Операція «Флакс» () — операція з повітряної блокади західними союзниками німецько-італійських військ на півночі Африки. Операція проводилася з 5 до 27 квітня 1943 року переважно в небі над акваторією Туніської протоки під час війни на Середземномор'ї. Пізніше союзники провели операцію «Ретрібьюшн» з метою зриву морського сполучення між оточеним угрупованням групи армій «Африка» генерал-полковника Г.-Ю. фон Арніма на африканському континенті та Італією.

Розгромивши німецько-італійських військ у ході кампанії на півночі Африки, до квітня 1943 року союзники притиснули вцілілі формування противника на північному узбережжі французької колонії в Тунісі. Незважаючи на значні втрати та панування в повітрі військової авіації союзників, країни Осі продовжували доставляти поповнення, припаси та майно літаками Люфтваффе до обложених військ. До початку квітня 1943 року чимала кількість німецьких й італійських солдатів була вивезена повітрям до Європейського континенту.

5 квітня 1943 року командування Королівських ПС Великої Британії та авіації армії США віддало наказ на проведення операції «Флакс» для того щоб запобігти евакуації противника та постачанню свіжих сил до Африки. Протягом декількох тижнів у небі над Тунісом та морем відбулося чимало повітряних боїв вдень та вночі, коли німецькі транспортні літаки й винищувачі, що їх супроводжували, перехоплювалися та знищувалися авіацією союзників. Так, 18 числа німецький транспортний флот Ju 52 зазнав колосальних втрат при спробі вилетіти з Тунісу з військами на борту, коли англо-американська армія розпочала операцію «Вулкан». Бої в повітрі тривали до 27 квітня й активними діями льотчики союзників спричинили значні збитки авіації противника, більш того, в результаті цих боїв транспортна авіація Люфтваффе зазнала таких втрат, що більше ніколи не змогла відновити свою боєздатність до кінця війни.

Передумови Майже з першого дня початку наступу Італії в Єгипті та кампанії країн Осі в Північній Африці в цілому, одним з вирішальних факторів, що диктував свої вимоги на театрі воєнних дій, була практично повна відсутність налагодженої та стабільної системи матеріально-технічної підтримки своїх сил на полі бою. Протягом 1941—1942 рр. німецько-італійське угруповання генерал-фельдмаршала Е. Роммеля так і не змогло здійснити вирішальний прорив крізь оборону британської 8-ї армії. А поразка його армії в другій битві під Ель-Аламейном і висадка союзників у Західній Північній Африці, перетворила його і так непросте положення на континенті в украй невигідну позицію для його військ; війська Е. Роммеля опинилися в тисках між арміями союзників із Сходу та Заходу.

Основний потік резервів, продовольства, палива та військового майна для армії Е. Роммеля прибував повітрям або морем до колонії Віші в Тунісі. Однак, з 1943 року ситуація для них різко погіршилася, вони зазнавали все більше втрат при доставці найнеобхіднішого, а нестримне просування союзників з Алжиру та Лівії ставило систему логістики в усе жахливіше становище. Разом з цим, країни Осі все ще утримували перевагу в повітрі, їхня авіація нараховувала близько 690 літаків проти 480 союзних.

Однак, попри перевазі в кількості, німецько-італійське угруповання потерпало від хронічного браку озброєння та майна. У результаті успішно проведеної союзниками наступальної операції до квітня 1943 року війська країн Осі були затиснуті на північному краю Тунісу поблизу столиці французької колонії. Незважаючи на катастрофічний стан своїх військ командування ОКВ продовжувало проводити ризиковані операції з доставки найнеобхіднішого до оточеної в Африці армії. Переважна більшість майна поставлялася повітрям.

Союзне командування, намагаючись якомога швидше знищити групу армій «Африка» генерал-полковника Г.-Ю. фон Арніма та маючи достеменні дані про плани перельотів німецької авіації завдяки дешифруванню британської «Ультра», підготувало план повітряної операції зі зриву постачань німецькою авіацією обложеним військам.

За розрахунками операція «Флакс» мала розпочатися в останній тиждень березня, але через складну погоду над Тунісом вона стартувала тільки 5 квітня 1943 року.

