Танкові війська СРСР — рід військ в Червоній, а згодом — в Радянській армії, що мав на озброєнні танки, а також бронетехніку підтримки — самохідні артилерійські установки, бронетранспортери, бойові машини піхоти тощо.
Мали такі найменування з: 1929 року — механізовані війська (МВ) 1936 року — автобронетанкові війська (АБТВ) грудня 1942 року — бронетанкові та механізовані війська (БТіМВ) 1953 року — бронетанкові війська (БТВ) з 1960 року — танкові війська (ТВ).
Передісторія
Поява танків пов'язана з необхідністю вирішити завдання прориву позиційної оборони, обладнаної в інженерному відношенні та насиченої артилерією, кулеметами та мінометами. Вперше під час Першої світової війни 1914—1918 рр. танки (32 машини Mark I) були використані англійцями в операції на річці Сомма (1916). А в 1917 році в районі міста Камбре англійські війська масовано застосували понад 350 танків за один день бою. Не зважаючи на їх технічну слабкість та тактичні помилки в застосуванні, танки показали себе як новий перспективний засіб, здатний у взаємодії з піхотою та артилерією долати позиційну оборону та розвивати тактичний успіх в оперативний.
Броньові сили (1914—1929) Поява броньових частин в російській армії відбулася 19 серпня 1914 року. Першим у світі формуванням нового роду військ (сил) була 1-ша автомобільна кулеметна рота, Озброєна 12-ма броньовими машинами з кулеметним та гарматним озброєнням. До середини 1917 року в російській армії налічувалося 7 бронепоїздів і 13 бронедивізіонів (близько 300 бронемашин)Из истории создания броневых сил Красной Армии (1917—1920 гг.) А. Тинин. Военно-исторический журнал. № 12, 1974..
Танків власного виробництва в Червоній Армії під час Громадянської війни у 1918—1920 роках не булоВперше в РСЧА окремий танковий підрозділ був введений у бій в липні 1920 року в смузі 33-ї стрілецької дивізії на Західному фронті для прориву позицій 17-ї піхотної дивізії поляків в районі 40 км західніше Полоцька.; їх завдання виконували броньові сили, що складалися з автомобільних броньових загонів (автобронезагін), основу яких також становили бронемашини та бронепоїзди. У січні 1918 року була створена Рада броньових частин («Центроброня» ()) з управління всіма автоброньовими підрозділами та частинами республіки. У її функції входило розміщення державних замовлень на будівництво броньових автомобілів, а з квітня 1918 року і бронепоїздів. За період з листопада 1918 по березень 1921 року лише основними заводами, які виконували замовлення уряду, було виготовлено 75 типових бронепоїздів, 102 бронемайданчики та понад 280 броньових автомобілів.
«Центроброня» вирішувала також технічні, адміністративно-стройові та агітаційно-політичні завдання, а також здійснювала підготовку кадрів командного складу та молодших спеціалістів. У травні 1918 року в Москві відкрилася броньова школа з підготовки командирів бронечастин, а потім був розгорнутий Московський окремий автоброневий загін, де навчалися молодші спеціалісти автобронечастин. Частка підготовлених фахівців броньових частин у відсотках до чисельності особового складу неухильно зростала: Частини Кінець 1918 року Кінець 1919 року Кінець 1920 рокуБронепоїзди4558 — 6071автобронезагони45до 6480Автотанкові загони--11
У серпні 1918 року на базі «Центроброні» було створено Центральне, а потім Головне броньове управління. У грудні 1920 року на озброєння Червоної Армії почали надходити перші легкі радянські танки Сормівського заводу.
У березні 1919 року підрозділами 2-ї Української радянської дивізії в бою з французькими військами були захоплені французькі танки (тоді називалися гусеничні броньовики) «Рено FT-17», які послужили прототипом першого радянського танка КС.
Перша танкова частина на території РРФСР — броньовий дивізіон при Раднаркомі Радянської України — була створена в Харкові черкомом Селявкіним у 1919 році з трофейних французьких танків FT-17, захоплених у союзних експедиційних сил на Півдні Росії під Одесою. Згодом ця перша в СРСР танкова частина була перетворена в Танкову ескадру РСЧА (т. зв. «Лефортівську») (1922), основною ударною силою якої були трофейні британські танки Mark V.
