Музична драматургія () — це процес зіставлення, взаємодії та розвитку образно-змістовних початків, що утворює цілісну систему і втілює завершений художній задум (концепцію, «картину світу»), який визначає форму, композицію і засоби виразності(див. МУЗИЧНА ДРАМАТУРГІЯ ). Цей термін використовується як для характеристики музичного розвитку творів, пов'язаних з конкретною сценічною дією (опера, балет, оперета, ораторія тощо), так і для вокальних, інструментальних та симфонічних творів, що втілюють багатогранні та складні музичні образи й концепції.
Визначення терміну Поняття музична драматургія вирізняється багатогранністю та різноманітністю визначень.
З одного боку музична драматургія це: «процес становлення музичної думки, тематичне розгортання засобами музичної мови та формотворення»; «прояв розгорнутої форми»; процес розвитку образно-змістовних начал, що знаходяться у логічному зв'язку одного з одним: «процес зіставлення, взаємодії та розвитку тематичних, гармонічних, фактурних, жанрових та інших засобів, що зображають динаміку життя та внутрішнього світу людини»; узагальнення якостей процесуальності музичної форми, «котра здатна виступати способом виявлення та вираження внутрішньої форми»; «цілісний, закінчений, примітний своєю напруженістю та інтенсивністю процес розвитку та взаємодії власне музичних образів у масштабі всього твору або його великої, відносно самостійної частини, рушійною силою якого є конфлікт»; динаміка розгортання музичної подієвості, «якщо під „подією“ розуміється вагоме для нас музично-інтонаційне явище, виявлене у лінійному потоці формотворення»;
З іншого, вона є: «принципом, що виростає до естетичної закономірності»; «системою взаємодії образів, принципів їхнього розвитку»; «системою засобів виразності та прийомів»; «планом розподілення драматургічних функцій, які беруть участь у створенні музичного твору, сфера ейдосів композиції»Бобровский В. П. К вопросу о драматургии музыкальной формы // Теоретические проблемы музыкальных форм и жанров. — М., Музыка, 1971. — С. 64.; «цілісна організація музичних засобів, орієнтована на закони симфонізму»; «направлена на сприйняття часова організація художнього змісту, втілена за допомогою всіх музичних засобів»Медушевский В. В. О музыкальных универсалиях. О понятиях редуцированной и развёрнутой формы. Композиция и драматургия // Скребков С. С. Статьи и воспоминания. — М.: Сов. композитор, 1979. — С.196. ; «індивідуальний план вираження композиторської концепції, що складає цілісну систему художніх образів, на підставі чого увиразнюються творчі принципи виконавських інтерпретацій» (про виконавську драматургію)Тимофеєва К. В. Порівняльний аналіз як метод інтерпретології (на прикладі фортепіанного виконавства) / автореф. дис. канд. мист-ва: спеціальність 17.00.03 «музичне мистецтво». Харківський держ. ун-т мистецтв імені І. П. Котляревського, 2009..
Типи музичної драматургії На сьогодні в музикознавстві існує чимало класифікацій різновидів музичної драматургії: епічна, лірична, драматична; одно-, двох-, трьох-, багатоелементна; контрастна, конфліктна; оповідальна та моделююча (подієва); класична, романтична, експресіоністична; симфонічна, оперна і т. д.; діалогічна; темброва; фактурна; тональна; жанрова; інтонаційна; лейтмотивна; тематична.
виокремлює такі типи музичної драматургії.
конфліктна; контрастна або неконфліктна (притаманна сюїтним творам); монодраматургія (може бути статичною або крещендуючою) — специфічний різновид, що не містить тих контрастів, які характерні для драми; паралельна — має дві або три незалежні лінії розвитку; наявна у творах, що спираються на епічні художні концепції.
Це різноманіття визначень пояснюється тим, що при типологізації музикознавці відштовхуються від різних ознак цього явища — кількість образних елементів, характер їхніх співвідношень, стиль чи жанр, один з засобів виразності.
За приналежністю до певного роду мистецтва музична драматургія буває: лірична;, драматична; епічна.
