На відміну від інших країн Європи, в Італії ніколи не існувало української громади з постійним населенням. Українці перебували тут здебільшого тимчасово як члени певних, головним чином, релігійних організацій. Переломною подією для формування української громади стала Берестейська унія 1596 р. З цього часу тут розвиваються органи греко-католицької церкви. Натомість багатотисячні припливи українців, спричинені подіями світових війн, мали короткочасний характер та супроводжувалися масовим відтоком на материнську землю чи в інші країни на еміграцію. В останні роки українська громада Риму поповнилася трудовими мігрантами з різних регіонів України.
Найдавніші сліди
Чи не найстарішою пам'яткою Риму пов'язаною з Україною є церква св. Клімента (S. Clemente), яка знаходиться на Via di S. Giovanni in Laterano. Першу церкву тут, на руїнах храму Мітри збудовано ще в IV ст. У XI ст. ця церква була знищена норманами. Після цього на старих фундаментах побудували сучасний храм. В його підземеллях розкрито рештки храму IV ст., в якому Кирило та Мефодій у 867 р. склали мощі св. Климента знайдені ними у Криму. Культ св. Климента був дуже поширений в Русі. Частина його мощей зберігалася в Десятинній церкві у Києві.
Тут також поховано самого слов'янського просвітителя Кирила (помер у Римі у 869 р.). Зважаючи на це, тут у підземеллі розміщено подяки від слов'янських народів. Наявна окрема дошка 1988 р. і від українців. 25.03.1927 р. у цій церкві прийняв хіротонію Владика Павло Гойдич з Пряшівщини, який в 1961 р. загинув за віру в тюрмі в Чехословаччині.
З запровадженням слов'янських мов до літургії пов'язано одну з папських базилік у Римі — Санта Марія Маджоре (Santa Maria Maggiore). Тут папа Адріан ІІ вперше дозволив Кирилу та Мефодію відправляти літургію слов'янською мовою. А пам'ятна таблиця встановлена болгарами свідчить, що тут цей папа також затвердив перекладені солунськими братами на слов'янську мову літургійні книги. Ця дошка знаходиться в першій каплиці з права, як входити до церкви головним входом на стіні зліва. Наявна в цій базиліці і інша цікава пам'ятка. У каплиці св. Павла, де знаходиться надпрестольна візантійська ікона Божої Матері, високо в лівій арці, намальовані в східних ризах два єпископи. Вони підписані як Потій та Ігнатій — святі ефіопські єпископи з IV ст. Проте, як свідчить Д. Маркусь, українці в Римі часто показували на них відвідувачам, стверджуючи що це і є творці Унії — Іпатій Потій та Кирило Терлецький.
Пам'ять про Хрещення Русі та княжу добу ми можна знайти у головному соборі Ватикану — базиліці св. Петра. Наразі в каплиці св. Еразма собору святого Петра можна побачити мозаїчні зображення княгині Ольги та Володимира Великого — хрестителів Русі. Вони були встановлені тут з нагоди 1000-літнього ювілею хрещення Русі. При цьому на зображенні Володимира виконано тризуб. Тож, наразі Україна є єдиною державою у світі (окрім самого Ватикану), чий герб зображено у соборі св. Петра в Римі.
У Ватиканській бібліотеці — так званому секретному архіві зберігаються цінні документи з історії України, зокрема, листи папи Григорія VII до київського князя Ізяслава Ярославича 1075 р. та в обороні його до польського короля Болеслава Сміливого датовані 17 і 24.04.1075 р. З інших цікавих документів в надрах папської бібліотеки можна відшукати лист папи Олександра IV до короля Данила Романовича від 3.02.1257 р., рукопис болгарського літописця Менасія з 1344-45 рр., в якому наявна мініатюра Володимир хрестить Русь-Україну, Служебник київського митрополита Ізидора з XV ст., документи щодо Берестейської унії та багато інших цінних документів.
