Емілія Вашаріова (; 18 травня 1942) — словацька театральна й кіноакторка, докторка драматичного мистецтва honoris causa. Журнал Variety та інші видання називали її «першою леді словацького театру». За понад п'ять десятиліть творчої діяльності вона здобула численні відзнаки, зокрема звання заслуженої артистки (1978), премію Альфреда Радока (1996), премію Чеський лев,премію Чеський лев за найкращу жіночу роль (2004), премію «Золотий кубок» (2008) і премію ELSA Чеської академії кіно й телебачення (2010). Оскільки її молодша сестра Магдалена Вашаріова була дипломаткою, газета iDNES писала, що шанувальники вважають Емілію «почесним консулом чесько-словацьких відносин».

Біографія

Ранні роки

Вашаріова народилася в Горній Штубні в Першій Словацькій республіці. Разом із молодшою сестрою Магдаленою, яка також стала відомою акторкою, вона виросла в Банській Штявниці, де вчителювали їхні батьки. Її батько Йозеф Вашарі належав до угорського шляхетського роду. Він викладав словацьку літературу та граматику в гімназії. Мати Герміна викладала німецьку мову.

У дитинстві та юності Вашаріова займалася самодіяльним театром і гімнастикою. Під час навчання в середній школі JSŠ у Штявниці вона одержала невелику роль у словацько-угорському фільмі Парасолька святого Петра. Вона зіграла служницю без згадки в титрах і мала лише одну репліку: «Іду, іду!».

1960-ті роки Вашаріова сподівалася вивчати в університеті мови або історію мистецтва, однак не мала так званих «конфіденційних характеристик», які видавала Комуністична партія Чехословаччини. Зрештою їй вдалося вступити до Вищої школи виконавських мистецтв у Братиславі, де вона навчалася театрального мистецтва.

Під час навчання вона виконала другорядні ролі у двох чорно-білих фільмах — Похід не завжди веселий (1960) та Опівнічна меса (1962). Фільм Молоді літа (1962) став також її телевізійним дебютом. Значним успіхом стала головна роль Діани у фільмі Войтеха Ясного Ось прийде кіт, у якому чарівний кіт виявляє справжню сутність кожного, кого бачить. Стрічку вперше показали на Каннському кінофестивалі 1963 року, де вона здобула дві вагомі відзнаки — премію C.S.T. і Спеціальний приз журі. Фільм також відзначали на різних міжнародних фестивалях в Іспанії, Греції, Колумбії та Італії.

У грудні 1963 року вийшов фільм Обличчя у вікні режисера Петера Солана, де Вашаріова знялася разом із Ладіславом Худіком і Штефаном Квієтиком, які згодом істотно вплинули на її творчу діяльність. Наступного року Худік запросив її до трупи Словацького національного театру, попри заперечення деяких старших акторів, які вважали її надто молодою й недосвідченою для такої визначної національної сцени. Водночас вона вже мала певний досвід, адже перед цим один сезон працювала в братиславському театрі «Нова сцена». Завдяки впливові Магди Гусакової-Локвенцової, дружини майбутнього президента Чехословаччини Густава Гусака, вона зіграла в чотирьох постановках.

Її дебютною роллю на сцені національного театру стала Офелія в Гамлеті. 1967 року вона здобула премію Янка Бородача за дві ролі — Гелени в шекспірівському Сні літньої ночі та Флорелли в комедії Лопе де Вега Учитель танців.

Вона також стала помітнішою в повнометражному кіно, зокрема завдяки фільму Блазнева хроніка, який привернув міжнародну увагу та приніс режисерові Карелу Земану дві нагороди на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Франциско 1964 року — за найкращий фільм і найкращу режисуру, а також першу премію на міжнародному кінофестивалі в Аддис-Абебі того ж року.

Серед інших її повнометражних фільмів цього періоду — Площа святої Єлизавети (1965), Майстер-кат (1966), Люди з фургонів (1966), Повернення Дракона (1967) та Іншого шляху немає (1968). У цей час Вашаріова також розпочала телевізійну діяльність: 1967 року в Брно її назвали найпопулярнішою акторкою, а 1968 року вона перемогла в першому загальнонаціональному телевізійному конкурсі «Золотий крокодил».

