Мно́нги (м'нонг, ) — народ у В'єтнамі та Камбоджі, належить до південної групи гірських кхмерів. У Камбоджі назва народу вимовляється пнонг або пхнонг.
Мнонги складаються з різних локальних груп. У В'єтнамі це буданг (), куєнь (), пранг (), ґар (), пре (), бунор (), нонг (), кіл (), рлам (), б'єт (), сито () та ін. В межах Камбоджі живуть б'єт, пре, бунар (бунор), бурунг, дипрі, будонг (буданг) та ін. Всі вони зберігають спільну мову, традиційну культуру та звичаї свого народу.
Серед своїх сусідів мнонги відомі як спеціалісти з одомашнення диких слонів.
Зазнали впливу з боку гірських чамів.
Розселення і чисельність У В'єтнамі живуть на Центральному нагір'ї Тейнгуєн (), переважно в провінціях Даклак і Дакнонг, найбільше у повітах Буондон, Лак і Кронгбонг провінції Даклак.
Чисельність мнонгів у В'єтнамі, за даними перепису населення 2009 року, становила 102 741 особу, найбільше в провінціях Даклак 40 344 особи (2,33 % із 1 733 624 всього населення) та Дакнонг 39 964 особи (8,17 % із 489 392), помітні групи також проживають у провінціях Ламдонг 9 099 осіб, Біньфиок 8 599 осіб та Куангнам 4 026 осіб.
Етнічний масив мнонгів продовжується й по інший бік в'єтнамо-камбоджійського кордону. Більшість їх розселена в провінції Мондулкірі, окремі групи розкидані також по території інших північно-східних гірських провінцій Камбоджі. За даними перепису населення 2008 року, в цій країні проживало 35 507 носіїв мнонзької мови. Дані перепису населення Камбоджі 1998 року зафіксували 21 996 носіїв мнонзької мови в п'яти північно-східних провінціях, найбільше в провінціях Мондулкірі 18 036 осіб та Кратьє 3 166 осібIndigenous Peoples/Ethnic Minorities and Poverty Reduction: Cambodia . Asian Development Bank, 2003. ISBN 978-9-71-561437-5 .
Мова Мнонзька мова належить до південнобанарської групи мон-кхмерської гілки австроазійської мовної сім'ї.
Кожна локальна група користується власним діалектом, але більшість із них є взаємно зрозумілими. Існують певні відмінності між мнонзькою мовою в Камбоджі та В'єтнамі, обумовлені зовнішніми впливами відповідно з боку кхмерської або в'єтнамської мов. Вони ускладнюють розуміння між мнонгами цих країн.
Більшість мнонгів у В'єтнамі, крім рідної мови, володіє в'єтнамською, а в Камбоджі — кхмерською. Шкільне навчання серед мнонгів у цих країнах також ведеться в'єтнамською або кхмерською мовою відповідно.
У 1960-х роках у В'єтнамі американськими християнськими місіонерами для мнонзької мови була розроблена абетка на основі латиниціJulie Barr, Eric Pawley. Bahnaric Language Cluster Survey of Mondul Kiri and Kratie Provinces, Cambodia . Electronic Survey Report 2013—001. SIL International, 2013 . Під час війни у В'єтнамі 1959—1975 рр. В'єтконг друкував пропагандистські листівки мнонзькою мовою та розповсюджував їх серед членів цієї етнічної групиJoachim Schliesinger. Ethnic Groups of Cambodia, Volume 2: Profile of Austro-Asiatic-Speaking Peoples. E-published by BooksMango, 2014, pp. 129-144: Phnong. ISBN 978-1-63323-237-2 .
Були спроби поширення мнонзької латиниці на території Камбоджі, проте вони наштовхнулось на протидію з боку уряду країни. В Камбоджі вважають, що впровадження цього письма не відповідає потребам країни й спрямоване на відокремлення мнонзької меншини від центральної влади. За схвалення уряду спільними зусиллями неурядових організацій, академічних лінгвістів та християнських місіонерів у Камбоджі була розроблена мнонзька писемність на базі кхмерського письмаIndigenous Peoples of the World — The Mnong People . The Peoples of the World Foundation .
Мнонзька грамотність є відносно недавнім явищем й охоплює лише незначну частину народу. Більшість грамотних мнонгів користуються в'єтнамською або кхмерською мовою.
