Ім'яслав'я (ім'ябожництво, у синодальних документах — ім'ябожжя, також зване ономатодоксія) — релігійне догматичний і містичний рух, що одержав поширення на початку XX століття серед православних російських ченців на святій горі Афон. Головним богословським положенням прихильників ім'яслав'я було вчення «про невидиму присутність Бога в Божественних іменах». У цьому сенсі прихильники ім'яслав'я вживали фразу: «Ім'я боже є Сам Бог»Обращение исповедников Имени Господня к суду Священного Собора . pravoslav.de. («але Бог не є ім'я»о. Павел Флоренский: «Имя Божие есть Бог; но Бог не есть имя. Существо Божие выше энергии Его, хотя эта энергия выражает существо Имени Бога.» — Павел Флоренский. Об Имени Божием.), яка і стала найбільш відомим коротким виразом ім'яслав'яЕпископ Иларион (Алфеев).Священная тайна Церкви. Введение в историю и проблематику имяславских споров. Заключение.. Визнаним лідером руху був ієросхимонах Антоній (Булатович)Епископ Иларион (Алфеев). Священная тайна Церкви. Введение в историю и проблематику имяславских споров. Имяславцы.. У 1913 році вчення ім'яслав'я було засуджено як єретичне Святішим урядовим синодом, а смута, яка виникла в російських монастирях на Афоні через суперечки навколо цього вчення, була пригнічена з використанням російської збройної силиЕпископ Иларион (Алфеев). Священная тайна Церкви. Введение в историю и проблематику имяславских споров. Разгром имяславия.. Богословська полеміка, яка виникла у зв'язку з вченням ім'яславців, оживила в Росії інтерес до спадщини Григорія Палами й ісихастів і справила помітний вплив на розвиток російської релігійно-філософської думки.
Виникнення
Початок руху зв'язується з полемікою, яка виникла близько 1909 року серед ченців на Афоні з приводу книги схимонаха Іларіона (Домрачева) «На горах Кавказу». Автор книги сам близько 20 років провів на Афоні, а потім в 80-х роках XIX століття пішов на Кавказ, де вів життя ченця-відлюдника. Присвячена традиційній для православ'я аскетичній практиці «розумного діяння» й Ісусової молитви книга «На горах Кавказу» була видана в 1907 році з благословення ігумена Варсонофія Оптинського, потім у 1910 році була перевидана на кошти Великої Княгині Єлизавети Федорівни, і нарешті, в 1912 році вийшла в третій раз в Києво-Печерській Лаврі величезним для того часу десятитисячним тиражем. Всі три видання були схвалені духовною цензурою і викликали численні позитивні і навіть захоплені відгуки з боку ченців і віруючої інтелігенції. Одне з центральних місць у книзі займала думка про присутність в імені Ісуса Христа, яке призивають подвижники, самого Христа і божественності його імені:Схимонах Иларион.На горах Кавказа Саме ці погляди о. Іларіона і стали предметом богословської полеміки, яка розгорілася незабаром після видання книги. Початок цій полеміці поклав афонський чернець Хрисанф, яким у 1909 році була написана вкрай негативна рецензія на книгу отця Іларіона. З схвалення монастирського начальства рецензія в рукописному вигляді стала поширюватися серед ченців російських обителів на Афоні. Хрисанф звинувачував автора книги в єресі, пантеїзмі та двобожжі. Щодо імені «Ісус» інок Хрисанф стверджував, що це просте людське ім'я, отримане Христом як людиною, і тому не слід приписувати цього імені при здійсненні молитви божественне значення, зливати оне з Божеством і давати йому значення рівносильне Самому Богу". Рецензія ченця Хрисанфа викликала палкі суперечки серед російських афонських ченців. Після її появи російське чернецтво на Афоні фактично поділяється на дві партії — супротивників і прихильників особливого шанування імені Божого: перші отримали від других кличку «Ім'ясборців», другі називалися першими «Ім'ябожниками». Самі шанувальники імені Божого називали себе «Ім'яславцями». Спори поступово стали набувати все більш запеклий характер, залучати нових учасників і виходити за межі Афону. Свою рецензію Хрисанф направив як до самого отця Іларіона (Домрачева), так і до впливового члена Урядового Синоду архієпископа Волинського Антонія (Храповицького). Отець Іларіон написав на рецензію відповідь, який як додаток був включений у друге видання його книги. А в архієпископа Антонія противники ім'яслав'я знайшли для себе сильного союзника. З його подачі в лютому 1912 року рецензія Хрисанфа була опублікована в журналі «Російський інок», який видавала Почаївська Лавра, а в газеті «Дзвін» була вміщена кореспонденція з Афону, що описує хід полеміки в негативному плані для ім'яславців. З цього моменту полеміка значною мірою переноситься в Росію на сторінки як світських, так і церковних періодичних видань. І приблизно з цього ж моменту у захист ім'яслав'я починає виступати ієромонах Антоній (Булатович), який став одним з найбільш відомих лідерів руху.
