Футбольний клуб «Солфорд Сіті» () — англійський футбольний клуб з міста Солфорд, заснований у 1940 році. Виступає в Національній лізі. Домашні матчі приймає на стадіоні «Мур Лейн», місткістю 5 108 глядачів.
Аматорський футбольний клуб Великого Манчестера (агломерації), який виступав лише на місцевому рівні та в нижчих (6-9 рангів) лігах країни. Відомим став лише на початку ХХІ століття, коли кілька колишніх відомих гравців Манчестер Юнайтеда (Компанія «клас 92») стали акціонерами клубу і виголосили амбітні плани із просування його до найсильнішої ліги країни .
Історія Заснування й становлення аматорського клубу (1940–1989) Клуб був заснований в 1940 році під назвою «Солфорд Централ», яка відповідала найменню найбільшої міської околиці Манчестера. Відтак команда брала участь в місцевих лігах до 1963 року, після якого були переведені в Манчестерську футбольну лігу і змінив назву на «Солфорд Аматеурс». Під прізвиськом «the Ammies» (Аматери), клуб вигравав Кубок аматорів Ланкашира в 1973, 1975 і 1977 роках, а також Прем'єр-кубок Манчестера в 1978 і 1979 роках.
Тривала експлуатація стадіону впродовж 3 десятиліть призвела до його жалюгідного стану: на головній трибуні були тріщини і не було даху, футбольне поле було в поганому стані. Гравці та керівництво команди вирішили, відреставрувати свою арену. Відбудова та покращення стадіону «Мур Лейн» тривало до кінця 70-х років ХХ століття. Після того ще й провели реорганізацію клубу, впроваджуючи ознаки футбольного клубу, відтак їх в 1980 році було запрошено виступати в Лізі графства Чешир. Коли ж, в 1982 році, відбулося злиття двох футбольних ліг: Комбінації Ланкашира і Ліги Чешира, була створена Ліга Північно-Західних графств, і «Солфорд» почав виступати в цьому турнірі.
Окрім локальних успіхів в аматорських лігах та турнірах команда не мала гучних здобутків. Тому про них знали лише місцеві поселенці в околиці Манчестера, які заледве наповнювали стадіон кількома сотнями прихильників.
Перші успіхи та дербі (1989–2008) 1989 рік став знаковим для команди: увійшовши до Футбольної ліги графств Північно-Західного округу, спершу змінили назву на «Солфорд Сіті», на стадіоні «Мур Лейн» були встановлені прожектори, а команда вперше зіграла своє, мале дербі, у фіналі Прем'єр-кубка Манчестера на стадіоні «Олд Траффорд».
В 1990 році клуб відзначив свій 50-річний ювілей: повернувся в фінал Прем'єр-Кубка Манчестера, поступившись «Керзон Ештону», вперше зіграв в Кубку Англії, отримавши загальнонаціональну популярність, з'явившись в телепередачі BBC Road to Wembley.
Лише сезон 1991-92 років «Солфорд» опустився на рівень нижче і зайняв 7 місце в лізі, але саме тоді відбувалася чергова реорганізація нижчих ліг і «аматорам» повезло, їх зачислили до першого дивізіону Футбольної ліги графств Північно-Західного округу. Повернення в лігу відбувалося під керівництвом колишнього гравця «Манчестер Юнайтед» Біллі Гартона, з яким вони в сезоні 1992/93 зайняли 9-е місце, що стало кращим результатом команди в 1990-і роки.
ХХІ століття розпочалося успішним сезоном 2001/02, коли «Солфорд Сіті» посів 3-є місце в лізі. У сезоні 2004-05 років клуб дійшов до 3 раунду Кубку Футбольної асоціації, а в наступному сезоні дістався до третього кваліфікаційного раунду Кубка Англії, а також виграв Кубок Ліги Північно-Західних графств, обігравши в фіналі «Кеммелл Лерд». У сезоні 2006-07 років «Солфорд Сіті» стають 5-и, у сезоні 2006-07 років посідають 4-е місце в лізі (з кількістю забитих м'ячів - 103).
Відтак, в наступному сезоні (2007-08 років) вони вважалися фаворитами. Одразу ж захопивши лідерство в лізі, вони, поперемінно, з Траффордом відірвалися від опонентів і здобув собі путівку в Північну Прем'єр Лігу (найвище, на той час досягнення клубу).
