Ала́си () — народ в Індонезії, близький до гайо та батаків.
Аласи живуть на півночі острова Суматра в гірських районах провінції Ачех, в межах округу Південно-Східний Ачех ().
2010 року чисельність аласів на території провінції Ачех становила 95 152 осіб (2,13 % її населення).
Говорять алаською мовою, що зараховується до числа батацьких мов. Поширена також індонезійська мова.
За релігією — мусульмани-суніти, але зберігаються численні пережитки традиційних анімістичних вірувань та культів, які мають багато спільного з батацькими.
Матеріальна культура аласів є подібною до культури батаків та гайо. Основним традиційним заняттям є орне землеробство, вирощують рис, кукурудзу, цукрову тростину, бавовник. Розводять буйволів, у невеликій кількості коней. Допоміжну роль відіграють мисливство та рибальство.
Села аласів розташовані в річкових долинах і мають хаотичне планування. Хати ставлять на палях, вони мають каркасно-стовпову конструкцію.
Сільські громади складаються з екзогамних родів (мерго), які очолюють спадкові старійшини (пенгулу).
Шлюб патрилокальний, але трапляються випадки, коли зять іде в прийми (амбіл-анак). Зустрічаються левірат, сорорат, полігінія.
Примітки
Джерела М. А. Членов. Аласы. Народы и религии мира: Энциклопедия . Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 34. ISBN 5-85270-155-6 Narody_mira._Etnograficheskie_ocherki/Narody_Yugo-Vostochnoy_Azii.(1966).%5Bdjv-fax%5D.zip Народы Юго-Восточной Азии . Под редакцией А. А. Губера, Ю. В. Марбтина, Д. Л. Тумаркина, Н. Н. Чебоксарова. Серия «Народы мира: Этнографические очерки». Москва: Издательство «Наука», 1966, с. 527-528: Гайо и аласы