Товариство білоруської школи (; ТБШ) — культурно-просвітницька організація в Західній Білорусі.
У 1996 в Республіці Білорусь діяльність ТБШ була відновлена: створено громадське об'єднання з тією ж назвою.
Утворення, керівні органи Товариство білоруського шкільництва було створено на основі рішення Центральної білоруської шкільної ради у Вільнюсі, статут затверджений 1 липня 1921. До нього приєдналася ТБШ в Радошковичах, засноване Б. Тарашкевич 7 грудня 1921. Крім Тарашкевича, керівниками та активними діячами ТБШ в різний час були Р. Островський, Ф. Волинець, Є. Гаврилик, І. Грецький, Г. Дворчанин, П. Кизевич, П. Кринчик, А. Луцкевич, М. Мартінчик, П. Мятла, С. Павлович, М. Пяткевич, С. Рак-Михайловський, А. Станкевич, Ф. Стацкевич, А. Неканда-Трепка, А. Власов, Я. Шнаркевич та ін. На початку керівними його органами були Центральна шкільна і Наглядова ради. За статутом 1926 вищим органом ТБШ був з'їзд, між з'їздами — Головна управа, яка мала наглядову раду, окружні та повітові управи. Друковані органи — «Бюлетень ТБШ», журнал «Літопис ТБШ» (див. «Білоруський літопис»), газета «Шлях».
Цілі та завдання ТБШ прагнула поширювати і допомагати освіті серед білорусів, розширювати білоруські школи і білоруську просвіту взагалі. Основна мета діяльності була проголошена в Статуті: «розширювати і допомагати освіті в білоруському національному, людському та християнському дусі». Суспільство відкривало й утримувало народні школи і будинки, курси, вчительські семінари, читальні-бібліотеки, середні і вищі навчальні заклади, видавала журнали, підручники та іншу літературу, займалася концертною діяльністю. ТБШ виступала проти полонізації, соціального гноблення, проводила широку діяльність з відкриття білоруських шкіл, підвищувала загальноосвітній і культурний рівень населення, його національну свідомість.
Діяльність У перші роки існувала ТБШ уникала політичних методів і засобів боротьби, діяла виключно просвітницькими методами. Налаштовувала курси для вчителів, надавала матеріальну і навчально-методичну допомогу Віленській, Радошковицькій, Новогрудській, Клецькій та іншим білоруським гімназіям і початковим школам, нелегально направляла молодь на навчання за кордон, в тому числі у БРСР. 3 утворенням Білоруського посольського клубу відстоювала національні права на парламентському рівні. Для підвищення ефективності навчання і виховання, захисту національної освіти провела 11-14 квітня 1923 у Вільнюсі з'їзд педагогів білоруських гімназій. Брала участь в підготовці підручників, навчальних посібників, організувала книговидавничу діяльність (з 1921 у Вільнюсі працювало Видавництво Товариства білоруського шкільництва).
Під впливом і керівництвом Білоруської селянсько-робітничої громади (БСРГ), білоруського посольського клубу «Змагання», а також Комуністичної партії Західної Білорусії ТБШ перетворилося на масову організацію. 3 1926 отримало можливість легальної роботи у Віленському, Новогрудському, Поліському та Білостоцькому воєводствах. Громадянський підйом сприяв складанню принципів організаційної побудови, основних форм і методів роботи ТБШ. Через невизнання революційних поглядів частина діячів створила в 1926 альтернативну культурно-освітню організацію — Білоруський інститут господарства і культури (БІГіК). В кінці 1927 по всій Західній Білорусі діяло 12 окружних управ ТБШ — в Барановичах, Білостоці, Вілейці, Гродно, Глибокому, Косово, Ліді, Мирі, Новогрудоку, Свіслочі, Слонімі та Вільнюсі (її функції виконувало правління центрального міського гуртка). I з'їзд ТБШ (28-29 грудня 1927, Вільнюс) ухвалив домагатися відкриття державних білоруських початкових шкіл, білоруських гімназій і вчительських курсів, семінарій, створення при Вільнюському і Поліському шкільних попечительствах білоруських відділів, заснування кафедри білорусознавства у Віленському університеті імені С. Баторія та ін. Перед гуртками була поставлене завдання з розгортання різних форм просвітницької роботи. До середини 1928 кількість гуртків досягло 430 (14-15 тис. чол.), в середині 1930 — перевищило 500 (більше 15 тис. чол., за ін. даними — близько 30 тис. чол.); переважна більшість їх функціонувала в сільській місцевості.
