Іл-28 (за кодифікуванням НАТО — Beagle) — перший радянський реактивний фронтовий бомбардувальник. У середині 1950-х років був основною ударною силою фронтової авіації СРСР і країн Варшавського договору. Відрізнявся надійністю і простотою в експлуатації. Літаки цього типу брали участь у багатьох локальних конфліктах.
Історія розробки і виробництва Розробка Іл-28, спроектованого в ініціативному порядку, відбувалася в умовах жорсткої конкуренції з ОКБ Туполєва .
Постанова Уряду СРСР про створення фронтового бомбардувальника з турбореактивними двигунами в ОКБ-240 вийшла у червні 1948 року. Перший політ машини з роллс-ройсівськими двигунами відбувся 8 липня 1948 року. Державні випробування розпочалися в лютому 1949 року, вже з радянськими двигунами ВК-1 (РД-45Ф) . Під час випробувань в НДІ ВПС виконано 84 польоти загальною тривалістю 75 годин. За результатами випробувань було виявлено 80 конструктивних дефектів, на усунення яких знадобилось близько чотирьох місяців.
Разом з Іл-28 у випробуваннях брали участь тридвигунові Ту-73 і Ту-78, які оснащувалися потужним озброєнням самооборони аналогічно їх поршневому попереднику Ту-2. Порівняно з Іл-28 у цих бомбардувальників був більший екіпаж, маса і габарити при аналогічному бойовому навантаженні. Згодом конструкторським бюро Туполєва був представлений Ту-14, дводвигуновий бомбардувальник з екіпажем з 3 осіб та однією кормовою гарматною установкою. Ту-14 мав дещо більшу дальність польоту ніж Іл-28, але був значно складніший у виробництві та експлуатації.
В середині травня 1949 року питання прийняття на озброєння першого реактивного фронтового бомбардувальника обговорювався на спеціальному засіданні у Сталіна, який після детального розгляду наданих даних, вислухав точки зору військових і погодився прийняти на озброєння Іл-28. Одночасно було прийнято рішення про збільшення швидкості польоту Іл-28 до 900 км/год за рахунок встановлення більш потужних двигунів ВК-1 зі злітною тягою по 2700 кгс. 8 серпня 1949 року доопрацьований літак з новими двигунами ВК-1 знову вийшов на випробування, за результатами яких було рекомендовано прийняти машину на озброєння і почати її серійне будівництво. Військові випробування проводилися на перших побудованих машинах в Московському військовому окрузі.
На військовому параді до дня Перемоги 9 травня 1950 відбувся публічний показ Іл-28 — проліт полку літаків над Красною площею у Москві. Виробництво було організоване на заводах № 30 у Москві, № 166 в Омську і № 64 у Воронежі. Додатково виробництво літаків було розгорнуто ще на двох авіазаводах — № 1 і № 18 (Куйбишев).
У 1950 році був побудований перший екземпляр навчального літака Іл-28У. У 1951 році вийшов на випробування торпедоносець Іл-28Т. У 1954 році поступив на озброєння розвідник Іл-28Р. Всього було випущено близько 6300 одиниць літака в різних модифікаціях.
За створення Іл-28 С. В. Іллюшину і групі конструкторів ОКБ була присуджена Сталінська премія.
Конструкція Літак — суцільнометалевий вільнонесний моноплан. У конструкції широко застосовувався алюмінієвий сплав (дюраль) Д16Т. Силовий набір фюзеляжу зі шпангоутів і стрингерів. Кабіна герметизована і звукоізольована. Крило пряме, трапецієподібне, моноблокове дволонжеронне, з кутом установки 3° і поперечним V 38″. Профіль крила — СР-5С з відносною товщиною 12 %. Механізація крила — звичайні закрилки з кутом відхилення 50° при посадці і 20 — на злеті. Для управління по крену використовувалися елерони. Кіль і стабілізатор стрілоподібні, симетричного профілю NACA-00. Кут стрілоподібності по лінії кіля фокусів — 41°, стабілізатора — 30°. Керування тримером керма напрямку і елеронів електричне, тримера рулів висоти — механічна тросова проводка і шестеренні механізми.
Двигуни ВК-1 встановлені побортно у великих гондолах під крилом. Управління двигунами — з допомогою тросової проводки. Розкрутка двигунів при запуску від електростартерів. Паливна система складалася з фюзеляжних м'яких гумових баків загальною ємністю 7908 л. За відсутності жодної автоматики запуску і запалювання двигунів усі операції виконувалися вручну, кожен раз ризикуючи «спалити» двигун. Через те, що існував суттєвий розкид параметрів для кожного конкретного двигуна, часто-густо його запуск перед вильотом здійснював не льотчик, а технік, як особа, яка найкраще знає свою машину.
