, членом Лондонського королівського й Німецького фізичного товариств. Нобелівська премія з фізики (1902) Медаль Коплі Медаль Румфорда (1908)

Див. також Медаль Лоренца 29208 Галоренц — астероїд, названий на честь науковця. Лоренц — великий метеоритний кратер на зворотному боці Місяця, названий на честь науковця. Група Лоренца

Наукові праці

Примітки

Посилання

Нобелівська лекція, 11 грудня 1902 р. «Теорія електронів і поширення світла»