За жанровими ознаками: «чиста» — суто інструментальна; «взаємодійна» — наявна у творах де музика поєднується з іншими видами мистецтв (текст, танець, живопис тощо)Соколов О. Морфологическая система музыки и её художественные жанры: Монография. Н. Новгород, 1994..
За приналежністю до певної музичної форми — драматургія сонатної форми, симфонічного циклу, вільних та змішаних форм тощо.
Конфліктна (драматична) драматургія — організація внутрішнього розвитку музичного твору відповідно до законів драми як естетичного роду, де рушійною силою розвитку стає конфлікт, який реалізується через протиставлення, взаємодії та боротьбі різних контрастних образів (або груп образів).
Епічна драматургія (також може називатися оповідальною, неконфліктною) — протилежна конфліктній. Для неї характерні картинність, контрастне зіставлення, варіантний повтор тощо. Даний тип драматургії не виключає можливість наявності конфлікту. Однак, якщо у конфліктній він розгортається безпосередньо, «тут і тепер», то в епічній — спостерігається зі сторони, у віддаленні в часі.
Лірична драматургія (також інколи називається медитативною) — призупинене та розтягнене у часі втілення виокремленого моменту внутрішнього життя (переживання) суб'єкта. Зустрічається у творах, де передається занурення у певний психологічний стан. Характерна для музичних мініатюр, жанрів малої форми; для деяких великих опусів ХХ–ХХІ ст.
Проміжна (змішана) драматургія — виникає в результаті поєднання ознак конфліктної, епічної та ліричної, де вони виступають більш-менш рівноправними складовими. У музиці можуть бути реалізовані лірико-драматичні, ліро-епічні та епіко-драматичні концепції. Останній різновид виникає внаслідок утворення драматичної концепції на основі епічної образності (головні образи експонуються як епічні, а розвиваються відповідно до законів драми).
Симультанна драматургія — спирається «на одночасну передачу художньої інформації по декількох каналах» . Передбачає одночасний розвиток декількох самостійних сюжетів, які поліфонічно накладаються один на одного. Такий прийом застосовується в театрі абсурду. Це може бути втіленням декількох дій одночасно (наприклад, «Dies irae» з «Реквієма» Д. Лігеті). Зразками симультанної драматургії є сценічні твори Р. Щедріна («Мертві душі», «Анна Кареніна», «Чайка»), «Серенада» А. Шнітке (в рамках «інструментального театру») тощо.
Драматургічні функції музики Музична драматургія підпорядковується загальним законам драми, як окремого виду мистецтва та містить відповідні етапи розвитку: експозиція, зав'язка, розвиток, кульмінація, розв'язка.
Ці етапи реалізуються в окремих розділах твору або передаються стисло в межах лише одного чи декількох з них. Відповідно до задуму композитора, вони можуть вільно розміщуватися та розділюватися у ході розгортання опусу або, навіть, виключатися із загального процесу розвитку.
Композиція музичного твору Б. Асаф'єв у книзі «Музыкальная форма как процесс» визначає три основні етапи музичного розвитку:
i (initium — початок): m (movere — рухати): t (terminus — кінець, межа).
На основі цієї формули В. Бобровський розробляє функціональну теорію музичної формиБобровский В. П. Функциональные основы музыкальной формы. — М.: Музыка, 1978. — 332 с.. +Система функційЗагальні функції розвиткуЗагальні логічні функціїЗагальні композиційні функціїСпеціальні композиційні функціїПроста тричастинна формаРондоСонатна формаІмпульс (і)Вступ Викладення думки
(експозиція)Вступ Викладення першої теми
Викладення наступних темВступ ТемаРефрен ЕпізодиВступ Головна партія
Побічна партіяРух (m)Розвиток думки ПерехідСередина Розробка
Зв'язка
ПредиктСередина ПредиктЗв'язка ПредиктРозробка Сполучна партія
ПредиктЗавершення (t)ЗамиканняРеприза Доповнення
КодаРеприза КодаРепризи КодаРеприза в цілому Заключна партія
Кода Кожному етапу розвитку твору відповідає конкретний тип викладу музичного матеріалу — експозиційний, розвиваючий та заключний:
експозиційний — передбачає стійкість структури (завершені розділи — періоди, речення) та гармонії (переважання тоніки); серединний — нестійкість (незавершені побудови, дроблення; уникання тоніки, відхилення в інші тональності тощо); заключний — підкреслена стійкість структури та гармонії (повернення до цілісних і завершених структур: переважання тоніки, повторення стійких гармонічних зворотів).
