Історичний центр Вільнюса — це найстаріша історична частина міста. Визнана ЮНЕСКО найбільшим історичним архітектурним комплексом в Східній Європі і є однією з головних визначних пам'яток Литви. З 1994 року перебуває в списку Всесвітньої культурної спадщини. Територія охоплює 359,5 га, 74 квартали з 70 вулицями, провулками і 1487 будинками.

Старе місто розташовується на лівому березі річки Неріс на південь від Замкової гори. Міський комплекс почав формуватися в Середні віки, змінювався протягом століть і сьогодні включає в себе об'єкти різних культурних стилів. Незважаючи на часткові руйнування, в Вільнюсі зберіглося середньовічне планування і досить вражаючий комплекс будівель, споруджених протягом багатьох століть, що представляють собою композицію з усіх архітектурних стилів минулих епох — Готики, Відродження, Бароко, Класицизму. Більшість будинків офіційно визнані архітектурними пам'ятками. Історичний центр Вільнюса відрізняється високою безпекою щодо багатьох інших міст Східної Європи.

Серцем Вільнюса є Кафедральна площа розташована на перетині вулиці Пілес і проспекту Гедиміна. Кафедральна площа змінювала свій вигляд не одне століття. Це центральне місце в житті міста, де розгортається публічне життя столиці і одна з головних визначних пам'яток.

Головні пам'ятки архітектури історичного центру:

- Кафедральний Собор Святого Станіслава

- Дзвіниця собору

- Палац правителів

- Вежа Гедеміна

- Фронтон Костелу Святих Іванів

- Будинок Капітула

- Костел Святої Анни

- Архітектурний ансамбль Вільнюського університету

- Костел Св. Казимира

- Ворота Зорі

Вільнюс вважається одним з найкрасивіших міст Європи, і в більшій мірі завдяки своєму неповторному історичному центру, в якому розташовуються шедеври різних архітектурних стилів, храми, що належать 9 конфесій. Архітектурний стиль Вільнюса поєднує в собі традиції містобудування як Східної, так і Західної, і Південної Європи. Сьогодні Вільнюс славиться своєю неповторною, прекрасною архітектурою.

Приклади з практики реконструкції:

- Костел Святих Іванів (1388, реконструкція І. К. Глаубіца в стилі бароко);

- Костел Святої Катерини (реконструкцією в 1741—1773 років керував Йоганн Крістоф Глаубіц) - Костел Святого Миколая - палац Тізенгаузен

- палац Тишкевича

Приклади з практики реставрації:

- Костел Святої Анни (реставраційні роботи пам'ятки проводилися в 1902—1909 роках, 1969—1972 роках, 2008 рік) - Костел Святих Петра і Павла (реставраційні роботи 1871—1878, 1901—1902, 1944—1946)

- Костел Святого Казимира (в 1991 році костел і монастир були реставровані)

- Храм Милосердя Божого

- Костел Святої Катерини (реставрація 2003—2006)

Буферна зона навколо історичного центру становить 1,912 га. Наприкінці 2013 року був прийнятий документ, в якому зазначаються граничні диференційовані висоти для будівель, які дозволять побудувати в буферній зоні навколо історичного центру Вільнюса. Вільнюс розташований в низині, оточений пагорбами, отже, висотні забудови, що перебувають недалеко від історичного центру впливають на історичні панорами.

Кафедральна площа

Кафедральна площа в Вільнюсі - одна з головних площ в місті. Розташовується в Старому місті біля Кафедрального собору Святого Станіслава. За радянських часів носила назву площі Гедиміна. Розташована на перетині головних вулиць Вільнюса - стародавньої вулиці Пілес і проспекту Гедиміна, що сформував центральну вісь міста кінця XIX - першої половини XX століття.

Площа формувалася протягом XIX століття. Але остаточно сформувалася після знесення в 1884 році останніх залишків ліквідованої в 1878 році фортеці і зведення навколо відкритого простору в центрі міста масивних будівель.