У ході Громадянської війни виробилася практика застосування броньових частин. Вони представляли собою спеціальні військові частини, що призначалися для підтримки стрілецьких та кавалерійських дивізій, бригад та полків. У роки Громадянської війни броньові сили, не зважаючи на незначну питому вагу в армії (до кінця війни — 0,41 %), зіграли важливу роль у військових діях.
Рік потому, на початку вересня 1923 р., броньові сили піддалися новим організаційним змінам. Окремі невеликі автотанкові загони (бронезагони) були зведені у відносно велике з'єднання — «ескадру» танків, яка складалася з двох флотилій: важкої і легкої.
З 1928 року почалося виробництво танків МС-1 («малий, супроводу»). Вперше МС-1 (Т-18) були застосовані в бою під час конфлікту на КСЗ в листопаді 1929 року.
Механізовані війська (1929—1936) У 1929 році було створено Центральне управління механізації та моторизації РСЧА. Танки увійшли до складу механізованих військ. У 1930 році в 1-й механізованій бригаді був танковий полк, який налічував 110 танків. У 1932 році сформовані 11-й (в Ленінградському військовому окрузі) і 45-й (в Українському військовому окрузі) механізовані корпуси. Станом на 1932 рік в 45-му механізованому корпусі було понад 500 танків.
У 1932 році була заснована Військова академія механізації і моторизації РСЧА (нині Загальновійськова академія Збройних Сил Російської Федерації).
Локальні війни кінця 1930-х років і, особливо, французька кампанія 1940 показали вирішальну роль механізованих ударних з'єднань. Радянськими військовими теоретиками (С. Н. Аммосов, В. К. Триандафіллов, К. Б. Калиновський та ін.) були розроблені основи бойового застосування бронетанкових військ, які передбачали масоване використання танків на найважливіших напрямках. У середині 1930-х рр. це знайшло своє відображення в теорії глибокої операції і глибокого бою. Відповідно до концепції «глибокої наступальної операції», прийнятої в РСЧАВ. К. Триандафиллов. «Характер операций современных армий» — 3-е изд — М.:Госвоениздат, 1936., роль ударної сили відводилася механізованим корпусам. Основна ідея теорії полягала в нанесенні удару по всій глибині оборони противника з використанням артилерії, авіації, бронетанкових військ та повітряних десантів з метою завдати поразки всьому оперативному угрупованню противника. У ході глибокої операції досягалися дві мети — прорив фронту оборони противника одночасним ударом на всю його тактичну глибину та негайне введення угруповання рухомих військ для розвитку тактичного прориву в оперативний успіх.
У 1931—1935 роках на озброєння Червоної Армії почали надходити легкі, середні, а потім і важкі танки різних типів. Почався інтенсивний процес насичення військ автомобільною і бронетанковою технікою, яку необхідно було випробовувати і удосконалювати. У зв'язку з цим 4 квітня 1931 року наказом Реввійськради СРСР був створений 22-й Науково-випробувальний автобронетанковий полігон (НВАБП) Управління Механізації і моторизації Робітничо-Селянської Червоної Армії (військова частина (В/Ч) № 68054).
Автобронетанкового війська (1936—1942) Створення механізованих і танкових частин поклало початок новому роду військ, який отримав найменування автобронетанкових військ. Центральне управління механізації і моторизації у 1937 році було перейменовано в Автобронетанкове управління (а пізніше в Головне автобронетанкове управління).
До початку 1936 року було створено 4 механізовані корпуси, 6 окремих механізованих бригад, 6 окремих танкових полків, 15 механізованих полків кавалерійських дивізій та значну кількість танкових батальйонів і рот. Окремі танкові батальйони у складі стрілецьких дивізій призначалися для посилення стрілецьких частин та з'єднань при прориві оборони противника. Вони повинні були діяти разом з піхотою, не відриваючись від неї на велику відстань, і називалися танками безпосередньої підтримки піхоти (ТБПП).