Шасі триопорне, з повітряно-мастильною амортизацією. Гідравлічна рідина амортизаторів — спиртогліцеринова суміш Іл-660. Передня стійка забирається назад у фюзеляж, основні стійки — вперед, у мотогондоли. Управління прибиранням-випуском шасі — від повітряної системи, пізніше замінене на гідравліку.
Гідросистема застосовувалася для приводів гальм коліс на основних стійках і приводу закрилків. Гідронасос встановлений тільки на лівому двигуні. В якості робочої рідини застосовувалося масло МВП, близько 45 літрів. У разі відмови гідросистеми від пневмосистеми можна було випустити закрилки і використовувати аварійне гальмування коліс. Також повітрям відкривалися стулки бомбового відсіку (бомболюка). Насоси повітряної системи були встановлені на обох двигунах, крім того, були аварійні балони зі стисненим повітрям.
Джерелами електроенергії літака слугували два стартер-генератори постійного струму ДСР-9000 і дві акумуляторні батареї 12-А-30.
Радіотехнічне обладнання літака — РЛС ПСБН-Н, радіокомпас АРК-5, радіовисотоміри РВ-2 і РВ-10, радіостанція РСІУ-3М, радіолокаційний відповідач СРО, переговорний пристрій СПУ-5. Авіоніка — гіронапівкомпас ЦПК-46, авіагоризонт АГК-47Б, гіромагнітний компас ДГМК-3, навігаційний візир АБ-52, магнітний компас КІ-11, покажчик повороту УП-2, годинники АВР-М і АЧХО, висотомір ВД-17, покажчик швидкості КУС-1200, покажчик числа «М» — МА-0,95, автопілот АП-5.
На літках-розвідниках Іл-28Р встановлювалося фотообладнання — АФА-33, АФА-75МК, АФА-БА-40 для перспективної зйомки. Нічні НАФА-31/50 і НАФА-31/25 були синхронізовані з фотографічними бомбами ФОТАБ-50-35/100-60 і освітлювальними САБ-100-55/1000-35. Інформація з екрану РЛС ПСБН фіксувалася фотоприставкою ФРЛ-1М. Пізніше РЛС ПБСН була замінена на РЛС «Курс» (Постанова Уряду від 12 грудня 1953 року). На розвідники також встановлювалися контейнер з дипольними відбивачами типу АСО-28 та апаратура РЕП «Натрій».
Ракетно-бомбове озброєння літака включало 12 стокілограмових авіабомб ФАБ-100 або вісім ФАБ-250М46 або дві ФАБ-500М46 або одну ФАБ-1500М46 (ФАБ-3000М46) у бомбовому відсіку. На торпедоносець Іл-28Т можна було підвісити одну реактивну торпеду РАТ-52 у вантажний відсік або міни — АМД-500, АМД-1000, «Ліра», «Десна» тощо. В подальшому застосовувалася зовнішня підвіска для двох торпед. Для торпедометання використовувався приціл ПТН-45, для встановлення якого було змінене скління кабіни штурмана. Артилерійське озброєння включало дві нерухомі гармати НР-23 в носовій частині фюзеляжу (на торпедоносцях і розвідниках стояла одна носова гармата) і дві гармати в кормовій дистанційній установці Іл-К6 (Іл-К8) з гідравлічним приводом. Під час стоянки за відсутності тиску в гідросистемі стволи гармат в кормовій турелі літака під дією сили тяжіння опускалися вниз.
Усі літаки фарбувалися «сріблянкою», а ті, що поставлялися на експорт — у різні види камуфляжу. Приладові дошки чорного кольору, ніші шасі і вантажний відсік фарбувалися у сірий колір або не фарбувалися взагалі (наносилася тільки ґрунтовка світло-зеленого «трав'яного» кольору).
