Угорський іредентизм або Велика Угорщина () — широкий загальний термін, що складається з іредентичних і ревізіоністських політичних ідей. Ідея пов'язана з угорським ревізіонізмом. Його мета — відновити кордони, які були до Першої світової війни у Королівстві Угорщини або принаймні повернути собі контроль над угорськими населеними пунктами в сусідніх з Угорщиною країнах. Слід зазначити, що свої іредентистські претензії угорці базують на основі Хорватсько-Угорсько-Руської Монархії, яка до угорців мала лише опосередковане відношення.
Тріанонська угода визначила кордони нової незалежної Угорщини, і порівняно з вимогами довоєнного Королівства нова Угорщина дістала приблизно на 72 % менше території та недорахувалася близько двох третин мешканців, майже 5 мільйонів із яких були угорської національності. Проте лише 54 % мешканців довоєнного Угорського королівства були угорцями до Першої світової війни.A magyar szent korona országainak 1910. évi népszámlálása. Első rész. A népesség főbb adatai. (in Hungarian). Budapest: Magyar Kir. Központi Statisztikai Hivatal (KSH). 1912.Anstalt G. Freytag & Berndt (1911). Geographischer Atlas zur Vaterlandskunde an der österreichischen Mittelschulen. Vienna: K. u. k. Hof-Kartographische. «Census December 31st 1910» Після укладення договору угорські лідери схилялися до скасування деяких його умов. Ця політична мета набула більшої уваги та стала серйозною національною проблемою під час Другої світової війни.
Угорщині, підтримуваній Країнами Осі, тимчасово вдалося отримати деякі (головним чином етнічні угорські) регіони колишнього Королівства в Першому та Другому Віденських арбітражах 1938 і 1940 рр, і за допомогою військової кампанії здобути регіон Карпатської України в 1939 та (етнічно змішані) Бачка, Бараня, Меджимуріє, та Прекмур'я в 1941 (Угорська окупація югославських земель). Після закінчення Другої світової війни, кордони Угорщини, визначені Тріанонською угодою, були відновлені, за винятком трьох угорських сіл, які були передані до Чехословаччини. Сьогодні ці села адміністративно є частиною Братислави.
Історія
Передісторія
Незалежне Угорське королівство (Мадярське королівство) було створене в 1000 році н. е., та залишалося регіональною силою у Центральній Європі до завоювання Османською імперією його центральної частини в 1526 році за наслідками Битви при Могачі. У 1541 році територія колишнього Угорського королівства була розділена на три частини: на заході і півночі, Габсбургське Угорське королівство зберегло своє існування під владою Габсбургів; Османи управляли південно-центральними частинами колишнього Королівства Угорщини; а на сході, Східно-Угорське королівство (пізніше Трансильванське князівство) було утворене як напівнезалежний суб'єк під сюзеренітетом Османської імперії. Після Османського завоювання у Королівстві Угорщини етнічна структура королівства стала строкатішою через імміграцію в малонаселені райони. Між 1683 і 1717 рр. Габсбургська монархія завоювала всі османські території, що входили до складу Королівства Угорщини до 1526 р., і включила деякі з цих територій до Габсбурзького королівства Угорщини.
Після придушеного повстання в 1848—1849 роках, Угорське королівство і його збори були розпущені, а територія королівства була поділена на 5 районів, серед яких Пешт та Офен, Оденбург (Шопрон), Пресбург (Братислава), Кашау (Кошиці) та Гросвардейн (Орадя), під прямим контролем з Відня, також Хорватія, Славонія та були відділені від Королівства Угорщини протягом 1849—1860 років. Однак ця нова централізована система не забезпечила стабільності, і в результаті військової поразки Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорщину через Австро-угорський компроміс 1867 року, за яким Угорське королівство стало однією з двох складових нової дуалістичної монархії з самоврядуванням у своїх внутрішніх справах.
Значна кількість осіб, які сьогодні вважаються важливими в угорській культурі, народилися в сучасних частинах Румунії, Словаччини, Польщі, України та Австрії (див ). Назви угорських страв, загальних прізвищ, прислів'їв, висловлювань, народних пісень і т. д. також стосуються цих багатих культурних зв'язків. Після 1867 р. немадярські етнічні групи були піддані насильній асиміляції і мадяризації. Зокрема, насильно було мадяризовано більше 500 000 русинів-українців.