Способи музичного розвитку Музичні образи в межах музичної драматургії зіставляються по принципу схожості та контрасту.
Повторність Повторність у музичному розвитку реалізується через:
власне повторення; секвенція; варіювання; .
У музичній драматургії повторність проявляється головним чином через повернення до тематичного матеріалу у репризних розділах.
Контраст Російський дослідник В. Цуккерман розрізняє контрасти:
За рівнем взаємодії — контраст між будь-якими елементами твору (від найменших до найбільших та узагальнювальних): Контрасти окремих засобів — елементи можуть суттєво відрізняються один від одного, але не виходять за рамки єдиного образу і є складовими його характеристики. Контраст образів — основа загального розвитку твору, його музичної драматургії. За способом виникнення: «зсередини» — проявляється у процесі зв'язного розвитку, передбачає поступовий перехід від однієї частини (теми) до іншої. Так виникає похідний контраст — нове з'являється через перетворення попереднього матеріалу. «ззовні» — зіставлення частин (розділів) цілком незалежних в образно-тематичному плані, їхнє сполучення без плавних переходів та зв'язок. На рівні співвідношення тем, подібний контраст називається корінним — нова тема цілком самостійна і не є перетворенням попередньої. Це притаманне для творів жанрів, пов'язаних з рухом (танець, марш, скерцо), написаних у тричастинній формі з контрастною серединою. Однак це не виключає можливості виникнення такого контрасту і в ліричних творах.
У музичній драматургії контраст, залежно від того, в якому розділі він виникає, може виконувати різні функції. У експозиційному розділі — він може слугувати зав'язкою драматургічного розвитку твору (наприклад — протиставлення тем головної та побічної партії у сонатній формі). У розвивальних — є засобом порушення вже встановленого розвитку (у тому випадку, коли попереднє розгортання не встигло завершитися). Завдяки цьому здійснюються образні зрушення, продиктовані сюжетом, програмою музики чи суто музичною логікою внутрішнього розвитку і виникає ефект вторгнення (як правило через появу головної теми). Поява нового матеріалу знаменує або призупинення розвитку у заданому напрямі (тема фатуму у фіналі Симфонії № 4 П. Чайковського), або його різкий перелом (поява теми фатуму в Andante Симфонії № 5 П. Чайковського, теми спокутування у Сонаті сі мінор Ф. Ліста перед побічною партією й розробкою) . У такий спосіб можуть бути реалізовані поворотні моменти у музичній драматургії твору.
При зіставленні контрастних образів можливий різний ступінь їхнього протиставлення:
Додаткове зіставлення — внутрішня наближеність контрастних образів, які постають "різними сторонами єдиної сутності. Створюється багатоплановий загальний образ, що втілює «єдине змістовне начало, достатньо багате внутрішньо для того, щоб втілитися не в одному, а у декількох образах»Рыжкин И. Взаимоотношение образов в музыкальном произведении и классификация так называемых «музыкальных форм» (композиционно-структурных типов) // Вопросы музыкознания. — М.: Музгиз, 1955. — Вып. 2. — С. 212. Відтіняюче зіставлення — це «таке превалювання відмінності над спільністю, за яким розвиток тимчасово перемикається в іншу площину; епізодичні образи, що виникають при цьому, переважно не призводять до зіткнень і не міняють основного перебігу подій та їхнього результату». Конфліктне протиставлення — різке протиставлення протилежних образів (образних начал).
У ході музичного розвитку контраст може загострюватися, що забезпечує наростання внутрішньої напруженості звучання, або навпаки — пом'якшуватися, що сприяє зближенню образів, які спочатку протиставлялися.