Екологія вірусів — розділ біоекології, що вивчає роль вірусів у довкіллі та їх взаємозв'язки з нимМусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с..

Вивчення складного ланцюга подій, що випливають із взаємодії вірусів із довкіллям, яке постійно змінюється, повинно проводитися з використанням екологічного підходу. Принциповою його особливістю є розглядання виду як сукупності особин популяцій і комплексне вивчення популяційних взаємовідносин збудників із хазяями в мінливих умовах існування. При цьому особлива увага звертається на вивчення еволюції вірусів та їхніх хазяївКалініна О. С., Панікар І. І., Скибіцький В. Г. Ветеринарна вірусологія: Підручник. — К.: Вища освіта, 2004. — 432 с..

Щодо патогенних та потенційно патогенних вірусів людини та свійських тварин екологія вірусів вивчає природні резервуари вірусів. Зміни в кількості та якості вірусів мікроорганізмів у навколишньому середовищі може бути індикатором його змін. Маловивченими залишаються й віруси рослин, оскільки основна увага впродовж XX століття була сконцентрована на вірусах-патогенах культурних рослин. Разом з тим існує велика група мутуалістичних вірусів рослин, персистуючих у рослинному організмі вірусів. Взаємодії між рослинами, рослинноїдними комахами та вірусами можуть визначати хід коеволюції цих екологічних груп.

Екологічна ніша вірусів Екологічна ніша вірусів у загальному розумінні — це місце, яке вони посідають у біосфері. Екологічна ніша — широке поняття, яке включає територію, що займають певні вірусні популяції, їхні взаємовідносини з іншими організмами і роль у біоценозах.

Не будучи організмами, віруси водночас є своєрідною формою життя з усіма характерними його проявами. Віруси здатні пристосовуватися до мінливих умов довкілля та еволюціонувати. Позбавлені власних систем синтезу білків, вони є автономними генетичними структурами, які назавжди прив'язані до внутрішнього середовища організму — від найпростішої прокаріотної клітини до вищого багатоклітинного організму. Ці організми і становлять екологічну нішу вірусів.

Віруси паразитують у бактеріях, найпростіших, грибах, різних ви- дах рослин і тварин. У різних вірусів коло природних хазяїв (інакше кажучи, спектр патогенності) варіює. Відомі віруси з широким спектром патогенної активності, наприклад, віруси сказу, ящуру, грипу А, хвороби Ауєскі, ньюкаслської хвороби. Багато вірусів здатні паразитувати в організмах лише одного виду, зокрема віруси кору, червоної висипки, європейської та африканської чуми свиней, хвороби Тешена, гепатиту каченят. Існують віруси здвофазним типом поширення в природі, коли відбувається послідовна зміна хазяїв або інший живий організм є механічним переносником. Наприклад, комахи нарівні з організмом тварини або рослини можуть бути місцем репродукції вірусів. Це типова двофазна система, в якій вірус послідовно змінює двох хазяїв, що утворюють стійкий біоценоз і забезпечують збереження й поширення вірусу в природі. Віруси тварин, які передаються через укуси кровосисних членистоногих (кліщів, комарів, москітів, мокриць), становлять екологічну групу арбовірусів (від  — віруси, що передаються членистоногими).

Посилання