До кінця 1937 року в РСЧА були 4 танкові корпуси, 24 окремі легкі і 4 важкі танкові бригади.
У 1938 році автобронетанкові війська отримали бойовий досвід біля озера Хасан (1938), а потім на річці Халхин-Гол (1939) і в Радянсько-фінській війні 1939—1940 рр. Виходячи з отриманого досвіду, були розроблені і до 1940 року прийняті на озброєння танки з потужнішою бронею і більш потужним озброєнням (середній танк Т-34-76 і важкий танк КВ-1).
У листопаді 1939 року, внаслідок оцінки досвіду застосування танків в Іспанії, були розформовані 4 механізовані корпуси, що залишилися, та введено новий тип з'єднання — моторизована дивізія. До травня 1940 року були створені 4 моторизовані дивізії (по 258 танків у кожній), окремі танкові та броньові бригади.
Однак 9 липня 1940 року НКО СРСР затвердив план відновлення механізованих корпусів. 4 жовтня НКО доповів Політбюро ЦК КПРС про завершення формування 8 мехкорпусів, 18 танкових і 8 механізованих дивізій. До 1 грудня 1940 року в РСЧА було 9 механізованих корпусів (в їх складі — 18 танкових і 9 моторизованих дивізій, а також 2 окремі танкові дивізії) і 45 танкових бригад (40 бригад Т-26 і 5 — БТ)Исаев А. В. Мифы и правда о Маршале Жукове. — : Яуза; Эксмо, 2010. — С. 100. — 480 с. — ISBN 978-5-699-40240-3. У лютому—березні 1941 року почалося формування ще 20 мехкорпусів, 8 березня на засіданні Політбюро були затверджені їхні командириВ. В. Бешанов «Танковый погром 1941», АСТ, 2001, стр. 161..
Напередодні Великої Вітчизняної війни 1 червня 1941 року у складі Червоної Армії було 1392 танка нових типів — Т-34-76 та КВ-1. Ще 305 танків було вироблено в червні 1941 року. Таким чином кількість важких та середніх танків, що за ударною потужністю не мали аналогів у вермахту, на 22 червня 1941 року в Червоній Армії становила не менше 1392 одиниць. За загальною кількістю танків та штурмових гармат Червона Армія також мала чисельну перевагу: 15 687 проти 4171, зосереджених на східному фронті вермахтом.
У перші тижні військових дій механізовані корпуси наносили контрудари (Битва за Дубно — Луцьк — Броди, Лепельський контрудар), несли значні втрати та змушені були вести оборонні бої спільно зі стрілецькими військами. Великі втрати в танках та неможливість швидкого їх відновлення змусили радянське командування використовувати танки в цілях безпосереднього прикриття піхоти, для дій із засідок, підвищення стійкості оборони стрілецьких військ, для проведення поодиноких контратак. До осені 1941 року всі механізовані корпуси були розформовані (відповідно до директивного листа Ставки ВГК від 15 липня 1941 року), основними організаційними одиницями стали танкові бригади і окремі танкові батальйони. Великих з'єднань для проведення наступальних операцій радянське командування не мало.
На 1 грудня 1941 року в діючій армії залишилося 1730 танківБольшая советская энциклопедия.. Радянський уряд вживав заходів по організації виробництва танків, внаслідок чого їх кількість в діючій армії швидко зростала: до 1 травня 1942 року — 4065, а до листопада — 6014 танків. Навесні 1942 року з'явилася можливість сформувати танкові, а пізніше й механізовані корпуси. Були створені також 2 танкові армії змішаного складу, в які входили танкові, механізовані та стрілецькі з'єднання — 3-тя3-я танковая армия на сайті rkka.ru і 5-та танкові армії5-я танковая армия (I формирования) на сайті rkka.ru. 16 жовтня 1942 року народний комісар оборони СРСР видав наказ, який вимагав використовувати танкові бригади і полки для безпосередньої підтримки піхоти, а танкові і механізовані корпуси як ешелони розвитку успіху з метою роз'єднання та оточення великих угруповань ворога.