Салфорд у Прем'єр Лізі Півночі Здобуте друге місце в Дивізіоні 1 Північно-Західної Ліги призвело до підвищення в класі команди з Салфорда. Сезон 2008-09 років команда розпочала в Дивізіоні 1 (Північ) Північної Прем'єр-ліги, яка вважалася восьмим рівнем англійської футбольної системи ліг.
Старт у вищому класі підопічні Гарі Фелловза провалили, програвши в 6 матчах поспіль. Це спонукало керівництво до пошуків нового наставника, ним виявився відомий фахівець, очільник «Брідлінгтон Таун» і «Стокпорт Спортс» – Ешлі Беррі. З жовтня 2008 року він за кілька місяців стабілізував гру «аматорів», але суперечки з керівництвом клубу позбавили його підтримки. Відтак, наприкінці 2008 року, черговим тренером-менеджером було запрошено Пола Райта, до того очільника «Флікстона». Але останній відбував дискваліфікацію Асоціації футболу, тому командою кермував його заступник Ніл Холл, до березня 2009 року. Не дивно, що колектив лихоманило, від такої непостійності на тренерській лавці. І місце в нижній частині турнірної таблиці – було закономірним, лише збережена прописка в лізі, здобута в останній грі сезону, обнадіювала.
Сезон 2009-10 років виявився стабільнішим. Команда чергувала успішні матчі із посередніми. Були й перші успіхи в Кубку Футбольної Асоціації. Але в лютому 2010 року Пол Райт полишив команду, після серії поразок в регулярній першості. Тож місце тренера змушений був підмінити менеджер клубу Даррен Куік. Під його опікою команда здобувши 36 очок, посіла 11 місце в лізі.
Сезон 2010-2011 років команда розпочинала в надії на нового наставника Родрі Гіггза, який запам'ятався, як гравець-менеджер «Солфорда». Стабільна гра команди зумовила перебування в середині турнірної таблиці й остаточне 12 місце. Тож наступний сезон, 2011-2012 років, нечисленні вболівальники сподівалися на кращі результати. Але клубу не вдалося утримати кількох гравців, а також травми не дали розвернутися команді. Тому 13 місце, в середині турнірної таблиці, не влаштувало Родрі, який в останній грі сезону повідомив про свою відставку.
Наприкінці травня 2012 року новим тренером-менеджером було призначено колишнього футболіста професіонала Даррена Шерідана. Відомий футболіст кермував командою 8 місяців, але їм так і не вдалося пробитися до групи найсильніших команд ліги. Хоча саме за його наставництва відбувся знаковий матч команди: на попередньому етапі Кубка Англії жереб приніс їм у суперники «Манчестер Юнайтед». Хоча фаворити не виставили на гру свій основний склад, але 1300 вболівальників (рекорд тогочасної відвідуваності), бачили видовищну гру із 5 забитими голами у ворота «аматорів». У січні 2013 року, не змирившись з урізанням бюджету клубу, Шерідан розірвав контракт. На місце амбітного тренера прийшов системний Енді Гілд, але і йому не вдалося вирівняти гру – команда посіла лише 16 місце. Хоча, заслуга тренера виявилася у формуванні характеру команди, якій вдалося пробитися до фіналу Манчестерського Прем'єр-Кубку на Едгелі Парк. Їх суперники, «Моусслі» одразу захопили ініціативу, і тривалий час вели у рахунку, забивши 2 голи. Але «аматори», завдяки характеру, зрівняли рахунок 2:2. Лише в серії пенальті фортуна усміхнулася досвідченим «Моусслі» - 4:2.
Кубкові досягнення вселяли надії у вболівальників на сезон 2013-2014 років. Команду очолив тандем тренерів-менеджерів Баррі Массай та Філ Пувер. А клуб очолив місцевий підприємець Карен Бейрд, яка замінила Даррена Куіка. Потужний старт, 6 перемог поспіль, розпалили амбіції прихильників, але потім почалася турнірна рутина і неочікувані поразки. Уже в жовтні почалися суперечки в тренерському штабі, які привели до поспішного усунення їх із команди. І довелося керівникам клубу самотужки організовувати команду і покладатися на їх колективізм. Оскільки тепер метою стало утриматися в лізі. З пліч гравців упав тягар відповідальності і вони грали в своє задоволення. Що дало можливість команді перебувати в середині турнірної таблиці (12 місце).