Історія Мнонги є давніми жителями нагір'я Тейнгуєн. У II—XV ст. входили до складу держави Чампа. Згодом райони розселення мнонгів були стратегічною ареною протиборства в'єтнамських, лаоських та кхмерських держав. У другій половині XIX ст. опинилися в складі Французького Індокитаю. Після проголошення незалежності В'єтнаму та Камбоджі в 40-ві роки XX ст. етнічні землі мнонгів виявилися поділеними між цими країнами.
Характерною рисою мнонгів є їх прагнення до незалежності. В часи В'єтнамської війни (1959—1975) мнонги разом із іншими групами монтаньярдів співпрацювали зі Сполученими Штатами, щоб спробувати перемогти Національний фронт визволення Південного В'єтнаму та північних в'єтнамців в рамках своєї тисячолітньої боротьби проти в'єтнамського панування. Як наслідок, після війни, яка скінчилася поразкою американців та їх в'єтнамських союзників, багато мнонгів вирішило шукати притулок у США та Австралії або в таборах біженців на території Камбоджі. Ті, що залишилися, зазнали утисків і репресійBarbara A. West. Encyclopedia of the Peoples of Asia and Oceania (2 Vol. Set), pp. 538-539: M'nong . New York: Facts On File, 2009. ISBN 978-0-8160-7109-8 .
Зазнали випробовувань у XX ст. і мнонги на території Камбоджі. У 1970 році Сполучені Штати почали масові бомбардування в цьому районі, й місцеві жителі змушені були кидати домівки й тікати до лісу. З приходом до влади червоних кхмерів у селян було конфісковано майно, гірським народам було заборонено використовувати власні культурні традиції та розмовляти місцевими мовами, їх переселяли в рівнинні райони, де примушували вирощувати рис. Близько 4 000 мнонгів за часи правління Пол Пота (1975—1979) втекли до В'єтнаму, але більшість із них змушена була повернутися в середині 80-х років. Ще близько 1 000 перебралися до Таїланду; ці групи повернулися додому наприкінці 1990-х років, після падіння режиму червоних кхмерів.
Поселення
Мнонзькі села зазвичай розташовані в долинах або біля підніжжя гір. Поруч обов'язково має бути річка, струмок або озеро, з якого люди беруть воду для повсякденного використання.
Планування села та конструкція житла залежить від місцевого рельєфу і традицій кожної локальної групи. Групи ґар, пре, пранг ставлять хати прямо на землі, а їхній дах майже сягає поверхні землі. В групах куєнь, кіл, б'єт хати будують на невисоких палях, підлога в них знаходиться трохи вище землі. Представники групи рлам споруджують хати на високих палях, так, як це роблять їх сусіди еде. Каркас усіх типів хат роблять з деревини та бамбука, а дах криють соломою.
У минулому мнонги жили у довгих хатах, розрахованих на цілу групу родичів. Залежно від кількості членів цієї великої сім'ї, довжина такої хати могла сягати 100 метрів (звичайний розмір становить 20-30 метрів). Уздовж одного боку хати розташовувались спальні кімнати, з іншого боку знаходились приміщення для зібрань, зберігання харчів та приготування їжі. Кожна нуклеарна сім'я мала власну спальну кімнату і власне вогнище. Топили по-чорному, так що у хаті було повно диму. Часто хата не мала вікон. Більша частина сільськогосподарської продукції та інструментів зберігалася в зерносховищі, розташованому позаду хати.
Зараз мнонги практично не користуються традиційними довгими хатами. Люди тепер живуть в невеликих хатах, розрахованих на нуклеарну сім'ю. Кожне село нараховує кілька десятків хат.
Основні заняття
Традиційна економіка мнонгів заснована на підсічно-вогневому землеробстві. Щороку в сухий зимовий сезон вони розчищають від лісу нову земельну ділянку. Попіл запліднює ґрунт. Сівбу проводять у квітні до початку перших весняних дощів. Після збирання врожаю ділянку кидають і переходять на нову. Раніше до старої ділянки поверталися приблизно за 20 років. Тепер, коли багато сімей відчувають нестачу землі, цикл скоротився, і земля перебуває під паром в середньому 8-10 років.
Головною сільськогосподарською культурою є рис. Більшість локальних груп вирощує гірський суходільний рис, групи рлам, ґар, кіл, пред займаються вирощуванням вологого рису. Вирощують також пшеницю, боби, касаву, солодку картоплю, овочі, баштанні культури, тютюн, цукрову тростину. Раніше вирощували також бавовник і робили з нього домоткане полотно. Тепер в цьому немає потреби, дешевше купити тканини промислового виробництва.