1970-ті роки Поряд із роботою в театрі — у «Іроді та Іродіаді» Павола Орсага Гвєздослава, Вассі Желєзновій і Останніх Максима Горького, Пригоді на День подяки Паларіка, Антігоні Софокла та Війні і мирі Льва Толстого й Ервіна Піскатора — Вашаріова продовжувала працювати на телебаченні. Вона зіграла у творах Балада про сімох повішених (1968), Паризькі могікани (1971), Локшеве царство (1971), Пастухова дружина (1972), Монна Ванна (1973) та Нетерпляче серце (1974), де разом із нею знімалася сестра Магда. Вона також знялася в кількох кінострічках, зокрема у фільмі Мідна вежа режисера Мартіна Голлого-молодшого, який раніше працював із Вашаріовою над Баладою про сімох повішених. Фільм здобув спеціальну премію 21-го Фестивалю фільмів трудящих 1970 року. Стрічка Мартіна Тапака День, який не помирає здобула низку внутрішніх нагород, зокрема за найкращу режисуру та найкращу головну чоловічу роль Штефана Квієтика.

Друга половина 1970-х років була для акторки успішною: вона виконувала помітні ролі як у кіно, так і в театрі. За роль Зузи у фільмі Хто йде під дощем режисера Мартіна Голлого-молодшого Вашаріова 1975 року одержала в Празі премію ZČDU за найкращу жіночу роль на 13-му Фестивалі чехословацького кіно.

Фільм Андрея Летріха Червоне вино, режисер якого одержав Державну премію Клемента Готвальда, приніс акторці значну популярність і на великому екрані, і на телебаченні, де драму показали як двосерійний телефільм. Інша стрічка Летріха, Адвокат, здобула премію за найкращий фільм на 16-му Фестивалі чехословацького кіно в Чеських Будейовицях 1978 року, а Вашаріовій принесла другу премію ZČDU на 21-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах, де вона також одержала золоту відзнаку ÚV SZŽ. Їй також присвоїли почесне звання заслуженої артистки.

1980-ті роки

1980-ті не стали для Вашаріової визначним часом у великому кіно: після сорока років її кінокар'єра пригальмувала. Водночас вона знялася більш ніж у тридцяти телефільмах. Єдиними двома повнометражними стрічками цього періоду за її участю були казка Плавчик і Вратко (1981) Мартіна Тапака — їхня третя спільна робота після фільмів Подорож до Сан-Яго та День, який не помирає — і екранізація оповідання Петера Солана Про славу й траву (1984). Художником костюмів обох фільмів був другий чоловік Вашаріової Мілан Чорба.

Через брак пропозицій у кіно вона більше зосередилася на театрі. Виконала головну роль у Іфігенії в Тавриді Гете. Наприкінці десятиліття Вашаріова почала викладати театральні дисципліни у Вищій школі виконавських мистецтв у Братиславі. Однією з її студенток була Барбора Бобульова, яка згодом розпочала успішну міжнародну кар'єру й здобула, серед іншого, премії Давид ді Донателло та «Срібна стрічка».

1990-ті роки 1991 року Міністерство культури Словаччини відзначило Вашаріову премією за життєві досягнення. Четверте десятиліття своєї творчої діяльності акторка розпочала, знову зосередившись переважно на телебаченні. Упродовж 1990-х вона виконала щонайменше шістнадцять значних ролей у телефільмах, серед яких головна жіноча роль поруч із Мартіном Губою у п'єсі Маргеріт Дюрас La Musica. За неї 1992 року Вашаріова здобула премію Telemuse за найкращу телевізійну жіночу роль.

Майже через вісім років після попередньої появи на великому екрані вона повернулася до повнометражного кіно, виконавши роль Сільвії у фільмі Червоний циган (1992) режисера Браніслава Мішіка. У фільмі Небезпека (1995), режисерському дебюті Романа Петренка, вона зіграла разом із Мареком Вашутом; стрічку було засновано на справжній історії.

Томаш Крнач запросив Вашаріову до свого короткометражного фільму Вища сила (1996), де вона зіграла примадонну, в якої виявляють тяжку хворобу.

У театрі визнання їй принесло виконання ролі «молодшої сестри» в п'єсі Томаса Бернгарда Ріттер, Дене, Фосс, поставленій 1996 року в празькому театрі Дівадло на Забрадлі. Вистава здобула премію як найкраща постановка 1996 року.

У другій половині 1990-х, коли Вашаріовій було вже понад п'ятдесят років, вона успішно відновила свою знану кінокар'єру й почала братися за складніші ролі. Після Клітки вона майже на десятиліття відійшла від телебачення. Акторка знялася у фільмі Мартіна Шуліка Orbis Pictus, який здобув схвальні відгуки на Міжнародному кінофестивалі Мангайм — Гайдельберг. Вашаріова зіграла матір.