Після розгрому БСРГ товариство перетворилося у «другу лінію окопів», у його складі було багато колишніх членів Громади. Легальний характер ТБШ широко використовувала КПЗБ. Товариство викривало антибілоруську сутність шкільного законодавства Польщі, організувала масову кампанію подачі заяв про відкриття білоруських шкіл. У 1924-1925 було подано близько 16 тис. заяв (на 412 шкіл), до 1928 — понад 30 тис. (на 1229 шкіл). Санаційний режим зробив деякі поступки: у 1927/28 навчальному році було відкрито 78 білоруських і польсько-білоруських шкіл, надано право випускникам Віленської білоруської гімназії здавати іспити на атестат зрілості, налагоджені методичні конференції та ін. Для проведення просвітницької роботи серед населення ТБШ створювало гуртки самоосвіти, бібліотеки, хати-читальні, клуби, народні доми, організовувала драматичні і хорові колективи, влаштовувала їх виступи. Головна управа організувала в Вільнюсі при Білоруському народному театрі підготовку інструкторів з художньої самодіяльності. Драматичні гуртки і секції ставили твори білоруських, українських, польських драматургів, у тому числі «Павлінку» Я. Купали, «Антось Лата» Я. Коласа, «Модний шляхтич» К. Каганця, «Спантеличений Савка» Л. Родевича, «Суд» В. Голубка, «В зимовий вечір» Е. Ожешко та ін. У репертуарі хорів переважали білоруські народні пісні.
Товариство висловлювало рішучий протест проти закриття білоруських гімназій і початкових шкіл, виступало за демократизацію народної освіти. У 1927 надрукована «Хрестоматія нової білоруського літератури (від 1905 р.)» Г. Дворчанина. Влітку 1927 і 1928 в Радошковичах були організовані вчительські курси. А. Павлович у брошурі «Про організацію білоруської трудової школи» (1928) і в «Білоруському календарі» на 1929 виклав бачення цілей, завдань і змісту виховання. Разом з іншими представниками західнобілоруської громадськості він виступав з різким засудженням введення в існуючі білоруські та польсько-білоруські початкові школи букваря з латинської абеткою. У брошурі "Кілька зауважень про білоруський "Буквар « Ст. Любич-Маєвського» (1929, під псевд. Паляшук) Павлович визнав його шкідливим для національної свідомості дітей.
Після заборони польською владою в серпні 1928 Головного управління (до серпня 1929) під впливом ідейно-політичного розмежування відбулася поляризація поглядів у керівництві ТБШ щодо характеру його діяльності. Діячі КПЗБ, клубу «Змагання» виступали за політизацію роботи товариства, представники національно-демократичної інтелігенції наполягали обмежитися тільки просвітницькою роботою, що сприймалося як угодовство. На нелегальному з'їзді ТБШ у Вільнюсі 19 травня 1929 були прийняті резолюції (загальнополітична, протест проти переслідувань з боку польських властей), а також були виключені з товариства за «шкільну діяльність» противники політизації (Р. Островський, А. Луцкевич, А. Неканда -Трепка, Е. Шнаркевич, А. Ковш та ін.). Підхід КПЗБ до національного питання в кінці 1920 — поч. 1930-х р. негативно вплинув на стан Товариства, його боротьбу проти полонізації білоруського населення. Польські власті закрили білоруські гімназії в Радошковичах (1929), Клецьку (1931), Новогрудкові (1934), ряд білоруських початкових шкіл, перешкоджали діяльності ТБШ, забороняли окружні і повітові з'їзди, управи, гуртки, клуби, бібліотеки, арештовували і судили керівників, активістів. У 1928 — липень 1930 заборонена діяльність 6 окружних управ і більше 300 гуртків. 1-4 лютого 1933 у Вільнюсі відбувся суд над Головною управою ТБШ. Звинувачення в підготовці «комуністичної змови» не були підтверджені — Ф. Стацкевич, Р. Ширма, М. Пяткевич були виправдані, М. Терех і Ю.Сакович отримали по 3, Я. Скурко (Максим Танк) — 2 роки тюремного ув'язнення. У 1930-33 через гоніння не вдалося провести загальний з'їзд ТБШ. До осені кількість у 1932 гуртків зменшилася до 150 (близько 4 тис. чол.), залишилася 1 окружна управа в Білостоці (заборонена в березні 1934).