Серед найвідоміших політик була пропаганда угорської мови, як офіційної мови країни (на заміну Латини та Німецької); проте це часто відбувалося за рахунок Західнослов'янських, румунської та української мов, що в підсумку породило феномен мадяронів. Новий уряд автономного Королівства Угорщини прийняв позицію, згідно з якою Угорське королівство повинно бути угорською національною державою, і що всі інші народи, що живуть у Королівстві Угорщини —Німці, Євреї, Румуни, Словаки, Поляки, Русини-Українці та інші національності—повинні бути асимільовані. (Хорвати були певною мірою винятком з цього, оскільки вони мали досить високий рівень самоврядування в Хорватії-Славонії, залежному королівстві у складі Королівства Угорщини.)
Перша світова війна
Мирні договори, підписані після Першої світової війни, переосмислювали державні кордони Європи. Розпад Австро-Угорщини, після її поразки в Першій світовій війні дав можливість для підлеглих національностей старої монархії всім формувати свої власні національні держави (однак, більшість з посталих країн все-таки стали багатонаціональними державами, які складалися з декількох національностей). Тріанонська угода 1920 року визначила кордони для нової Угорської держави: на півночі — Словацька та Рутенська (Русинська) області, у тому числі райони угорської більшості, стали частиною нової держави Чехословаччини. Трансильванія та більшість Банату стали частиною Румунії, тоді як Хорватія-Славонія та інші південні райони стали частиною нової держави Югославії.
Аргументи мадярських ревізіоністів за їх метою були: наявність територій мадярської більшості в сусідніх країнах, продовження історичних традицій Королівства Угорщини, або аргументація географічної єдності та економічного симбіозу регіону Паннонської рівнини, хоча деякі угорські ревізіоністи віддавали перевагу відновленню лише етнічно угорської більшості навколо Угорщини.
Пост-тріанонська Угорщина мала близько половини населення колишнього Королівства. Населення територій Королівства Угорщини, які не були віднесені до пост-Тріанонової Угорщини, загалом складалося з немадярської більшості, хоча вони включали значну частку етнічних угорців та районів угорської більшості.
За словами Каролі Кочіса та Естер Кочіс-Ходосі, етнічний склад в 1910 році: Регіон Мадяри Німці Румуни Серби Хорвати Русини(Українці) Словаки ЗауваженняТрансильвані 31.7 % 10.5 % 54.0 % 0.9 % 0.6 % Угорці зосереджені в Секейській землі (Мадярська більшість).Воєводина 28.1 % 21.4 % 33.8 % 6.0 % 0.9 % 3.7 % Закарпаття 30.6 % 10.6 % 54.5 % 1.0 % 1.0 % Словаків та ЧехівСловаччина 30.2 % 6.8 % 3.5 % 57.9 % з угорцями зосередженими на півдні, який сьогодні має угорську більшість.Бургенланд 9.0 % 74.4 % 15 % Хорватія-СлавоніяSeton-Watson, Hugh (1945). Eastern Europe Between the Wars, 1918—1941 (3rd ed.). CUP Archive. p. 434. . 4 % 5 % 25 % 63 %
Таким чином, Тріанон визначив нові кордони Угорщини так, що етнічні мадяри (угорці) сформували абсолютну більшість населення в країні. Майже 3 млн етнічних мадяр залишилися за межами пост-тріанонської Угорщини. Значна кількість немадярських національностей залишилася в межах нових кордонів Угорщини, найбільшою з яких були Німці (Шваби) із 550 062 осіб (6.9 %).
Наслідки Після Тріанонської угоди, політична концепція, відома як Угорський ревізіонізм набула популярності в Угорщині. Мадярські ревізіоністи створили націоналістичну ідеологію з політичною метою відновлення кордонів історичного до тріанонського королівства Угорщини. Обґрунтуванням цієї мети зазвичай слідує той факт, що нібито дві третини території їхніх земель були включені до сусідніх країнами з приблизно 3 мільйонами мадяр, які жили на цих територіях. Кілька муніципалітетів, що мали суто мадярське етнічне населення, були виключені з пост-тріанонської Угорщини, яка мала кордони, визначення для відсікання більше половини економічно розвинених районів (Сегед, Печ, Дебрецен тощо.) і розміщення залізниці на іншій стороні.
