Константин Велічков (; 1855, Татар Пазарджик, Болгарія, Османська імперія — 3 листопада 1907, Гренобль, Франція) — болгарський письменник, поет, драматург, есеїст, літературний критик, історик, перекладач, художник, громадсько-політичний, державний і дипломатичний діяч. Дійсний член Болгарської Академії наук (з 1884).
Біографія Навчався в Царгородському султанському ліцеї ( Константинополь), потім вивчав право у Франції, брав уроки живопису в Італії. Повернувшись на батьківщину, викладав болгарську і французьку мови, історію та географію.
Активний політик і учасник національно-визвольної боротьби проти турецького ярма. Був членом революційного комітету і учасником підготовки Квітневого повстання в Болгарії в 1876 році. Після арешту, засуджений до смертної кари, але на вимогу створеної європейськими країнами комісії, що розслідувала беззаконня і жорстокість турецької влади при придушенні повстання в квітні 1876, випущений на свободу.
Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 років. Був перекладачем при російській армії. Після закінчення війни — голова окружного адміністративного суду в Татар Пазарджиці (1879 — 1880). У 1884 — 1885 роках — керівник народної освіти. З 1884 р. — дійсний член Болгарського літературного товариства (нині Академія наук Болгарії).
Обирався головою Народної партії, депутатом Народних зборів, займав міністерські пости, в тому числі, міністра народної освіти (1894 — 1897) і міністра торгівлі і землеробства (1897 — 1898) в урядах К. Стоилова. У 1902 — 1904 — дипломатичний посланник в Белграді.
Помер у Франції, похований в Софії.
Творчість Літературною творчістю займався з юності. У 17 років перевів драми Гюго «Лукреція Борджіа» (спільно з Г. Ніколовим). У 1872 була поставлена його перша п'єса «Невянка і Светослав», в 1874 відбувся поетичний дебют.
Подальша творчість Велічкова була різноманітною: поезія, проза, драматургія, есеїстика, літературна критика, роботи по загальній історії, переклади. Він був ініціатором і, спільно з І. Вазовим, упорядником двотомної «Болгарської хрестоматії» (1884), яка включала твори європейських авторів, що вперше публікувалися болгарською мовою, причому більша частина перекладів належала Велічкову. У творчому союзі з І. Вазовим ним був заснований журнал «Зора» (1885) — перше в Болгарії суто літературне видання.
Серед поетичних досягнень автора — цикл «Царгородські сонети» (1899), присвячені батьківщині і любові. Перші — ностальгічні і відрізняються глибиною переживань, другі — височиною людських почуттів. Серед заслуг Велічкова — організація шкільних бібліотек і читалень, запровадження Вищої навчальної ради при Міністерстві народної освіти і журналу «Учнівська бесіда», відкриття Державного художнього училища в Софії, а також видання закону про обов'язковий примірник друкованих видань для Софійської і Пловдивської бібліотек.
К. Велічков був засновником і почесним головою Товариства на підтримку мистецтва.
Його власні живописні роботи зберігаються в Софійській національній художньої галереї і музеях інших міст.
Вибрані твори
Невянка и Светослав, драма, 1874 Винчензо и Анджелина, драма, 1882 Всеобща история на литературата, 1891 Таласъмът, 1893 Детска гусла, 1894 Писма от Рим, 1895 В тъмница, 1899 Цариградски сонети, 1899 В решителния момент, 1901 Добре дошли, 1902 Патриарх Евтимий, 1906 Чужда литература, 1914 Пет имена, 1929 Любен Каравелов, 1938 Майка, 1943 Пълно събрание на съчиненията на Константин Величков (з передмовою та під редакцією Ів. Вазова, в 9 томах), 1911—1915 Избрани произведения, в 1 томе, 1955 Тъги и радости, избранные произведения для детей и юношества, 1957 Избрани произведения, в 2 томах, 1966 Цариградски сонети, В тъмница, Писма от Рим, 1980 Съчинения, в 5 томах, 1986—1987
К. Велічков перекладав твори Софокла, Горація, Петрарки, Т. Тассо, Дж. Кардуччі, Шекспіра, Мольєра, Гейне та ін.
Відомий літературний критик. Автор рецензій на твори І. Вазова, Пейо Яворова, Антона Страшимирово, Елін Пеліна, Цанко Церковського та ін.
Пам'ять Іменем Константина Велічкова названий бульвар в Софії і вулиці в низці міст Болгарії. Станція метро Софійського метрополітену. Театр і гімназія в м. Пазарджик. Почесний громадянин рідного міста Пазарджик.
Джерела „150 години от рождението на Константин Величков (1855 – 1907)“. // сп. „Ек“, Г. XII, бр. 4 (69), 26 август 2005 г., стр. 2 – 7 Арнаудова, Р. // Речник по нова българска литература (1978 – 1992). София, Хемус, 1994 г. ISBN 954-428-061-8 <https://web.archive.org/web/20030517103320/http://slovoto.orbitel.bg/showbio.php3?ID=65>
Посилання От и за Константин Величков в Националния каталог на академичните библиотеки в страната НАБИС
Примітки