Гліб Георгійович (Єгорович) Жеглов — один з головних героїв міліцейського детективного роману братів Вайнерів «Ера милосердя» (1976) і знятої за їх сценарієм екранізації «Місце зустрічі змінити не можна» (1979), дія якого відбувається в серпні — листопаді 1945 року. Роль Жеглова у фільмі зіграв Володимир Висоцький.

Оперативний працівник Московського карного розшуку, начальник відділу по боротьбі з бандитизмом.

Персонаж

Прототип Петро Вайль повідомляє: «Як розповів мені письменник Георгій Вайнер, один з авторів роману „Ера милосердя“, де вперше з'явився Жеглов, у нього був реальний прототип, з тим самим же прізвищем, тільки звали його Станіслав Жеглов. Він працював у 1960-тих роках у Московському кримінальному розшуку». Однак ця інформація ніде не підтверджується, і говориться, що в основу персонажа лягли риси різних людей. Є вказівки, що Володимир Арапов (прототип Шарапова) — мав крутий норов і характером більше схожий на «кіношного» Жеглова, ніж на інтелігентного Шарапова.

У книзі Образ в літературному першоджерелі відрізняється від звичного кінематографічного трактування. За книгою Жеглову 25-26 років (він всього на декілька років старше Шарапова). Високого зросту, спритний, рухливий, швидкі коричневі очі витрішкуваті. Смаглява шкіра, синювато-чорне волосся. Дуже широкий в плечах.

Носить штатний парабелум у кобурі на брючному ремені — надівши галіфе, вже озброєний. З пістолетом не розлучається навіть коли спить — поставивши на запобіжник, кладе його під подушку. Одна з рис його характеру — самолюбування. Він хоче бути найкращим у всьому — починаючи з блиску чобіт, які полірує безупинно (що дуже дратує Шарапова), і закінчуючи імпровізованим змаганням на збиранні картоплі. Тому він сміливий до зухвалості, неймовірно працездатний, але до людей ставиться як до роздаткового матеріалу. Не одружений, живе в гуртожитку на Башиловці, пізніше переїжджає в кімнату Шарапова на Сретенці, можливо, виписуючись з гуртожитку. За непрямими ознаками можна припустити, що користується успіхом у протилежної статі — декілька разів його сусід Шарапов помічає, як Жеглов чепуриться, а потім не приходить ночувати.

Зізнався, що ріс без батька, крім нього в родині четверо дітей. Очевидно, виходець із селян.

Жеглов вищої освіти, судячи з усього, не має; на питання Шарапова («А ти де вчився? Закінчив?») відповідає — «Дев'ять класів і три коридори. Коли не курси в інституті закінчуєш, а живі кримінальні справи, то воно — навчання — швидше рухається. А ось розгребемо з тобою цю шваль, накип людську, тоді вже в інститут підемо, дипломованими юристами будемо». При цьому грамотний і володіє краснописом, що також зазначає Шарапов«… написав щось в черговому журналі своїм чітким прямим почерком, в якому кожна буква стояла окремо від іншої, ніби прорисовував він її ретельно тоненькою своєю пір'їнкою „рондо“, хоча насправді писав він дуже швидко, без єдиної помарки, і списані ним сторінки не хотілося передруковувати на машинці».. У нього відпрацьований красивий підпис«…підписом злитим, похилим, з масою кружків, гачків, вигинів і замкнутих плавним круглим розчерком».

Начальник відділу по боротьбі з бандитизмом (ВББ). В МУРі більше п'яти років, тобто з 1939 або 1940 року. Чим займався в період після закінчення 9 класів (~1936 рік) і до вступу на службу в міліцію — невідомо. Володіє кримінальним жаргоном. Наявні нагороди, за словами Шарапова: «орден Червоної Зірки, значки відмінника міліції, парашутиста». Комсомолець.

Вже в XXI столітті Георгій Вайнер зізнавався: «Хто читав цей роман, ті знають, що там дуже обережно і дуже акуратно, без всяких революційних криків написано, що чудова людина, видатний детектив Гліб Жеглов є по суті сталінським катом. Для нього не існує цінності людського життя, свободи, переживань. І абсолютно очевидно для тих, хто пам'ятає трошки історію, що слідом за подіями 45-46 року, описаними в романі, настала хвиля жахливих репресій, де саме Жеглови відзначилися в корпусі МВС-МДБ нечуваними зловживаннями, нечуваними злодіяннями, тому що щира переконаність у правоті справи, яку вони роблять, безумовні особистісні здібності, відсутність будь-яких моральних сумнівів робило їх страшним знаряддям. В романі це простежується, і зрозуміло, що буде з Жегловим завтра. У фільмі ця тема практично пішла, тому що зник текст, а залишилася величезна чарівність Володі Висоцького». Іван Диховичний додає: «Володя спростив це, тому що йому шалено хотілося».

