Історія соціології — наука про соціологію, як дисципліну й галузь гуманітарного знання, процес її становлення та розвитку.
Донауковий етап
Античність В античності існувало дві традиції по відношенню до суспільства: Суспільство природне (Арістотель) і суспільство штучне (Платон).
Середньовіччя Людина від початку грішна. Вона є відносною особистістю, оскільки є творінням Бога як Абсолютної Особистості. Людство з самого початку було цілісне як втілення волі Творця, яке представляють Церквою. Держава як спосіб організації людського життя вторинна стосовно Церкви.
Епоха Відродження В епоху Відродження були створені ідеї соціалістів-утопістів Томаса Мора (1478—1538) і Томмазо Кампанелла (1568—1639) і проект наукового розвитку суспільства, здійснення якого передбачало загальну участь, Френсіса Бекона (1561—1626). Ідеї Мак'явеллі знаменують собою перехід від соціального утопізму до свого роду політичного реалізму, що передбачав поділ держави і громадянського суспільства.
Новий час Томас Гоббс (1588—1679) створив поняття суспільного договору. У його праці «Левіафан» здійснюється ідея переходу до громадянського суспільства і обґрунтування легітимності влади.
Джон Лок (1632—1704). Природний стан за Локом — це рівність, де панують закони розуму. За Локом держава — це бажання зберегти свободу і природність. Головна відмінність природного стану від громадянського за Локом — наявність загального встановленого закону. Укладання суспільного договору обмежує свободу держави.
Тюрго (1727—1781) створив ідею соціального прогресу, далі вона розроблялася Кондорсе (1743—1794). Прогрес — основний закон життя людства. Все веде до прогресу. Різні народи по-різному розвиваються, оскільки в них різна кількість талановитих людей. Просвітництво веде до прогресу. Швидкість прогресу залежить від обставин.
Перші спроби опису суспільства Термін соціологія ввів Оґюст Конт (1798—1857) (свою соціологію він також називав соціальною фізикою), ставши (в 1842 році) основоположником позитивної філософії. На ранньому етапі своєї творчості Оґюст Конт створював свою працю, будучи особистим секретарем соціаліста-утопіста Клода Сен-Симона (1760—1825), вчення якого тоді зробило на нього великий вплив.
Під соціологією Конт розумів всю сукупність знань про суспільство. На його думку, соціологія повинна взяти з природознавства такі методи, як спостереження, експеримент і порівняльний аналіз. Конт ділив соціологію на соціальну статику і соціальну динаміку. Соціологія за Контом досліджує закони історичного розвитку, так як сутність суспільних явищ в їхній історичності. Оґюст Конт зазвичай розглядається як засновник соціології, оскільки він першим підняв питання про необхідність створення узагальнювальної науки про суспільство, проте основні ідеї соціології розроблялися раніше іншими дослідниками. Забезпечує неминучість прогресу, за Контом, духовна «Велике істота».
Натуралізм у соціології XIX століття Серед перших соціологів також слід назвати Герберта Спенсера (1820—1903). Його можна вважати основоположником органіцизму і еволюціонізму. Слабкість ідей органіцизму в тому, що аналогії підміняли конкретний аналіз (органіцисти намагалися встановлювати закономірності в суспільстві за аналогією з закономірностями в живих організмах). Спенсер сформулював незалежно від Дарвіна свою теорію еволюції. Соціальна еволюція за Спенсером — це частина загальної еволюції. У ній також діють два фактори: боротьба за існування і виживання найбільш пристосованих (природний добір). Він виділяв дві сторони процесу еволюції — інтеграція і диференціація: від нестійкості до стійкості; і три фази еволюції: неорганічна, органічна, надорганічна. Соціальна еволюція — це частина надорганічної, яка відрізняється рівнем складності, темпами зміни і важливістю наслідків.
Ідеї еволюціонізму розвивалися в багатьох країнах незалежно, однією з гілок еволюціонізму був соціальний дарвінізм:
Людвіг Гумплович (1838—1909), Австрія. Написав ряд праць: «Основи соціології», «Соціологія і політика», «Соціологічна ідея держави», «Раса і держава», «Расова боротьба». Вважав, що предмет соціології — вивчення соціальних груп і взаємовідносин між ними. Соціальна група для нього — не просто сума складових її одиниць, а така, що володіє груповим ефектом. Основний закон кожної соціальної групи — прагнення підпорядкувати собі інші соціальні групи, прагнення до поневолення і панування, до самозбереження.
Вільям Самнер (1840—1910), США. Вважав, що соціальна еволюція відбувається незалежно від волі й бажання людей і закони природного відбору й боротьби за існування є універсальними. Основна робота Самнера: «Народні звичаї», де він здійснює спробу пояснення походження і розвитку деяких важливих групових звичок і соціальних форм життя людей. Звичай за Самнером — стандартні групові форми поведінки, що виступають на рівні індивіда як звички. Ввів поняття In-референтних і Out-референтних груп.
Також у рамках соціал-дарвінізму існувала расово-антропологічна школа — антропосоціологія. Найвідоміший її представник — Артюр де Гобіно (1816—1882). Основна праця — «Есей про нерівність людських рас». Він намагався виправдати існуючу нерівність у суспільстві і обґрунтував його расовими відмінностями. Головний критерій — рівень інтелекту раси.
Психологізм у соціології на рубежі XIX—XX століть На рубежі століть психологізм у соціології виступає загальною тенденцією. Це пов'язано з тим, що психологи стали враховувати соціальні фактори, а не тільки психологічні, а соціологів не задовольняли біологічні аналогії в соціології.