Сільськогосподарських знарядь мало. Основними інструментами є мотика з випуклим лезом для скопування ґрунту, сокира для вирубки лісу, довгий кривий ніж для зрізання трави, палиця-копачка з металевим наконечником, що використовується під час сівби, спеціальні граблі для виривання з корінням бур'янів і серп для збирання врожаю.
Займаються також збиральництвом, мисливством і рибальством. Збирають у лісі дикорослі фрукти, їстівне коріння, мед, віск, деревину, бамбук, ротанг. Мисливство відіграє важливу роль у формуванні харчового раціону мнонгів. Полюють майже кожну дику тварину, від дрібних істот до ведмедів, леопардів та диких слонів. Не полюють лише тигрів, оскільки вважається, що ця тварина пов'язана з духами. Рибу в річках ловлять голими руками, різними видами пасток, сплетених з бамбука, сітками або б'ють списами.
Мнонги вміло ловлять і приборкують слонів. Це єдина етнічна група в регіоні, що спеціалізується на цій справі. На лови диких слонів ідуть групою приблизно з 10 людей, маючи 5-6 приручених слонів. Упійманих слонів спочатку віддають досвідченим дресирувальникам, які працюють з ними 2-3 місяці. До села приводять вже приручених слонів. З приводу цієї події влаштовують спеціальний ритуал. До слонів у мнонгів особливе ставлення, вони вважаються повноправними членами громадиТо Туан. Народность М'Нонг до сих пор сохраняет традицию поклонения культу Слона . VOVworld То Туан. Приручение слонов — традиционный промысел народности М'Нонг . VOVworld .
За законодавством В'єтнаму полювання диких слонів тепер заборонено. Але в селах мнонгів, як у В'єтнамі, так і в Камбоджі, живуть домашні слони. Туристи, що подорожують регіоном, мають можливість покататися на них.
Домашніх слонів використовують для розчистки полів, перевезення вантажів тощо. Частина приручених слонів іде на продаж. Крім слонів, мнонги тримають буйволів, коней, кіз, свиней, курей, качок, собак. Буйволи використовуються як тяглова худоба. В низинних районах їх також виганяють на затоплені поля витоптувати ґрунт перед посадкою рису.
Ремесла у мнонгів не отримали помітного розвитку, вони обмежуються головним чином потребами сім'ї. Поширені ткацтво, вишивка, ковальство, плетення, обробка дерева.
Традиційно у мнонгів була добре розвинена торгівля, вівся обмін продуктами та товарами між селами. Підтримувалися зв'язки як між різними мнонзькими селами, так і з селами інших народів. Переважала бартерна форма торгівлі. Грошовий обіг у мнонгів незначний. Гроші вони отримують від продажу надлишкових тварин, а також наймаючись на роботу до в'єтнамських фермерів.
Суспільство Мнонги живуть сільськими громадами, які вони називають бон або буон. Кожен бон складається з двох або трьох родів, які утворюють сусідську громаду. Члени кожного роду пов'язані між собою кровними зв'язками. Громада має джерело води, цвинтар, орні землі та ділянку під житло.
На чолі села стоїть голова (старійшина). У мнонгів він є спадковим. До обов'язків голови входить організація громадських робіт, вирішення суперечок між жителями села, керівництво культовими церемоніями тощо. Він повинен добре знати традиції народу та мати відчуття справедливості, оскільки він є найвищим суддею в селі. У своїй діяльності голова спирається на раду старійшин, яка обирається селянами з числа впливових у селі чоловіків.
Спірні питання або конфлікти між сім'ями, родами чи селами вирішуються на основі звичаєвого права. В громадах поширені традиції взаємної допомоги.
Хоча сьогодні мнонги інтегровані в адміністративну систему В'єтнаму або Камбоджі, на місцевому рівні кожна громада зберігає самоврядні права.
Ядром суспільства є нуклеарна сім'я.
Спостерігаються залишки матріархату. Суспільство мнонгів матрилінійне, після одруження молоді зазвичай ідуть жити до хати дружини, діти отримують прізвище матері. У більшості сімей жінки контролюють сімейні фінанси, вони займають ключові позиції у домогосподарстві.
Побут