Ще в 1908 році духівник російського Пантелеймонова монастиря на Афоні о. Агафодор відправив книгу «На горах Кавказу» ігумена руського Афонського Андріївського скиту о. Ієроніму зі словами: «Дуже шкідлива книга, написана в дусі Фаррара», з проханням знайти «освіченого ченця» з метою «розкритикувати» книгу. Ієронім, у свою чергу, наказав ієромонаха Антонія дати критичний відгук про книгу. Булатович спочатку критично поставився до имяславию. Але потім,дійшовши до затвердження о. Іларіона, що сутність і дієвість молитви Ісусової ґрунтується на силі Божественного Імені Господа Ісуса Христа, яке призивають, до якого той що молиться повинен ставитися як до Самого Господа Ісуса і яке є Сам Господь Ісус Христос, мені вони [слова] здалися неправильними. Але, читаючи далі, я побачив …чудово викладене святоотцівське вчення про молитву Ісусову. Так як ігумен наказав мені письмово викласти моє судження про цю книгу, то я зважився, по-перше, написати лист о. Іларіону, в якому протестував проти цього виразу: «Ім'я Господа Ісуса Христа є Сам Господь Ісус Христос». Але коли я написав цей лист, то на мене навалилася якась особлива сердечна тяжкість, і якась нескінченна порожнеча, холоднеча і темрява опанували серцем. Відчувалося залишення благодаттю Божою; молитва стала бездієвою…,Булатович Антоний, иеросхимонах. «Моя борьба с имяборцами на Святой Горе.» Петроград, 1917 після чого Антоній відкрив том «Моє життя у Христі» свого духовного батька Іоанна Кронштадтського, виданий у 1905 році, і знайшов у ньому наступні підтвердження своїм сумнівам:
«В цьому імені [Пресвятої Трійці, або Господа Саваота, або Господа Ісуса Христа] ти маєш всю істоту Господа: в ньому Його доброта нескінченна, мудрість безмежна, світло неприступне, всемогутність, незмінюваність…»,«Когда ты про себя в сердце говоришь или произносишь имя Божие, Господа, или Пресвятой Троицы, или Господа Саваофа, или Господа Иисуса Христа, то в этом имени ты имеешь все существо Господа: в нём Его благость бесконечная, премудрость беспредельная, свет неприступный, всемогущество, неизменяемость. Со страхом Божиим, с верою и любовию прикасайся мыслями и сердцем к этому всезиждущему, всесодержащему, всеуправляющему Имени. Вот почему строго запрещает заповедь Божия употреблять имя Божие всуе, потому, то есть, что имя Его есть Он Сам — единый Бог в трех Лицах, простое существо, в едином слове изображающееся и заключающееся, и в то же время не заключаемое, то есть не ограничиваемое им и ничем сущим.» И. Кронштадтский. Моя жизнь во Христе. Т. 2. — СПб, 1893. — С. 129. «Ім'я Господа, або Богоматері, або Ангела та святого, нехай буде тобі замість Самого Господа, Матері, Ангела святого; близькість слова до твого серця хай буде запорукою і показанням близькості до твого серця Самого Господа, Пречистої Діви, Ангела чи святого. Ім'я Господа є Сам Господь — Дух що всюди є і все наповняє; ім'я Богоматері є Сама Богоматір…»«Молящийся! Имя Господа, или Богоматери, или Ангела и святаго, да будет тебе вместо Самого Господа, Богоматери, Ангела или святаго; близость слова к твоему сердцу да будет залогом и показанием близости к твоему сердцу Самого Господа, Пречистой Девы, Ангела или святаго. Имя Господа есть Сам Господь — Дух везде сый и все наполняющий; имя Богоматери есть Сама Богоматерь, имя Ангела — Ангел, святаго — святый» И. Кронштадтский. Моя жизнь во Христе. Т. 2. — СПб, 1893. — С. 237—238.. В результаті ієромонах Антоній повністю змінив свою думку й став основним прихильником вчення про Ім'яслав'я, потім видавши кілька книг з цієї проблеми.