У 1938 році була проведена реставрація площі і облаштовані прилеглі території. Для ефектного виділення величної архітектури собору були вирубані дерева, з поверхні площі знято шар землі глибиною в 3 м, при цьому проведені контрольні археологічні дослідження. До 1940 році площа набула вигляду, що зберігався до кінця XX століття - мощена бетонними плитами, що лежать нижче рівня собору приблизно на метр, з трьох сторін оперезана підвищеннями в три-п'ять сходинки.

Собор святих Станіслава і Владислава

Історія кафедрального собору-базиліки Святих Станіслава і Владислава веде свій початок з XIII століття. Спочатку храм стояв біля підніжжя Замкової гори і імовірно носив назву кафедрального собору Міндовга. Існує досить цікава теорія, згідно з якою після смерті Міндовга храм був перетворений в язичницьке капище. Потім храм був зруйнований, а згодом, знову реконструйований великим князем Ягайлом.

Нова будівля храму була побудована в популярному тоді готичному стилі, товщина його стін становила 1,4 метра. Однак, храм згорів у пожежі, проте через деякий час був знову відновлений, на цей раз храм був цілком виконаний з каменя. Храм неодноразово потерпав від пожеж ( 1399, 1419, 1530, 1539, 1542 і пізніше). Собор відбудовувався і розширювався за підтримки великого князя литовського Вітовта.

Роботи з реставрації та реконструкції, що проводились При перебудові в 1522 році під керівництвом італійського архітектора Аннус ( Annus ) на сусідній вежі Нижнього замку була споруджена дзвіниця. Однак до кінця довести реконструкцію не судилося. Будівля знову було знищено вогнем під час пожежі 1530 року. У 1529 році настоятелем собору став Ян Доманівський, який після пожежі 1530 року зайнявся його реставрацією. З 1534року відновлювальні роботи проводили італійці - спочатку Бернардо Дзанобі та Джаноттіс, потім Джованні Чіні з Сієни. Із завершенням щедро оплачуваних Сигізмундом Августом робіт собор набув рис архітектури ренесансу. Новий собор був побудований в архітектурному стилі ренесансу і завершено вже до 1557 року, проте пожежа 1610 року знову звернув багаторічні труди на попіл. Чергові роботи по реставрації собору затягнулися більш ніж на 20 років. Відновлення собору відбувалось під керівництвом архітектора Вільгельма Поля тривало до 1623 року. Після пожежі почалася чергова перебудова собору, спільно з ним звели каплицю святого Казимира. Однак чергова пожежа 1639 року знову знищила собор, який незабаром був заново відбудований.https://www.votpusk.ru/country/dostoprim_info.asp?ID=3120 Після московської навали ( 1655 - 1661 ) відновлення і перебудову проводив до 1666 року архітектор Ян Вінцент Сальведер Новий ремонт потрібен був після шведської навали ( 1701 - 1702 ). У 1769 році південна з двох веж, збудованих Сальведером по кутах фасаду, завалилася, зруйнувавши перекриття сусідньої капели. У 1782 році почалася перебудова собору за проектом архітектора, професора Віленського університету Лаурінас Стуока-Гуцявічюса. За його проектом зберігалися цінні елементи архітектури собору, будівля набула форми класицизму. Для симетрії з капелою Святого Казимира в північно-східному кутку прибудована нова ризниця з куполом. Радикально змінений головний західний фасад: зведені по кутах дві нові капели і портик з шістьма колонами доричного ордера. Старі і нові капели об'єднані новими зовнішніми стінами і загальної покрівлею. Колони уздовж бічних фасадів пов'язують будівлю в ціле. У збереженій внутрішній структурі заново декоровані склепіння нефів. Після смерті Стуока-Гуцявічюса ( 1798 ) роботи продовжив професор Віленського університету Міхал Шульц, завершивши їх в 1801 році. Будівля набула вигляду, що зберігся до наших днів. Незначні доповнення робилися архітектором Каролем Подчашінскій в 1837 - 1838 роках. Ремонтно-відновлювальні роботи, супроводжувані дослідженнями, проводилися в 1931 - 1939 роках і після повені 1931 року. Вони торкнулися насамперед фундаментів і підземель.