Негативний вплив зробили політичні репресії в 1930-і роки в СРСР щодо колишніх керівників і активістів ТБШ С. Рак-Михайловського , П. Мятли , Г. Дворчанина, Ф. Волинця, Е. Гаврилик , Б. Тарашкевича та ін. Головна управа піддавалася необґрунтованим звинуваченням з боку КПЗБ. Хоча на нелегальному з'їзді 17 червня 1934 був висловлений заклик до пожвавлення роботи, Головна управа, як і раніше, була паралізована деструктивними діями комуністів. Через ідейно-політичні розбіжності не було налагоджено співпрацю з іншими культурно-просвітницькими організаціями, в тому числі створеним у 1932 році Товариством білоруської освіти.
Можливості для відновлення діяльності ТБШ з'явилися після вироблення КПЗБ тактики єдності дій і створення широкого антифашистського народного фронту. У січні 1936 Головна управа закликала низові структури відновлювати діяльність. У лютому 1936 було укладено угоду між ТБШ і БІГіК про єдність дій у шкільній справі, прийнято спільну декларацію про вимагання рідної школи, створено спільний Шкільний секретаріат. Була видана та поширена інструкція з юридичними довідками по шкільному законодавстві з практичними порадами, організована подача декларацій про відкриття білоруських шкіл у Барановицькому, Браславському, Волковиському, Вілейському, Молодечненському, Слонімському та ін. повітах. Польська влада надавали протидію шкільній акції: проводилися вилучення декларацій, ревізії, затримки кореспонденції на пошті, арешти уповноважених, залякування та ін. Тісній взаємодії ТБШ і БІГіК заважало недовірливе ставлення між діячами ШЗБ і Біл. християнської демократії, Біл. нац. об'єднання). Незважаючи на труднощі, Шкільний секретаріат отримав близько 4,5 тис. заяв з місць. 5 липня 1936 року відбулися загальні збори керівників ТБШ і його віленського активу, на якому були проведені вибори, обговорені питання про роботу організації та її завдання. Майже повна відсутність білоруських шкіл (у кінці 1936 існували 8 білоруських і 14 польсько-білоруських початкових шкіл, єдина білоруська гімназія у Вільнюсі) викликала розширення самоосвіти, домашнього навчання. Пропагандою цього засобу отримання знань займався журнал «Білоруський літопис». Павлович склав і видав буквар для домашнього навчання «Перші зернята» (1936, в 1937 — «Посівна» латиницею). Керівники та активісти ТБШ 13 грудня 1936 взяли участь в урочистостях Дня білоруської культури в Вільнюсі, приурочених до 15-річчя ТБШ, інших річниць.
ТБШ заборонено польською владою 2 грудня 1936. Відновлено в Республіці Білорусь у 1996 році.
Література
Вабішчэвіч А. Нацыянальная школа ў Заходняй Беларусі (1921—1939 гг.) // Бел. гіст.. часоп. 1994. № 2. Вабішчэвіч А. Таварыства беларускай школы (1921—1936 гг.) // Бел. гіст. часоп. 1997. № 1. Вабішчэвіч А. Таварыства беларускай школы: першыя гады існавання // Спадчына. 1996. № 5. Ладысеў У. Выпрабаванні часам і жыццём: (Да 75-годдзя ўтварэння і дзейнасці Кампартыі Заходняй Беларусі) // Бел. гіст. часоп. 1998. № 4. Народная адукацыя і педагагічная навука ў Беларусі (1917—1945). Мн., 1993. Праўрацкі В. Станаўленне і пачатковае развіццё беларускай школы на тэрыторыі сучаснага Мядзельскага раёна // Нашы карані: Ілюстраваны часопіс краязнаўцаў Паазер'я. — Паставы, 2003. — № 5. — С.25-29.
Сучасність 22 березня 1996 було створено Республіканське громадське об'єднання «Товариство білоруської школи», яке зареєстроване Міністерством юстиції.
Організація об'єднує громадян з метою сприяння формуванню національної освітньої системи всіх рівнів (від дошкільних до вищих навчальних і виховних установ), збереженню і розвитку білоруської культури, традицій і духовності. Президенти ТБШ — Геннадій Петровський (колишній перший заступник міністра освіти), з 1999 р. (голова з 2003 р.) — Олесь Лозка (директор Білоруського науково-методичного центру ігор та іграшок Міністерства освіти, потім доцент БДПУ).