Прихід «Класу 92» до Солфорду (2014–) Сезон 2014-2015 років виявився кардинально поворотним в історії команди, клубу та самого Солфорда. Спортивно-суспільний проект титулованих футболістів «Манчестер Юнайтед» став новою віхою в історії клубу.
Передмова «Клас 92» - це умовна назва, з легкої руки сера Алекса Фергюсона, ввійшла у вжиток серед вболівальників та функціонерів манчестерського клубу «Манчестер Юнайтед». Нею нарікали нову плеяду перспективних гравців команди, які виховувалися в юнацькій школі клубу і більшість з них відібрані були зі всієї округи та навчалися в одному класі. Відтак, після 1992 року випуску, їх нарекли «Клас 92». Оскільки Фергюсон розгледів в юнаках перспективу і майже одночасно перевів їх до основної команди манкуніанців, то поміж собою їх й надалі так і називали. А, з роками, це прізвисько закріпилося і стало їхнім талісманом-ознакою. По завершенні футбольної кар’єри, футболісти вирішили не втрачати дружні стосунки і задля тіснішої комунікації та перспектив створили юридичну структуру із цією ж назвою, сподіваючись завдяки неї проводити благодійні чи суспільні ініціативи (звичні для багатьох англійських футболістів чи спортсменів).
На перших порах група «Класу 92» не вела якоїсь цілеспрямованої роботи. Лише після «іспанського відрядження» Гарі Невіла, в нього виникла ідея впровадити на туманному Альбіоні кращі іспанські спортивні напрацювання (себто формування структури футбольних шкіл - кантери). Спостерігаючи за розпорошеністю та розконцентрованістю молодих і перспективних гравців по різним містечковим командам і клубам банкрутам, Гарі запалив своєю ідеєю своїх колишніх одноклубників та партнерів по «Класу 92», які ще продовжували свої навчально-тренерські проекти в межах Манчестера. Фінансові можливості їм не дозволяли втілювати пілотний проект в системі манкуніанців, відтак вони підшуковували інший клуб-команду для своїх цілей. Фінанси й домовленості сприяли для поглинання в проект якусь із команд із нижчих ліг, але шлейф минулого (фінансовий та турнірний) міг знівелювати задум Невілла та однодумців.
Відтак, експериментатори кинули оком в найнижчі ліги округу, і їх вибір впав на команду з передмістя Манчестера – Солфорда. Тамтешній малопримітний футбольний клуб балансував в регіональній лізі поміж 9-10 рівнем англійської футбольної системи ліг. Не маючи якоїсь «славетної футбольної історії», ця команда була місцем зібрання футбольних однодумців, які проводили своє дозвілля, ганяючи м’яча на місцевому стадіоні перед своїми родичами та знайомими (числом в 100-300 осіб). Найбільшою їх спортивною амбіцією були участі в розіграші Кубка Манчестера і ймовірність зіграти кілька матчів із 2-3 складом більш титулованих клубів міста.
Вибір Солфорда, був зумовлений ще й тим, що саме в цьому передмісті починали свої футбольні ази вся компанія з «Класу 92». Саме на одному зі стадіонів – на «Кліфф» проходили матчі й тренування їх юнацької школи. До того ж, саме тут тренувалася славетна команда манкуніанців, яка розбилася в авіакатастрофі в 1958 році над Мюнхеном. Зрештою, стадіон Салфорда виявляється одним з найближчих, всього в милі від тренувального центру Карінгтон (основної бази «Юнайтед»), та в 5 милях від легендарного «Олд Траффорда». Та й самі друзі з «Клас 92» - родом з цієї округи: Скоулс народився у Солфорді, родина Ґіґґза переїхала із сусіднього Суінтона, а два Невілла з іншої сторони – із Бурі.
Викуп клубу Точної дати замислу з покупки клубу не оприлюднено, відомо лиш, що по завершенні кар'єри в професійному футболі кожен з «Класу 92» зреалізовували себе окремо: хто в системі манкуніанців, а хто в інших футбольних проектах. Тільки поява Гарі Невілла, з його ініціативою та фінансовою підтримкою сингапурського фінансиста Пітера Ліма (власника іспанської «Валенсії») – стали каталізатором для футболістів-одноумців на початку 2014 року.