Цікаво, що резиденцією папи довгий час був не Ватикан, а Латеранська базиліка — найважливіша з усіх храмів Риму. Ось які враження від відвідування лютеранської базиліки залишив Михайло Грушевський: «З семи римських церков, пізнішою традицією називаних Константиновими, найміцніше ся традиція зв'язана з „золотою базилікою“ Латерана, резиденцією середньовічного папства, „матір'ю й головою церков Рима і світу“. В її старій хрестильниці папа Сильвестр охрестив першого християнського цісаря Рима (що в дійсності прожив вік не хрещений і, як каже церковний історик, прийняв хрещення на смертній постелі). І сю церкву збудував він для сього папи, подарувавши йому при тім город Рим і його околицю. З старої базиліки зісталася в цілості гарна мозаїка вівтарної абсиди, з XIII віку. Ліпше заховалася стара хрестильня, збудована, як приймають, папою Сикстом в V в., з старими колонами і великою античною ванною з зеленавого базальту посередині. В бічних каплицях старі мозаїки V—VII віків на золотім тлі».
В сучасному Римі збереглася також церква св. Власія при якій у будинку по вул. Гілія (Giulia) 64 доживав свого віку митрополит київський Ісидор.
Після падіння Константинополя культурним орієнтиром для земель України стала Європа з Римом. Тож, наступні пам'ятки української присутності пов'язані з Берестейською Унією. Згадка про це знаходиться в серці міста, на Капітолійській площі (Campidoglio) на стіні римської ратуші — т. зв. Палати сенатора (Palazzo Senatorio). Плата сенатора збудована в середньовіччі на місці давньоримського храму Юпітера. Палату було перебудовано в 1582—1602 рр. З цієї оказії папа Климент VIII вмурував у фасадну стіну мармурову дошку зі своїми досягненнями, серед яких об'єднання русинів з римською церквою в 1595 р. — тобто та сама Берестейська Унія.
В Римі, а конкретніше у Ватикані — у соборі св. Петра знаходиться вівтар св. Василя Великого, під яким спочили мощі одного з найактивніших уніатів св. Йосафата Кунцевича. Зважаючи на це, у вівтарі святого Василя часто проводяться українські богослужіння.
Грецька колегія св. Анастасія по вул. Бабуїно (Via del Babuino), 149 — місце формування найстарішої української громади в Римі. Колегія була заснована 1576-77 рр. для студентів східних католицьких церков. Поруч знаходиться церква св. Анастасія збудована в стилі ренесансу в 1580-83 рр. В цій церкві відправляли першу після підписання унії літургію єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький. Літургічні відправи в цій церкві досі відбуваються в східному обряді грецькою мовою. В 1963 р. церкву призначено як кардинальську Йосипу Сліпому. Першим українським студентом колегії був Петро Потій, який супроводжував батька до Риму для підписання унійного акту. Наступні студенти — це Йосиф Веніамін Рутський (з Білорусі), що потім став Київським митрополитом та Ілля Мороховський (зі Львова), який став єпископом Володимирським та Берестейським. Вони закінчили студії 1603 р. Загалом, між 1596 та 1803 рр. в колегії навчалося 139 українських студентів (за іншими даними впродовж XVI—XIX ст. Грецьку колегію св. Атанасія закінчило 250 студентів з Київської митрополії). Серед них був Феофан Прокопович (1681—1736) — православний архієпископ, який свій твір «Володимир» присвятив Івану Мазепі. З 1803 по 1845 рр. колегію було зачинено, а після відкриття у зв'язку з домінуванням українських студентів — русинів, назву змінили на Грецько-Руську колегію. 1897 р. було засновано окрему колегію для українців «Collegium Nationis Ruthenorum», тож українські вихованці перейшли до її приміщення при церкві св. Сергія та Вакха на Piazza della Madonna dei Monti, 3. Як свідчить Д. Маркусь, в колишньому приміщенні колегії по вул. Бабуїно в коридорі на першому поверсі знаходиться портрет митрополита Й. В. Рутського у старшому віці. У вестибюлі на другому поверсі можемо оглянути також портрети українських митрополитів, єпископів, випускників колегії, виконаних переважно ще за їх життя: Й. В. Рутського у молодому віці, Р. Корсака, К. Жоховського, Г. Коленди та Г. Палковича. Церковна унія 1596 р. поклала початок постійному перебуванню вихідців з України не тільки у Римі, але й по всій Італії.