Психологічний еволюціонізм розробляв Франклін Ґідінґс (1855—1931) — засновник першої в США кафедри соціології. Пізніше він став на позиції позитивізму і біхевіоризму.
Вільгельм Вундт (1832—1920), Німеччина. Написав працю «Психологія народів», яка була спробою почати дослідження взаємовідносин культури й індивідуальної свідомості.
Вільям Мак-Дугалл (1871—1938), США. Вважав, що теоретичною основою всіх соціальних наук повинна бути психологія інстинктів. Називав свою концепцію «гормічною психологією». «Горма» — прагнення до біологічно значимої мети.
Габріель Тард (1843—1904) — один з основоположників соціальної психології. Модель соціального буття в Тарда виглядає, як стосунки двох індивідів, один з яких бере приклад з іншого. Джерело всіх соціальних явищ — взаємодія відкриттів і наслідувань. Критикував Дюркгайма за відрив «соціальних фактів» від їхніх особистісно-психічних основ. Закони соціології Тард ділить на логічні і позалогічні. Логічні пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші — ні, наскільки назріла потреба в нововведенні.
Гюстав Ле Бон (1841—1931), Франція. Описував «Психологію натовпів». Аналізуючи проблеми «психіки натовпів», Ле Бон відзначав такі її особливості, як переважно емоційний характер, зараженість спільною ідеєю, усвідомлення нездоланності власної сили, втрата відчуття відповідальності, нетерпимість, догматизм, навіюваність, імпульсивність і готовність іти за лідерами. Тому критикував ідеї соціалізму.
Основоположні соціологічні теорії
«Соціологія» Карла Маркса Карл Маркс (1818—1883), Німеччина.
К. Маркс створив науковий підхід до розуміння суспільного розвитку, використавши відкриття класів і класової боротьби англійською класичною політекономією і французькою історичною школою.
Маркс показав, що існування класів пов'язане з історично минущими формами суспільного виробництва людського життя. Панування приватної власності вимагає держави як «першої ідеологічної сили над людиною» (Ф. Енгельс), тобто як історично першого способу вираження приватних інтересів у вигляді загальних.
Основні етапи суспільного розвитку — це суспільно-економічні формації, основу яких утворює панівний спосіб виробництва. Перехід від однієї формації до іншої є громадським переворотом як способом розв'язання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами, що перешкоджають їхньому висхідному розвитку.
Перехід до капіталістичного способу виробництва виступає у формі соціальної революції.
Існування класів до соціалізму вказує на антагоністичний (тобто непримиренний у рамках класового суспільства) характер суспільного життя.
З перемогою капіталістичного способу виробництва створюються умови для політичної влади робітничого класу (диктатури пролетаріату) і виникнення соціалістичного суспільства як історично необхідного переходу до безкласового суспільства. Виникає задача здійснення соціалістичної революції.
Посилаючись на Маркса, прийнято виділяти такі суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і, в підсумку, комуністична, хоча в Маркса йдеться про них остільки, оскільки їх існування доведено. Маркс ніколи не зводив розвиток історії до реалізації схеми, що складається з цих формацій.
Концепція Фердинанда Тенніса Фердинанд Тенніс (1855—1936), Німеччина. Основоположник німецької класичної соціології. Очолював німецьке соціологічне товариство з 1921 року. Соціологія Тенніса випливає з протиріччя між раціоналістичним і історичним підходами до проблеми виникнення держави, права і соціальних інститутів. Основна робота: «Спільність і суспільство». Тенніс розробив формальну соціологію, яка аналізує свій предмет незалежно від його окремих змістовних характеристик. Це сприяло предметному й методологічному самовизначенню соціології. Також він здійснив антипозитивістський переворот в історії соціології, який полягає в переході від розуміння суспільства як механічного зв'язку, до розуміння суспільства як суб'єктивно-смислової реальності.
Формальна соціологія Георга Зіммеля Георг Зіммель (1858—1918), Німеччина. Основоположник «формальної соціології». Суспільство для Зіммеля — це сукупність форм взаємодій (форм соціації), а тому вони повинні досліджуватися самі по собі, а не як функціональні елементи цілого. Головний об'єкт дослідження Зіммеля — усуспільнення або взаємодія, і воно первинно стосовно суспільства.
Макс Вебер і «Розуміюча соціологія» Макс Вебер (1864—1920), Німеччина. Родоначальник «розуміючої соціології». Розробив теорію бюрократії. Предмет його аналізу — поведінка людини, яку можна зрозуміло витлумачити. Відмінність розуміння історії від розуміння соціології — в діях індивіда є якийсь сенс. Таким чином, предмет соціології — дія, пов'язана зі змістом, що суб'єктивно мається на увазі. Зрозумілі тільки осмислені дії, тобто спрямовані на досягнення явно зазначених індивідом цілей. Створив типологію дій: Цілераціональна (ідеальний тип, чисто раціональна дія), Ціннісно-раціональна, Афективна, Традиційна. За Вебером, соціологія вивчає тільки ті дії, які може пояснити.
Еміль Дюркгайм — соціологізм Еміль Дюркгайм (1858—1917), Франція. Засновник соціологічного реалізму і структурного функціоналізму. Засновник соціології релігії. За Дюркгаймом основу соціального життя становлять соціальні факти, які не зводяться ні до економічних, ні до психологічних, ні до фізичних факторів дійсності, і які володіють рядом самостійних характеристик. Їхні головні ознаки — об'єктивне, незалежне від індивіда існування і здатність чинити на індивіда тиск — «примусова сила». Відповідно до принципу соціального детермінізму він при вивченні суспільства вимагав пояснювати «соціальне соціальним». Широко відомі роботи «Самогубство» і «Метод соціології».
Вільфредо Парето — теорія еліт