Поблизу реалізації
Уряд Угорщини став колаборантом-союзником Третього Райху під час Другої світової війни в обмін на гарантії того, що кордони Великої Угорщини будуть відновлені. Цю мету частково було досягнуто, коли Угорщина реанексувала території Чехословаччини, Румунії та Югославії на початку війни в тому числі і давні русько-українські землі. Ці анексії були підтверджені Мюнхенською угодою (1938), двома Віденськими арбітражами (1938 та 1940) та через агресію проти Югославії (1941), лист було досягнуто через тиждень після того, як німецька армія вже вторглася в Югославію.
Відсоток угорськомовних становив 84 % у південній Чехословаччині та 15 % у Підкарпатській Русі.
Населення Північної Трансильванії, за підрахунками мадярської перепису населення 1941 року 53.5 % угорців (мадярів) та 39.1 % румунів.Károly Kocsis, Eszter Kocsisné Hodosi, Ethnic Geography of the Hungarian Minorities in the Carpathian Basin, Simon Publications LLC, 1998, p. 116—153
Югославська територія окупована Угорщиною (в тому числі Бачка, Баранья, Медзімур'є та Прекмур'я) мала приблизно один мільйон жителів, включаючи 543,000 Югославів (Сербів, Хорватів та Словенців), 301,000 Угорців, 197,000 Німців, 40,000 Словаків, 15,000 Русинів-Українців та 15,000 Євреїв.Peter Rokai — Zoltan Đere — Tibor Pal — Aleksandar Kasaš, Istorija Mađara, Beograd, 2002. Лише в регіоні Бачка (зі значною кількістю русинів), за переписом 1931 р. відсоток угорськомовних становив 34.2 %, в той час як одна з інтерпретацій пізнішого угорського перепису населення 1941 року вказує, що 45,4 % або 47,2 % оголосили себе угорськомовними або етнічними угорцями (таку інтерпретацію надають автори Каролі Кочіс та Естер Хосісне Ходосі. Перепис 1941 р., однак, не зафіксував етнічну приналежність людей, але тільки рідну мову ). Населення всього Бачка підраховане, як 789,705 мешканців в 1941 році. Це означає, що з початку окупації кількість угорськомовних у Бачці зросла на 48,550, а кількість сербськомовних зменшилася на 75,166.Zvonimir Golubović, Racija u Južnoj Bačkoj, 1942. godine, Novi Sad, 1991.
Становлення угорського правління в деяких місцях зіштовхувалося з повстаннями частини немадярського населення, а відбиття угорського вторгнення було позначене військовими злочинами, такими як Іп та інші населені пункти в Північній Трансильванії (спрямовані проти румунів) або Бачка, де угорськими військовими з 1941 по 1944 рр. були депортовані або вбиті 19,573 цивільних,Slobodan Ćurčić, Broj stanovnika Vojvodine, Novi Sad, 1996. в основному серби та євреї, але також й угорці, які не співпрацювали з новою владою. Близько 56,000 людей також вигнали з Бачки.
Єврейське населення Угорщини та райони, які воно обіймало, було частково зменшене як частина Голокосту. Елі Візеля Десятки тисяч румунів втекли з окупованої угорським урядом Північної Трансильванії, і навпаки. Після війни території були повернуті до складу сусідніх країн, а територія Угорщини навіть дещо зменшилась, віддаючи три села на південь від Братислави до Словаччини. Держави, які відновлювали свої території здійснювали гоніння на угорських цивільних осіб, як в Югославії, це робили югославські партизани (точна кількість етнічних угорців, вбитих партизанами Югославії, не є чітко визначеною та оцінюється в межах від 4 000 до 40 000; 20 000 часто розглядається як найбільш імовірнаDimitrije Boarov, Politička istorija Vojvodine, Novi Sad, 2001.), так і в Трансильванії, руками Маніу Гарда до кінця Другої світової війни.
Сучасність Наступна таблиця перелічує території з угорським населенням у сусідніх країнах сьогодні: