ATACMS ( — Армійська тактична ракетна система) — родина тактичних балістичних ракет, які виробляє компанія Lockheed Martin. Створена в часи Холодної війни і вперше застосована в 1991 році під час війни в Перській затоці.
Різні варіанти оснащення балістичної ракети мають в системі MDS MGM-140, MGM-164 і MGM-168. Ракети ATACMS разом з пусковими капсулами мають індекси M39, M48, M57 та інші.
Опис
ATACMS є окремим сімейством подібних за зовнішнім виглядом ракет із приблизним діаметром 610 міліметрів (24 дюйми) та 4 метри завдовжки (13 футів), що рік вже мало такі різновиди ракет, як Block I, Block IA, Block IA QRU та Block IA Unitary PIP (, з унітарною бойовою частиною та можливістю прогнозування точки ураження)https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2214914713000263https://military-history.fandom.com/wiki/Predicted_impact_point — ResearchGate — ResearchGate.
Кожна ракета запакована до пускової капсули, зовні ідентичної до капсул типу MFOM. В одній капсулі знаходиться одна ракета. Її запуск відбувається з пускових установок сімейства MLRS: M270 та M142 https://web.archive.org/web/20130730102941/http://www.lockheedmartin.com/content/dam/lockheed/data/mfc/pc/atacms-block-1a-unitary/mfc-atacms-block-1a-unitary-pc.pdf.
Ракети ATACMS різних модифікацій утворюють сімейство AFOM ()https://apps.dtic.mil/sti/pdfs/ADA429075.pdf. Разом із сімействами озброєнь MFOM та PrSM вони є боєприпасами для систем M142 та M270. Розвиток цих серій боєприпасів здійснюється в рамках проєкту PFRMS (Precision Fires Rocket & Missile Systems Project) під егідою департаменту PEO MS — USAASC (Program Executive Office Missiles and Space Organization — U.S. Army Acquisition Support Center) армії СШАhttps://mca-marines.org/wp-content/uploads/0518-Long-Range-Precision-Fires.pdfhttp://hamaweb.org/presentations/2018/october2018chrismills.pdfhttps://www.army.mil/peomshttps://asc.army.mil/web/tag/peo-ms/.
Основною відмінністю ракет різних модифікацій є маса бойової частини, її тип та система наведення.
Аби завадити контрбатарейним РЛС точно визначати координати пускової установки, ракета може рухатись за квазібалістичною траєкторією. Однак в такому випадку скорочується максимальна відстань до цілі.
Попри те, що ракети Block IA мають меншу бойову частину в порівнянні з Block I (275 проти 950 бойових елементів) за рахунок вищої точності їм вдалось зберегти ефективність ураження на рівні попередньої моделі.
Історія
Розробка
ATACMS стала кульмінацією декількох програм зі створення тактичного ракетного комплексу згідно ухваленої наприкінці 1970-х — початку 1980-х років доктрини Повітряно-наземної операції () на випадок можливої агресії з боку чисельно більших сил Радянського блоку на теренах Європи. Ця доктрина передбачала можливість сухопутних військ проводити глибокі операції на рівні корпусу: завдавати удари вглиб ворожих порядків, руйнувати логістику, пункти зв'язку та управління, уражати другий ешелон до його потрапляння на фронт і тим самим створювати передумови для ефективної боротьби та маневру проти першого ешелону. На рівні НАТО доктрина Повітряно-наземної операції була відображена в доктрині .
Потребу в новій оперативно-тактичній ракетні системі також було встановлено внаслідок декількох досліджень проведених у 1975—1979 роки. В 1979 бюджетному році Повітряні та Сухопутні війська США погодились спільно працювати над новим комплексом: Повітряні сили мали забезпечити повітряну РЛС для виявлення та ідентифікації цілей в тилу противника, натомість Армія взяла відповідальність за створення ракети, системи управління вогнем, та самонавідні бойові елементи.
Таким чином, з огляду на нову доктрину відбувались роботи над створенням нової тактичної ракетної системи ATACMS, також вона вплинула і на створення ударного гелікоптера AH-64 Apache.
Аби заощадити кошти дослідження за новою ракетною програмою були передані DARPA. Розпочата в 1978 році програма досліджень мала на меті вивчити можливості сучасних технологічних рішень для створення «системи систем» для ураження рухомих цілей в тилу противника.