Вчення було також підтримано впливовим при Дворі «старцем» Григорієм Распутіним, також у нього була схожість з вченням о. Іоанна КронштадтськогоУчение Иоанна Кронштадтского осуждено не было и имябожие в его сочинениях не усматривалось до возникновения этого течения. Полная цитата, на которую ссылаются имяславцы, утверждая, что Иоанн Кронштадтский разделял их учение выглядит так: «Имя Господа, Богоматери, Ангела или святого да будет тебе вместо Самого Господа Бога, Богоматери, Ангела или святого». Одновременно, между учениями Иоанна Кронштадтского и имяславцев есть существенные отличия (Православный взгляд на почитание имени Божия. События на Афоне 1913 года. По благословению высокопреосвященного Сергия, Архиепископа Тернопольского и Кременецкого. — Львов: Издательство миссионерского отдела Львовской епархии УПЦ, 2003. — С. 102..
Сутність ім'яслав'я Центральне положення вчення ім'яславців полягає в тому, що Боже ім'я нерозривно пов'язане з самим Богом.
Початкова реакція церковної влади Найбільш авторитетним противником нового вчення в Росії став архієпископ Волинський Антоній (Храповицький), який розглядав ім'яслав'я як єресь і різновид хлистовщини. У 1912 році рішенням Святійшого Синоду книга «На горах Кавказу» була заборонена в Росії; при цьому доповідь архієп. Антонія в Синоді була «неприпустимою, неможливою, сварливою».Митрополит Вениамин (Федченков). Имяславие Батюшки о. Иоанна Кронштадтского. (1954) Книга ж ходила в самвидаві, але не перевидавалася до 1998 року.
Придушення «бунту»
У відповідності з розпорядженням Святішого синоду, 4 червня (в ряді джерел — 5 червня) 1913 року російська канонерський човен «Донець» доставив архієпископа Вологодського Никона і професора Троїцького на гору Афон з метою «упокорення чернечого бунту» (11 червня до них на допомогу підійшов пароплав «Цар» з п'ятьма офіцерами та 118 солдатами)Имяславие. Гл. 8 . — Санкт-Петербургское общество исповедников Имени Божия, 2006.. Перепис, проведений архієпископом, показав, що серед 1700 російських ченців 661 записали себе противниками ім'яслав'я, 517 — ім'яславцями, 360 ухилилися від перепису, а решта записалися нейтральнимиЕпископ Иларион (Алфеев). Священная тайна Церкви. Введение в историю и проблематику имяславских споров. Гл. IX: Разгром имяславия . Протягом червня архієпископ Никон вів переговори з ім'яславцями і намагався змусити їх змінити свої переконання добровільно, але зазнав невдачі.
3 липня 1913 року прибув пароплав «Херсон», спрямований з метою видворення монахів з Афону. Російський консул у Константинополя Шебунін наказав солдатам 6-ї роти 50-го Білостоцького полку взяти нападом повстанців, але без кровопролиттяПравда о событиях, происшедших в первое полугодие 1913 года в Пантелеимоновом монастыре .. Ченці чинили активний опір, деяких з них поливали водою з двох пожежних шлангів«Поступлено было с ними как со злостными еретиками. Дело дошло даже до использования водонапорной кишки… Началось „гонение“ на них! Конечно, и они вели себя недостойно: не смиренно, не мирно, не бескорыстно. Они думали, что этим проявляют „ревность“ по Боге.» — Митрополит Вениамин (Федченков). Имяславие Батюшки о. Иоанна Кронштадтского. — 1954. (згідно з деякими ім'яславськими джерелами, були поранені і навіть убиті); після взяття Пантелеймонового монастиря ченці з Андріївського скиту здалися добровільно.
Офіційна оцінка за видворення з Афону У лютому 1914 року деякі ім'яславці були прихильно прийняті Імператором Всеросійським Миколою II і Імператрицею Олександрою Федорівною. Добрий прийом був сприйнятий ними як знак мінливої долі.