Вона також виконала головну роль у повнометражному дебюті Єви Борушовичової Блакитне небо (1997), який було представлено на кількох фестивалях, зокрема на 32-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах та незалежному Cinequest Film Festival у Сан-Хосе, Каліфорнія. Фільм Войтеха Ясного Повернення в утрачений рай був номінований на Монреальський кінофестиваль. Наступною стрічкою стала комедія Яна Гржебейка Затишні нірки (1999). Упродовж 2000-х Вашаріова стала однією з постійних акторок фільмів молодого режисера.

На сцені вона зіграла Агнес у п'єсі Едварда Олбі Хистка рівновага, за що 1999 року одержала премію Кришталеве крило як найкраща мисткиня в галузі театру й кіно.

2000-ні роки

2000 року за виконану 1999 року роль Старої в абсурдистській трагікомедії Ежена Йонеско Стільці Вашаріова здобула премії DOSKY та Йозефа Кронера, а також премію Літературного фонду. 2001 року за результатами загальнонаціонального опитування чеських журналістів її назвали «акторкою століття».

У цей період вона зіграла більш ніж десять театральних ролей, серед них Марія Каллас у п'єсі Терренса Макнеллі Майстер-клас, за яку 2002 року здобула премії DOSKY та LitFond. 2009 року виконала головну роль у Матінці Кураж та її дітях Бертольта Брехта і Пауля Дессау, а 2011 року зіграла Вайолет Вестон у п'єсі Трейсі Леттса Серпень: загублені в Оклахомі.

За роль Стіві Грей у п'єсі Едварда Олбі Коза, або Хто така Сільвія? вона 2004 року одержала ще одну премію DOSKY. Вашаріова виступала й в інших місцевих театрах, зокрема в студії L+S — у постановках Три версії життя (2003) та Рибалочка (2009), а також у театрі GUnaGU — у виставі Зворотний бік Місяця (2015). Вона також грала в празьких постановках, переважно співпрацюючи з театром Studio DVA.

Серед телевізійних робіт Вашаріової 2000-х — телесеріал Ординація в рожевому саду (2007), серіал Кримінальні історії Старого міста (2010) та чеський телефільм Пікнік режисера Гінека Бочана (2014).

Нагороди РікНагородаКатегоріяНомінована роботаРезультатКіно1975Премія ZČDU Найкраща акторкаХто йде під дощем…1978АдвокатЗолота відзнака ÚV SZŽ2004Чеський левВгору і вниз2005Премія CinemaПремія SFZПремія ÚSTTПремія LitFond2008«Золотий кубок»ВацлавЧеський лев Найкраща акторка другого плануБезсоромнийA2014—2015Премія «Сонце в сітці» Найкраща акторкаНова ЄваТелебачення1968«Золотий крокодил» Найпопулярніша акторкарізні телевізійні роботи1992Telemuse Найкраща акторкаLa Musica / Мати Ісуса1995 Найкраща акторка дубляжуРозбиті серця1999«Золота петля»Охоронець для Тесс2001Премія Igric Найкраща акторкаКліткаOTO Телевізійна акторкарізні телевізійні роботиB2002C2003D2004E2005E2009FПремія ELSA Найкраща акторкаАрхів2010Премія OTO Телевізійна акторка — драмарізні телевізійні роботи2011Театр1967Премія Янка Бородача Найкраща акторкаУчитель танців Сон літньої ночі1983Премія Андрея БагараІфігенія в Тавриді1996Премія Альфреда РадокаРіттер, Дене, ФоссПремія LitFond Театральна роботаВишневий сад1998Кришталеве крило Найкраща робота — театр/кіноХистка рівновага2000Премія DOSKY Найкраща акторкаСтільціПремія Йозефа КронераПремія LitFond2002Майстер-класПремія DOSKY2003Премія Tatra Banka Найкраще виконання2004Премія DOSKY Найкраща акторкаКоза, або Хто така Сільвія?2006Премія KobanadiЙозеф і Марія Фестиваль To Najlepšie z Humoru Приз глядацьких симпатійОстання сигара

Примітки A Перемогла Ленка Термерова за роль Матері у фільмі Děti noci режисерки Міхаели Павлатової. B Перемогла Здена Студенкова. Вашаріова посіла третє місце після Анни Шишкової. C Перемогла Здена Студенкова. Вашаріова посіла третє місце після Каміли Магалової. D Перемогла Здена Студенкова. Вашаріова посіла друге місце, Каміла Магалова — третє. E Перемогла Здена Студенкова. Вашаріова посіла третє місце після Магди Павелекової.