Тим часом, положення італійсько-німецьких військ, притиснутих до моря, поступово погіршилося; стан справ на суходолі, в небі та на морі став критичним. Поставки країн Осі морем потерпали від величезних втрат, коли вони намагалися доставити вантажі морем між Сицилією та мисом Бон. Близько 67 % цих втрат припадало на частку союзної авіації. 7 квітня на посилення повітряної компоненти, що забезпечувала прикриття морських та повітряних перевезень, командування Люфтваффе виділило 148 винищувачів. Угруповання військової авіації в Тунісі також зазнало певних змін, командиром винищувального командування «Сицилія» став Теодор Остеркамп. Він об'єднав усі сили, що мав у своєму розпорядженні, на виконання завдання з прикриття перевезень у так званій «дорозі смерті» у винищувальний корпус «Туніс» під керівництвом Г. Зайдеманна. Авіаційне об'єднання отримало до свого складу три винищувальні командування: «Туніс», «Центр» та «Габес» (за місцем його дислокації). Загалом у руках генерала авіації Г. Зайдеманна було зосереджено 12 авіагруп з 300 винищувачів.

15 січня 1943 року для забезпечення потреб перевезень повітрям до Тунісу з транспортних сил Люфтваффе було утворене KGzbV 3 під командуванням генерал-майора авіації У. Бухгольца. До складу цієї частини входило зазвичай 80-120 транспортних літаків Ju 52 та важких планерів Me 323. Зазвичай з цих літаків та планерів формувався повітряний конвой, який вилітав з аеродромів поблизу Неаполя, біля Трапані до них приєднувався винищувальний ескорт, який супроводжував їх до берегів Африки. Переліт здійснювався на мінімальний висоті, близько 50 метрів над рівнем моря. Після розвантаження, німецькі транспортники поверталися назад, у супроводі свіжих винищувачів, які дислокувалися на туніських аеродромах. Після поразки в Сталінградській битві та на Кубані, Люфтваффе визволило більше військово-транспортних літаків, тому з 10 березня вже до KGzbV 3 входило 185 літаків для забезпечення армії Е.Роммеля, а на початок квітня їх було вже 426. Левова доля потреб для цього угруповання доставлялася в такій метод.

Планування операції З огляду на нарощування повітряних поставок нацистами та з метою недопущення отримання важливого майна, в першу чергу палива, італійсько-німецьким угрупованням, союзне командування визначило командувачу Північно-західних африканських стратегічних повітряних сил генерал-майору Дж. Дуліттлу завдання щодо підготовки повітряної кампанії з протидії.

Дж. Дуліттл розробив план повітряної операції, який надав ім'я «Флакс» (); основною метою якої було виявлення та перехоплення винищувальною авіацією союзників усіх повітряних конвоїв противника над акваторією Сицилійської протоки та навколишнього узбережжя. Одним із завдань англо-американської авіації було завдавання ударів по аеродромній мережі противника в Тунісі й на Сицилії. Іншою складовою також визначалося боротьба з транспортними кораблями, що баражували між континентами. Однак, на імплементацію цього задуму впливало забагато факторів. Час прольоту до Сицилійської протоки був настільки малим, що про тривале перебування в повітрі союзних винищувачів мова не йшла. Їм ледве вистачало часу долетіти до визначеного району перехоплення та завдати максимальної поразки німецьким транспортникам, і то за умови точних даних розвідки. В разі помилки або хибного вильоту союзники швидко поверталися додому.

Німецьке командування, не знаючи про те, що вся інформацію, яка передається по закритих каналах, перехоплюється та розкодовується союзними дешифрувальниками, намагалося вигадати найзручніший час для проведення своїх операцій. Але, союзники водночас намагалися вигадати такий час, щоб завдати удару з максимальною ефективністю, спричинивши найбільших збитків транспортній авіації противника.

За задумом союзників групи бомбардувальників B-17 «Летюча фортеця» мали завдати удари ударів по аеродромах противника й в такій спосіб зв'язати їх необхідністю відбивати повітряний напад. Одночасно, середні бомбардувальники B-25 «Мітчелл», у супроводі важких винищувачів P-38 «Лайтнінг» розпочинали діяти в регіонах наближених до Туніської протоки.