У фільмі

Проби

Володимир Висоцький був затверджений на цю роль практично відразу. Саме він «привів» у проект режисера Станіслава Говорухіна, з яким працював раніше («Вертикаль»). «Можна сказати, що не я запросив Висоцького до картини „Місце зустрічі змінити не можна“, а він — мене, — згадує Говорухін. — Одного разу він каже мені: „Знаєш, тут мені Вайнера сказали, що у них для мене є хороша роль. Ти почитай роман, мені зараз ніколи“ (…) Я взяв у нього роман, він називався „Ера милосердя“, прочитав і… просто очманів. Коли Володя приїхав, я сказав йому: „Роман, дійсно, класний, і роль приголомшлива. Ти нічого схожого ще не грав, уявляю, як ти це зробиш“». До цього кандидатом в режисери був Олексій Баталов, однак він хотів при цьому і сам зіграти Жеглова.

За легендою, Висоцький стояв біля витоків створення стрічки, умовивши братів Вайнерів до написання сценарію, за яким йому дуже хотілося зіграти. Аркадій Вайнер згадує: «Висоцький (…) буквально закохався в Жеглова і в цей роман. Можна сказати, що це була любов з першого погляду. Він, отримавши від мене в подарунок роман в день його виходу — так сказати, авторський екземпляр (їх було 10), на другий день вранці прийшов весь пройнятий цим романом і вигукнув, що саме він зіграє Жеглова, тому що більше ніхто так добре його не зіграє». Брати вирішили зэхидничали, і натомість заявили, що цю роль добре зіграли і Сергій Шакуров, і Микола Губенко.

«Я прийшов застовпити Жеглова». — «В якому сенсі „застовпити“?» Він каже: «В буквальному сенсі. Ви ж не робите вигляд, що не знаєте, що це — сценарій гігантського багатосерійного фільму, і Жеглова в цьому фільмі хотів би грати я. І взагалі, так, як я, вам Жеглова ніхто не зіграє» (зі спогадів Аркадія Вайнера)Цит. за фонограмою творчого вечера братів Вайнерів. Ленінград, 1983 р. // Цит. за: Марк Цыбульский. Владимир Высоцкий в Одессе .

Однак судячи зі спогадів Говорухіна, Висоцький нібито не читав книгу до того часу, як Вайнери запропонували йому Жеглова, але Висоцький і Говорухін вирішили письменникам цього не говорити.

Георгій Вайнер додає: «Роль писалася на Володю, і Володя з самого початку знав, що він за будь-яку ціну зіграє цю роль. Проблема була в тому, що Висоцький був не екранний артист, його не пускали на телебачення ніколи, і тому головне завдання було пробити Висоцького на роль. Це коштувало величезної крові, і треба віддати належне Говорухіну, що він, будучи товаришем Висоцького, пішов на ризик закриття картини, відстоюючи саме кандидатуру Висоцького перед всією цією жахливою оравою з телебачення. І це вдалося зробити». Аркадій доповнює, що роль Жеглова була «підігнана» під Висоцького«Коли ми писали сценарій, то робили його вже з певним прицілом — на Володю. У нашому романі Жеглов має інші зовнішні характеристики. Він у нас там великий і плечистий красень. Це треба було міняти, тому що Володя був сухенький, не такого вже високого зросту. Так що деякі речі треба було перебудовувати стосовно і до типажу, і до характеру Володі Висоцького, що ми і робили з нашим повним задоволенням»..

Щодо проб Говорухін розповідає: «Володю я міг би затвердити і без проб, тому що для мене, як і для всіх нас, було ясно, що цю роль повинен грати тільки він. Але для проформи я зробив на цю роль декілька проб інших акторів, які завідомо не могли змагатися з Висоцьким. І коли показував їх керівництву, я показав і ті, які були, звичайно, набагато гірші проб Висоцького. Начальство це дуже переконало. „Звичайно, тільки Висоцький!“ — сказали вони і досить легко затвердили його на роль»Кошка пробежала // Версия . У число «підставних» Жеглових входив Євген Стежко (йому в підсумку дісталася роль Топоркова).