Повітряні сили взяли участь в програмі досліджень з повітряною РЛС на основі пасивної фазованої решітки, а сухопутні війська випробовували балістичні ракети T-16 та T-22.
Ракета Т-16 була створена на основі зенітної ракети від комплексу MIM-104 Patriot, на ній була встановлена високоточна система інерційної навігації з додатковим модулем астронавігації для корекції траєкторії в польоті.
Ракета Т-22 була створена на основі ракети SIG-D ( — спрощений демонстратор технологій інерційних систем навігації), яка брала участь в програмі досліджень раніше. Ця ракета була побудована на основі ракети MGM-52 Lance, на яку встановлено твердопаливний ракетний двигун замість рідинного, кільцевим лазерним гіроскопом Honeywell H700-A3, тощо.
Випробування були успішними та довели наявність технологій, потрібних для створення ракетних систем для ураження другого ешелону противника. Однак, не вдалось продемонструвати здатність самонавідних бойових елементів уражати бронетехніку на марші.
В 1981 році сухопутні війська США створили робочу групу для опрацювання вимог для «Системи озброєнь корпусної підтримки» (, CSWS). Оскільки повітряні сили працювали над створенням схожої системи то в 1983 році МО США об'єднало їх у програму «Єдиного тактичного ракетного комплексу» (, JTACMS).
В 1984 році Повітряні сили припинили участь в програмі, а в травні 1985 року сухопутні війська отримали дозвіл від міністерства оборони продовжити роботу над новою системою, яка отримала назву «Армійська тактична ракетна система» (, ATACMS).
Завдяки проведеним раніше дослідженням «Assault Breaker» та використанню вже відпрацьованих технологій: бойова частина ракет Block I мала елементи касетних бойових частин M251A1/M251A2 ракет MGM-52 Lance, ракетне паливо запозичене в ракет M26 як і виробник ракетних двигунів, лазерні гіроскопи для системи наведення уже виготовляла авіаційна промисловість то програма розробки нової ракетної системи була дещо скорочена.
Виробництво
У травні 1986 року укладено головний контракт на розробку ATACMS з фірмою Ling-Temco-Vought (LTV) (розробник MGM-52 Lance), незабаром після цього, ракеті надали індекс MGM-140. Перший випробувальний пуск ракети XMGM-140A провели 26 квітня 1988 року, а в грудні того ж року почалося виготовлення невеликої серії.
Експлуатацію MGM-140A ATACMS розпочали в січні 1991 року, тоді ж — заміну ОТРК MGM-52 «Lance».
У 1992 році компанію LTV придбала , утворивши Loral Vought Systems, яку своєю чергою в 1996 році придбала Lockheed Martin. Сьогодні головним підрядником з ATACMS є підрозділ Missiles and Fire Control компанії Lockheed Martin.
У 2007 році армія США припинила програму ATACMS через високу вартість, що унеможливило поповнення запасів. Для підтримки наявного арсеналу була запущена програма продовження строку служби ATACMS (SLEP; ), яка передбачає оновлення або заміну системи руху та навігації, заміну бойових частин із касетними боєприпасами на унітарну фугасну боєголовку, а також додавання варіанту детонатора з наближеним підривом для створення зонального ураження. Очікувалося, що постачання почнеться у 2018 році. Програма SLEP була тимчасовим рішенням, що давала час на завершення аналізу та розробку наступника для застарілого арсеналу ATACMS, який міг би бути готовий приблизно до 2022 року.
Заміна
Через те що ATACMS не відповідала сучасним вимогам, з 2016 року розпочалася розробка програми Long-Range Precision Fires (LRPF), яка згодом була перейменована на Precision Strike Missile (PrSM). Метою було замінити ракети ATACMS на етапі «Increment 1» (версії) PrSM. Безпосередньо ця заміна почала надходити до армії США наприкінці 2023 року.
Модифікації
M39 (ATACMS Block I) перша модифікація з інерційною системою наведення на основі лазерного гіроскопа. Ефективна дальність застосування: 25–165 км. Касетна бойова частина містить 950 касетних бойових елементів M74 якими може бути покрито коло радіусом до 206 м в діаметрі (33000 м²). Розмір цього кола залежить від висоти розкриття контейнера, яка визначається налаштуванням затримки електронного підривача. Протягом 1990—1997 років було виготовлено 1650 одиниць, після чого виробництво перейшло на виготовлення M39A1. Поступово відбувається модернізація до рівня M57E1.