З точки зору німецького командування, присутність американських винищувачів не була екстремально незвичайною, і їм не приділялося багато уваги. Одночасно з аеродромів злітали британські винищувачі «Спітфайр», які діяли на далеких відстанях, націлені знищувати будь-які літаки, що не були збиті американськими P-38 «Лайтнінгами». Водночас, 9-та американська повітряна армія планувала завдати максимального збитку атакою бомбардувальників В-24 «Ліберейтор», які мали завдати потужного удару по аеродромах зльоту біля Неаполя.

2 квітня командувач союзними повітряними силами головний маршал повітряних сил А. Теддер та генерал-лейтенант К. Спаатс вирішили дочекатися наступного масованого вильоту німецької авіації з Італії та завдати нищівного удару для досягнення максимального ефекту.

Склад сил

Союзники Авіаційне угруповання на театрі воєнних дій очолювало Середземноморське повітряне командування на чолі з головним маршалом ПС А.Теддером. До його складу входили американське Північно-західне повітряне командування генерал-лейтенанта К.Спаатса (), якому у свою чергу підпорядковувалося Північно-західні африканські стратегічні повітряні сили ( генерал-майора Дж. Дуліттла. З британської сторони в боях брало участь Північно-західні африканські тактичні повітряні сили () маршала ПС А. Конінгема. Польська компонента мала Польську винищувальну групу ().

Країни Осі

На Африканському театрі війни від Люфтваффе діяв II повітряний корпус генерал-майора М. Гарлінгхаузена, що організаційно входив до сил 2-го повітряного флоту генерал-фельдмаршала А. Кессельрінга. Це авіаційне об'єднання мало у своєму складі сім різних бомбардувальних ескадр та низку підрозділів від винищувальних ескадр. За станом на квітень 1943 року німецькі повітряні сили складалися: 2-й повітряний корпус: 54-та бомбардувальна ескадра (KG 54) зі штабом, I., II., IV (Erg) авіаційними групами та I./KG 1 авіагрупою від 1-ї бомбардувальної ескадри (KG 1); 76-та бомбардувальна ескадра (KG 76) зі штабом, II., III. авіаційними групами; 77-ма бомбардувальна ескадра (KG 77) зі штабом, I., II., III. авіаційними групами; 26-та бомбардувальна ескадра (KG 26) з III. авіаційною групою; 30-та бомбардувальна ескадра (KG 30) з II. авіаційною групою. Винищувальне командування «Сицилія» (генерал-майор Т.Остеркамп): 27-та винищувальна ескадра (JG 27) з II. авіаційною групою; 53-тя винищувальна ескадра (JG 53) з 3-м штаффелем (ескадрильєю); 1-ша ескадра важких винищувачів (ZG 1) зі штабом, I., II., III. авіаційними групами; 2-га ескадра нічних винищувачів (NJG 2) з II. авіаційною групою; Винищувальне командування «Сардинія» (оберст В. фон Вільд): 26-та бомбардувальна ескадра (KG 26) зі штабом, I., II. авіаційними групами; 53-тя винищувальна ескадра (JG 53) з 9-м штаффелем (ескадрильєю); Повітряний корпус «Туніс» (генерал авіації Г. Зайдеманн): 1.(F)/121; Винищувальне командування «Центр»; 53-тя винищувальна ескадра (JG 53); 10-та ескадра швидкісних бомбардувальників (SKG 10) з III. (III./SKG 10) авіагрупою; 3-тя ескадра пікіруючих бомбардувальників (StG 3) з II. (II./StG 1) авіагрупою; 2-га штурмова ескадра (SG 2) з 8-м штаффелем (протитанковим), (8 (Pz)./SchG 2); 4-й штаффель 1-ї мінної авіагрупи (Minensuchgruppe 1); 2.(H)/14. Винищувальне командування «Африка» (оберст В. Гаген): 77-ма винищувальна ескадра (JG 77) зі штабом, I., II., III. авіаційними групами; 51-ша винищувальна ескадра (JG 51) з II. авіаційною групою; 2-га ескадра швидкісних бомбардувальників (SKG 2); 4.(H)/12 10-й повітряний корпус (генерал-лейтенант Александер Голле): 27-та винищувальна ескадра (JG 27) з III. авіаційною групою; 1-ша навчально-бойова змішана ескадра (LG 1) зі штабом, I., II., IV (Erg) авіаційними групами; 100-та бомбардувальна ескадра (KG 26) з II. авіаційною групою;