Модифікації
СРСР Назва моделі Короткі характеристики, відмінностіІл-28 фронтовий бомбардувальникІл-28А бомбардувальник-носій тактичної ядерної бомби РДС-4 «Тетяна» потужністю 30 ктІл-28ЗА атмосферний зондувальникІл-28ЛЛ літаюча лабораторія для доведення РЛС «Сокіл»Іл-28М радіокерований безпілотний літак-мішеньІл-28П конверсійний поштовий літак, використовувався також для перенавчання на реактивну техніку в цивільній авіаціїІл-28ПЛ протичовновий літакІл-28Р фронтовий розвідникІл-28РТР літак радіотехнічної розвідкиІл-28РЕБ літак радіоелектронної боротьбиІл-28С дослідний літак з двигунами ВК-5 і стрілоподібним криломІл-28Т торпедоносець; модифікація доведена була, на озброєння не приймаласяІл-28У навчально-тренувальний бомбардувальникІл-28Ш дослідний штурмовикІл-28 на гусеничному шасі експериментальний літак для дослідження розширення експлуатаційних можливостейІл-28 — буксирувальник мішеней демонтована кормова стрілецька установка, замість неї встановлена тросова лебідка з конусом-мішенню, що випускається на 2800 метрів; замість бомб скидав вільнопадаючі мішеніІл-28 (БПЛА) безпілотний розвідник; роботи по проекту завершені не були
Китай
Перші поставки радянських Іл-28 за кордон були здійснені для Китаю, куди на початку 1950-х було передано близько 500 машин. В ході експлуатації літаків в Харбіні організували їх ремонт з виготовленням не тільки запасних частин, а й кормових установок Іл-К6М. Майже через десять років на тому ж заводі розпочалося серійне виробництво бомбардувальника під позначенням Н-5 (Harbin-5). Одночасно було розгорнуте виробництво двигунів ВК-1А під позначенням liming (LM) Wopen-5D. Перший політ китайського літака відбувся 25 вересня 1966 року. За складом обладнання і озброєння це був уже інший літак, що зберіг лише зовнішній вигляд Іл-28. Серйозним змінам піддалася і конструкція планера. Відомо повідомлення про заміну на Н-5 гармат НР-23 на АМ-23 з бомбардувальника Ту-16. Повідомлялося, що до початку 1980-х було побудовано понад 1500 Н-5. Крім цього, випускалися навчальні машини HJ-5, розвідники HZ-5, носії ядерної зброї H-5A.
Назва моделі Короткі характеристики, відмінності H-5 неліцензійна копія Іл-28. H-5A бомбардувальник модифікований для застосування ядерної зброї HD-5 літак радіоелектронної боротьби HZ-5 фронтовий розвідник HJ-5 неліцензійна копія Іл-28У B-5 експортний варіант H-5 B-5R експортний варіант HZ-5 BT-5 експортний варіант HJ-5
Чехословаччина Основу парку Іл-28 ВПС Чехословаччини склали літаки власного виробництва, які отримали позначення В-228, що будувалися за ліцензією компанією AVIA Motors. Всього було побудовано більше двохсот літаків. Чехословаччина, як і Китай, поставляла Іл-28 в соціалістичні країни і країни, що розвиваються. Назва моделі Короткі характеристики, відмінності B-228 копія Іл-28 CB-228 копія Іл-28У
Експлуатація
В цілому літак виявився технічно надійним і зручним у керуванні, і при цьому досить маневреним. Крім експлуатації в ЗС СРСР, літак поставлявся в Китай, де в подальшому було освоєне виробництво китайської копії Н-5 на авіазаводі в Харбіні. Шість китайських машин купила Румунія. Чотири Іл-28У використовували в Фінляндії як буксирувальники мішеней.
У 1955 році 30 Іл-28 було передано Єгипту. Також літаки цього типу експлуатувалася в Алжирі, Болгарії, Чехословаччині, НДР, В'єтнамі, Північній Кореї, Ємені, Марокко, Кубі, Сомалі, Сирії, Нігерії, Індонезії. В Афганістані цілком успішно воювали афганські екіпажі 335-го змішаного авіаполку, і літак проявив себе досить добре в умовах гористої місцевості.
В СРСР Іл-28 досить швидко, вже до кінця 1950-х років почав зніматися з експлуатації і замінюватися на Як-28 і Ту-16. Значне число ще зовсім нових машин було екстрено списане і утилізоване — розчалені тракторами та бульдозерами прямо на стоянках, що викликало образи, нерозуміння і просто різко негативну реакцію серед особового складу авіаполків під час так званої «хрущовської відлиги». Деяка частина літаків була передана в льотні училища в якості навчальних машин, де отримала дуже схвальні відгуки. Лише дуже невелика частина парку була переобладнана в буксирувальники мішеней і прослужила до початку 1980-х років. Також частина літаків була переобладнана в радіокеровані літаючі мішені Іл-28М, які використовувалися при практичних ракетних стрільбах ППО.