M39A1 (ATACMS Block IA) система наведення комбінована, інерційна доповнена модулем супутникової навігації. Контейнер містить 300 касетних бойових елементів M74. Завдяки меншій масі бойової частини зросла ефективна дальність застосування до 20 — 300 км. Протягом 1993—2003 років було виготовлено 610 одиниць Триває програма модернізації до рівня M57E1.
M48 (ATACMS Quick Reaction Unitary [QRU]) система наведення комбінована, інерційно-супутникова. Ефективна дальність від 70 до 300 км. Бойова частина WDU-18/B унітарна фугасна-уламкова проникного типу масою 230 кг позичена в протикорабельної ракети Harpoon. Дана частина встановлена в блок головної частини WAU-23/B. Протягом 2001—2004 років було виготовлено 176 одиниці.
M57 (ATACMS TACMS 2000) система наведення комбінована, інерційно-супутникова. Ефективна дальність від 70 до 300 км. Бойова частина така сама, як і у M48 — WAU-23/B. Протягом 2003—2013 років виготовлено 513 одиниць. Кругове імовірне відхилення до 9 метрів.
M57E1 (ATACMS Modification [MOD]) система наведення комбінована інерційно-супутникова. Позначення M57E1 отримують ракети M39 та M39A1 після модернізації з оновленням ракетного палива, системи управління, та унітарною бойовою частиною WAU-23/B замість контейнера з касетними елементами M74. Дана модифікація має датчик відстані для можливості повітряного підриву. Виробництво розпочате в 2017 році з першої партії в 220 одиниць.
Порівняння
МодифікаціяMGM-140A ATACMS Block 1MGM-140B ATACMS Block 1AMGM-164A ATACMS Block 2MGM-164B ATACMS Block 2AMGM-168A ATACMS Block 4AРік початку експлуатації199119982003Роботи припинені 20032003Кількість ступенів11111Довжина3,96 м3,96 м3,96 м4,00 м4,00 мДіаметр0,61 м0,61 м0,61 м0,61 м0,61 мРозмах крил1,4 м1,4 м1,4 м1,4 м1,4 мМаса1670 кг1320 кг1480 кгнемає данихнемає данихМаса ГЧ560 кг160 кг268 кгнемає даних227 кгТип ГЧКасетна 950 БЕ M74Касетна 275 БЕ M74Касетна 13 самонавідних БЕ BATКасетна 6 самонавідних БЕ P3I I-BATОсколково-фугасна WDU-18/BДальність стрільби165 км300 км140 км220 км270 кмТип системи управлінняІНСІНС + GPSІНС + GPSІНС + GPSІНС + GPSТочність (КІВ)225—250 мменш як 100 м200 мменш як 100 м10—20 м
Суббоєприпаси Окрім осколково-фугасного наповнювача бойової частини WDU-18/B ракета також може містити касетну таку, що складається або з M74 APAM (Anti-Personnel Anti-Material) або з BAT.
M74
Уламково-фугасний касетний бойовий елемент М74 (APAM — ) призначений для ураження живої сили та неброньованої техніки. Також має певною мірою запалювальну дію завдяки вмісту спеціальних речовин.
В 1978 році був створений варіант касетних бойових частини для тактичних ракет MGM-52 Lance з бойовими елементами цього типу. Бойова частина M251A1 містила 580, а M251A2 — 300 бойових елементів M74Stephan Gerber: Das Artillerie-Raketensystem Lance. In: Allgemeine Schweizerische Militärzeitschrift (ASMZ). Ausgabe 3/1979. S. 115—119.Duncan Lenox: Jane's Strategic Weapon Systems, Edition 2001. 2001. S. 204.Christopher Chant: A Compendium of Armaments and Military Hardware. 2014. S. 501—502.Christopher Foss & David Miller: Moderne Gefechtswaffen. 2001. S. 131..
Бойова частина ракет ATACMS Block I містить 950, а Block IA — 275 бойових елементів цього типу.
Має асиметричну сферичну форму з виразними, закрученими у спіраль ребрами. Корпус сталевий, до нього точковим зварюванням приварена вольфрам-нікель-залізна підкладка з насічками для утворення уламків при детонації. Вибухова речовина — композиція В. Маса бойового елемента 0,59 кг при діаметрі близько 6 см.