Кінна статуя Сімона Болівара () — пам'ятник 1959 року роботи американського скульптора Фелікса де Велдона, присвячений Сімону Болівару й встановлений в центрі Вашингтона — столиці США.

Болівар та Америка

Сімон Болівар (1783—1830) був блискучим військовим стратегом і засновником нових держав, ставши відомим як «Джордж Вашингтон і Авраам Лінкольн Південної Америки». Він народився в багатій креольській сім'ї Каракаса, однак ще в дитинстві став сиротою після смерті батьків. Отримавши прекрасну освіту, в 1799 році, у віці 15 років, Сімон був відправлений в Мадрид для продовження навчання. У 1802 році, в 19 років, Болівар одружився з іспанською дівчиною й повернувся на батьківщину, проте в 1803 році дружина померла. Після цього морального потрясіння він дав обітницю безшлюбності й знову поїхав до Європи, де потрапив під вплив ідей Просвітництва. Був присутній в 1804 році на коронації імператора Наполеона I в соборі Нотр-Дам. Незабаром Болівар втратив до нього повагу через те, що він вважав зрадою республіканських ідеалів, а 1805 року в Римі він дав клятву звільнити свою батьківщину від іспанського панування. У 1806 році Болівар став одним з небагатьох латиноамериканців, які відвідали США, на території яких він пробув близько чотирьох або п'яти місяців. Ступивши на американську землю в Чарлстоні, який був найбільшим невільничим ринком США, Болівар був вражений побаченим, і зробив висновок про неможливість боротьби за свободу при збереженні рабства, проте від поїздки в нього залишилися в цілому позитивні враження, які полягають у відчутті «раціональної волі». Болівар користувався надзвичайною популярністю у північних американців, і через друга Жильбера Лафайєта сім'я Джорджа Вашингтона, подарувала йому золотий медальйон з пасмом волосся батька-засновника США. У 1807 році Болівар повернувся на батьківщину, де взявся за сімейний бізнес до вступу в революційну справу під впливом Франсіско де Міранди. У 1808 році, після вторгнення Наполеона на Піренеї, американські революціонери почали оголошувати про незалежність своїх країн від Іспанії, що обернулося негайною реакцією і початком реконкісти. Після серії невдалих боїв Болівар почав думати про те, як досягти незалежності на постійній основі, і дійшов висновку, що іспанські сили не перемогти одним лише військовим шляхом, а різні регіональні лідери повинні об'єднатися в єдине ціле й нове, велике, сильне, тверде і могутнє керівництво для того, щоб кинути виклик будь-якому імперському диктату. До 1818 року іспанські сили були ослаблені постійними повстаннями, і Болівар об'єднав свої війська із загонами Франсіско Сантандера і британськими легіонами в партизанську армію. Після переходу через Анди, який здавався неможливим, вона наздогнала іспанські сили під командуванням Пабло Морільо, що зупинилися через дощі, і 25 липня 1819 року здобула першу перемогу над ними в Битві біля болота Варгас. Провівши ряд битв, найважливішими з яких стали Битва при Бояці 7 серпня 1819 року, Битва при Карабобо 24 червня і Битва на озері Маракайбо 23 липня 1821 року, Битва при Пічинчі 24 травня 1822 року, Битва Хуніні 6 серпня і Битва при Аякучо 9 грудня 1824 року, Битва при Тумуслі 2 квітня 1825 року, Болівар в союзі з Хосе Сукре та іншими воєначальниками домігся повного звільнення від іспанського панування шести сучасних країн Південної Америки — Венесуели, Колумбії, Еквадору, Болівії, Панами і Перу — територія яких у той час у сім разів перевищувала розміри північно-американських колоній. Взявши участь в понад 200 боїв у війні за незалежність і маючи опінію героя на висоті своєї військової кар'єри, Болівар отримав звання «Визволитель» та пост президента Великої Колумбії, перебуваючи на якому проявив свої диктаторські амбіції, що дещо збавив ентузіазм громадськості з приводу його діяльності й прихильності принципам республіканізму. 1830 року, бувши не в змозі впоратися з роз'єднаністю й конфліктами, Болівар добровільно пішов у відставку, прийняв життя аскета і незабаром помер від туберкульозу в Санта-Марті. На сьогодні його серце спочиває в Колумбії, а тіло — у Венесуелі.

Історія

Спорудження статуї було санкціоновано актом Конгресу США від 5 липня 1949 року, а її зведення на федеральній землі в якості подарунку і за рахунок уряду Венесуели — 29 червня 1955 року. У 1957 році Комісія з витончених мистецтв Сполучених Штатів виділила під пам'ятник і парк навколо нього трикутну ділянку землі на Вірджинія-авеню. Статуя була створена членом комісії й скульптором Феліксом де Велдоном, автором Меморіалу Іводзіми. Скульптура була відлита за 10 тижнів на виробництві Bedi-Rassy Art Foundry в Брукліні (Нью-Йорк), але для перевезення до Вашингтона від неї були відокремлені шия, голова й фігура вершника. У грудні 1957 року статуя була встановлена ​​на постамент, зведений за проектом архітектора Луїса Малауссени його представниками в США — архітектурними фірмами Favrat, Reed, Mathes, and Bergman та Faulkner, Kingsbury and Stenhouse, інженерної фірмою Casielles Asociados і підрядником Charles H. Tompkins Company.

Церемонія відкриття пам'ятника повинна була відбутися 22 травня 1958 року за участю віце-президента США Річарда Ніксона, однак вона була відкладена через Січневе повстання 1958 року у Венесуелі. Після того як десятиліття диктатури закінчилося 13 лютого 1959 року з обранням Ромуло Бетанкура на пост президента Венесуели, через два тижні, 27 лютого 1959, президент США Дуайт Ейзенхауер відкрив пам'ятник Болівару, назвавши його символом волі Сполучених Штатів і Венесуели, спрямованої на те, «щоб жити і працювати разом».

У 1993 році пам'ятник був описаний Save Outdoor Sculpture!. На сьогодні статуя є найбільшим кінним пам'ятником Болівару в Західній півкулі.

Розташування

Пам'ятник знаходиться біля штаб-квартири Організації американських держав перед Головною будівлею Міністерства внутрішніх справ США на трикутній ділянці землі під назвою «Болівар-парк» уздовж Вірджинія-авеню біля 18-ї вулиці і С-стріт, біля станції метро «Фаррагут-Вест» в кварталі Фоггі-Боттом на північному заході міста Вашингтон, будучи частиною скульптурної серії «Статуї визволителів», що включає в себе ще чотири статуї.

Архітектура

Бронзова статуя зображує генерала Сімона Болівара, який їде на своєму коні та тримає шаблю в піднятій над головою правій руці. Він одягнений у військову форму із золотим медальйоном з пасмом волосся Вашингтона. Статуя спирається на прямокутний постамент з бразильського чорного граніту і шведського чорного мармуру. Висота пам'ятника складає 36 футів (статуя — 24 фути, постамент — 12 футів), при вазі в 8 тонн. Пам'ятник розташовується в центрі кам'яної площі, оформленої ландшафтними пішохідними доріжками та басейном із шістьма струминними фонтанами висотою 23 метри, що втілюють нації, звільнені Боліваром. Див. також

Джерела

Посилання

Пам'ятник Сімону Болівару на сайті Смітсонівського музею американського мистецтва Пам'ятник Сімону Болівару на сайті dcMemorials.com