Дзвіниця Окремо стоїть чотириярусна дзвіниця ( XVI - XVIII століть ) висотою 57 зведена на вежі Нижнього замку. В історичних джерелах дзвіниця вперше згадана в 1522 році, коли вежі потрібен був ремонт. При реконструкції 1522 року були звужені вікна і знищені бійниці, стіни покриті штукатуркою. У першій чверті XVI століття італійський архітектор Аннус ( Annus ) на оборонної круглої вежі збудував два восьмикутних яруси для дзвонів. Верхній четвертий ярус восьмистінної частини дзвіниці був зведений в 1598 році. У XVII - XIX століття дзвіниця через пошкодження в війнах і пожежах неодноразово перебудовувалася. Відновленням постраждалої під час пожежі в 1610 році дзвіниці керував архітектор Вільгельм Поль. Дзвіниця ремонтувалася в 1965 році.

Кафедральний собор і дзвіниця були ретельно відремонтовані з 2006 по 2008 рік. Фасади були накриті свіжою різнобарвною фарбою, що значно підвищило зовнішній вигляд будівель. Це був перший ремонт з часу відновлення незалежності Литви в 1990 році.

Костел Святої Катерини

Вільнюський костел Святої Катерини, або Котріни, як говорили в старі часи, в своєму першому архітектурному варіанті був дерев'яним. Відноситься до стилю пізнього бароко. Це був один з найкрасивіших костьолів Литви. Належав він жіночому монастирю бенедиктинців. Свій нинішній вигляд костел Святої Катерини отримав в процесі реконструкції 1743 року. Ансамбль бенедиктинського монастиря формувався в XVII - XIX століттях на значній ділянці між вулицями Бенедиктин, Ігното, Вільняус. Межує на південному сході з територією домініканського монастиря.

Роботи з реставрації та реконструкції, що проводились Кам'яна церква була побудована в 1650 році. При нашесті московських військ і українських козаків у 1655 році храм і монастир значно постраждав. Відновлювальні роботи затягнулися до 1703 року, коли костел був заново освячений в ім'я святої Катерини. До східної сторони був прибудований пресбітерій з апсидою. Монастир і храм сильно постраждали під час спустошливої пожежі 1737 року. Реконструкцією в 1741 - 1773 років керував Йоганн Крістоф Глаубіц. Завдяки йому костел придбав сучасний вигляд. Пізніше роботами по декору храму займався майстер Ян Гедель. За радянських часів костел Св. Катерини був закритий і перетворений на склад, в результаті чого сильно постраждав. У 2003 році Вільнюське самоврядування підписало договір з Вільнюським архієпископством, який передбачає проведення реставрації в недіючих молитовних будинках з подальшим їх використанням терміном на двадцять років для культурної діяльності. У реставрацію було інвестовано 6 мільйонів літів. Відреставрований в рамках виконання цього договору храм, пристосований для концертної діяльності і проведення виставок, знову відкрився в травні 2006 року.

Костел Святого Миколая

Костел св. Миколая - найдавніший з дійшовши до наших днів костелів Литви. Він зберіг свої готичні риси майже в незмінному вигляді. Костел св. Миколая був побудований німецькою громадою, яка влаштувалася в Вільнюсі в останні роки язичництва. У XVIII і XIX століттях готичний храм знайшов барокові риси. Були прорубані нові вікна, прибудована вежа, ризниця, влаштовані барокові вівтарі, орган і органний хор в стилі рококо. У період радянської окупації поруч з костелом була зведена скульптура покровителя Вільнюса святого Христофора, створена скульптором Антанасом Кмеляускасом.

Кам'яний костел був побудований протягом п'яти років, починаючи з 1382 року. І перші документальні згадки про цю сакральну споруду датуються 1387-1397 роками. Як і багато храмів - костел багато разів реконструювався і відновлювався. Майже квадратний, невеликий за розмірами, храм з масивними стінами, зведений з червоної цегли має характерні риси в стилі готики, вдало поєднуються з елементами романського стилю.