Пам'яткою пов'язаною з українським козацтвом можна вважати граціозний бароковий костел Пресвятого імені Марії (Santissimo Nome Maria) збудований поблизу форуму Траяна — подяку польського короля Я. Собеського за перемогу під Віднем. Як ми знаємо важливу роль у цій битві відіграли українські козаки.
Після підписання і ратифікації Берестейської Унії у 1596 р. виникла потреба мати постійного представника Київської (греко-католицької) Церкви при Апостольському Престолі. У 1626 р. Київський Митрополит Йосиф Веніамін Рутський відправив до Риму свого першого прокуратора священика Миколу Новака, який своїм осідком мав церкву Жировицької ікони Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха на Piazza Madonna dei Monti та прилеглі до неї території. 1637 р. (за іншими даними 1639 р.) церкву св. Сергія та Вакха та малий будинок при ній папи Урбан VIII подарував українцям для створення «Collegium Nationis Ruthenorum». Таким чином, це найстаріша греко-католицька церква за межами України (другою напевне, є церква св. Норберта в Кракові — де парафія існує з 1788 р.). Брат папи Урбана VIII — кардинал Антоніо Барберіні докупив сусідній будинок та збільшив фонд нової установи. Будинок служив як представництво (Прокуратура) Київської митрополії та Василіанського чину. Будинок і церкву кілька разів перебудовували аж розібрали і звели наново у 1741 р. Ось як згадує про перебування в цій церкві М. Грушевський:
«Руський Великдень», по старому календарю, застає нас в Римі. Маніфестуємо свою приналежність до «східної культури» в пансіоні. Кажемо собі в Велику п'ятницю й суботу варити maigre, — се їм не диво, бо маса побожних католиків, що приїздять сюди ad limina apostolica, щотижня кажуть собі варити пісне (яке то вже те пісне, як на правовірного християнина з наших українських сторін!). І на Великдень їдемо до своєї церкви — до collegium Ruthenum при piazza dei Monti, до земляків. Маленька церквочка Сергія і Вакха — єдина українська церква в Італії, в вічнім Римі, з іконостасом, помальована образами українських святих, і тільки образ Йосафата Кунцевича, звісного гонителя православних, намальованого в ряді українських князів і преподобників, нагадує релігійну межу, яка розділює український світ.
Розділює більше в теорії, хвалити Бога, і, може, не ділитиме вже ніколи в житті, в практиці…
По Службі відвідуємо земляків. Сим разом я з жінкою, і нас приймають не в рефектарі, куди вступ жінкам заборонений, а в салоні, і сюди по своїм обіді сходиться вся колегія — 16 питомців з Галичини. Від останнього разу, коли я був у ній, в 1904 p., колегія українізувалася дуже значно, бо її заряд перейшов до галицьких василіян, а відколи зроблено кінець перешкодам для її вихованців женитися перед свяченням (давніше не випускали звідси, не посвятивши, і тим способом, хочеш не хочеш, змушували до безженності), колегія стратила свій характер сильця целібату для української молодіжі, а через те стало якось привітніше і свобідніше в ній і нам — припадковим її гостям.
Якби високі мури Пропаганди не загорожували так сильно весь інший світ від вихованців колегії, з неї могла б вийти незвичайно цінна з становища українського культурного життя українська колонія, де українське життя входило б в ближчу стічність з західноєвропейським, італійським спеціально. А якби подбати, щоб при сій колегії давано місця людям з науковими інтересами (на жаль і стид, їх так страшенно мало серед галицького духовенства, навіть в порівнянні з православним духовенством Росії!), могла б тут зав'язатися й певна учена традиція на взір деяких голосних в історії європейської культури духовних конгрегацій католицьких…Проводимо кілька годин в приязній розмові, на теми українські й римські".
Д. Маркусь пише: «Переступаючи поріг Мадонни (так зазвичай називали патріарший двір з цією церквою — авт.), ви переступаєте 350 років української історії в Римі».
У грудні 1897 р. в новозбудованому триповерховому будинку на Piazza Madonna dei Monti папа Лев VIII на зміну «Collegium Nationis Ruthenorum» заснував Українську Папську Колегію Святого Йосафата, які її ще називають Велику Семінарію.