Зйомки

При роботі над образом Володимир Висоцький прискіпливо розпитував досвідчених сищиків про їх роботу, з'ясовував кожну дрібницю.

Характерний вигляд Жеглова, створений костюмерами. Аркадій Вайнер вказує: «Одяг для свого героя Висоцький вибирав на костюмерному складі Одеської кіностудії з художником по костюмах Акімовою. Речі підшукували довго і ретельно. Неминучі для другої половини 1940-х років елементи військової форми: галіфе, чоботи. А ще піджак, сорочка-апаш, джемпер в смужку. Приблизно так був одягнений кіногерой Аль Пачіно в одному з фільмівДо 1979 року Пачіно знявся в 9 стрічках, проте зрозуміти, про що йде мова в цитаті, не вдалося., який дуже подобався Володі»А. Добровольский. "Главное «Место страны…» в газете «„МК“ в Питере», 16-23.06.2004 г., стр. 28. // Цитата за: Марк Цыбульский. Владимир Высоцкий в Одессе .

Висоцький додавав сценарій в образ і сюжет — так, саме Висоцький придумав помістити фото Вари на стіну комори; а з 19 по 21 і з 26 по 30 червня, поки Говорухін був в НДР, взагалі підміняв його  як режисер; потім ще раз в Москві. Говорухін згадав дві сцени, зняті Висоцьким, — упізнання Фокса і допит Груздєва.

У музеї Одеської кіностудії зберігається розрахункова відомість фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Згідно з цим документом, Висоцький отримував 42 рублі за знімальний день. Володимир Конкін отримував на десять рублів більшеМарк Цыбульский. Владимир Высоцкий в Одессе

Пісні Володимир Висоцький запропонував для фільму декілька своїх пісень («За тих, хто у Мурі», «Пісня про кінець війни», «Балада про дитинство» та інші), так чи інакше співзвучних з сюжетом, проте вони були відкинуті Говорухіним, який вважав, що вони не підходять до образу Жеглова. Коли Говорухін запропонував йому заспівати пісню Олександра Вертинського «Ліловий негр» (цей епізод відсутній в книзі), Висоцький спочатку відкинув цю ідею. Але в підсумку він погодився, проте в серіалі виконання пісні під фортепіанний акомпанемент перемежовується прозовими фразами. До того ж, в іншому нав'язаному йому епізоді (попередньому — в єдиній сцені, коли Жеглов з'являється в парадному міліцейському кітелі капітана НКВС)Цього вимагав консультант стрічки — заступник міністра МВС СРСР генерал-лейтенант К. І. Нікітін., Висоцький одягає кітель (хоча носити цю форму сталінських часів артист також спочатку відмовлявся категорично) і принижує його зі словами: «…О, Шарапов. Мій домашній одяг: щось на зразок піжами. (…) Так тому, що ніколи не доводилося одягати і, напевно, не доведеться».

Однак спогади Аркадія Вайнера щодо пісень знову суперечать словам Говорухіна: «Висоцький написав заготовки всіх п'яти пісень, але, коли йшли зйомки на Одеській кіностудії, він раптом сказав: „Хлопці, адже це неправильно, якщо я буду виступати як автор-виконавець. Ми витрачаємо великі зусилля, щоб до десятої хвилини першої серії глядач забув, що я Висоцький. Я — Жеглов. А коли я заспіваю свою пісню, вся ця праця піде нанівець“. Ми згнітивши серце змушені були з ним погодитися». Георгій Вайнер говорить те ж саме: «Висоцький сказав, спробувавши різні варіанти: „По-моєму, це лабуда. Як тільки я заспіваю, все відразу скажуть: який же це Жеглов, це Висоцький“».

Трактування образу Георгій Вайнер хвалить виконання Висоцького: «Треба зазначити одна важлива обставина: Висоцький дуже точно розумів соціальну роль Жеглова… Такий яскравий і сильний чоловік, як Жеглов, при певних історичних передумовах, наданий своїм інстинктам і своїм розуміння правосвідомості, перетворюється з обуха, за допомогою якого тримали в узді злочинність, у кістень проти порядних людей».