Dream Theater — американський гурт напрямку «прогресивний метал», який у 1985 році заснували Джон Петруччі, Джон Маянґ та Майк Портной, студенти музичного коледжу Берклі, в Бостоні. Перші двоє засновників залишалися незмінними учасниками гурту протягом усього його існування.
Для музики гурту характерні незвична структура композицій, складні інструментальні партії та велика тривалість пісень. Dream Theater відомий високою майстерністю виконання своїх музикантів, за що останні неодноразово отримували нагороди музичних журналів.
На сьогодні Dream Theater випустили п'ятнадцять студійних альбомів. Найпродаванішим релізом гурту є їхній другий альбом Images and Words (1992), який досяг 61 місця в чарті Billboard 200. Альбоми Awake (1994) і Six Degrees of Inner Turbulence (2002) також увійшли до чартів під № 32 і № 46 відповідно та отримали схвалення критиків. П'ятий альбом гурту Metropolis Pt. 2: Scenes from a Memory (1999) посів 95 місце у списку 100 найкращих гітарних альбомів усіх часів за версією журналу Guitar World . У березні 2003 року журнал Classic Rock також помістив його на 15-те місце у списку найкращих концептуальних альбомів .
Станом на 2018 рік Dream Theater продали понад 12 мільйонів записів в усьому світі і отримали три номінації на премію Греммі (у тому числі одну перемогу в 2022 році) . Поряд з Queensrÿche і Fates Warning, гурт був одним із «великої трійки» прогресив-металу, та сильно вплинув на його розвиток і популяризацію.
Історія
Становлення (1985—1987) Dream Theater було створено в Массачусетсі у 1985 році, коли гітарист Джон Петруччі, басист Джон Маянґ і барабанщик Майк Портной вирішили створити свій гурт під час навчання в музичному коледжі Берклі. Тріо почало з каверів на пісні Rush і Iron Maiden в репетиційних кімнатах Берклі.
Мен, Петруччі та Портной вирішили назвати новостворений гурт Majesty. Згідно з документальним фільмом «The Score So Far», вони чекали в черзі за квитками на концерт Rush у Berklee Performance Center, слухаючи гурт на бумбоксі. Портной прокоментував, що закінчення пісні «Bastille Day» (з альбому Caress of Steel) прозвучало «велично». Тоді було вирішено, що гурт буде називатися MajestyДокументальний фільм «The Score so Far».
Пізніше Петруччі запросив на посаду клавішника свого одногрупника Кевіна Мура, а Кріса Коллінса взяли вокалістом після того, як учасники гурту почули, як він заспіває кавер на «Queen of the Reich» від QueensrÿcheБуклет до CD-диска «The Majesty Demos». Через деякий час Портной, Петруччі, Маянґ та Мур вирішили покинути навчання, щоб зосередитися на музиці, оскільки вони не відчували, що зможуть дізнатися більше в коледжі.
Початок 1986 року гурт гурт провів даючи концерти у Нью-Йорку та його околицях. Протягом цього часу гурт записав збірку демо під назвою The Majesty Demos. Початковий тираж у 1000 примірників був розпроданий протягом шести місяців, а дубльовані копії касети стали популярними серед слухачів прогресив-металу.
У листопаді 1986 року, після кількох місяців спільного написання та виступів, Кріса Коллінса було звільнено. Після року спроб знайти йому заміну, було вирішено запросити на роль вокаліста Чарлі Домінічі, який успішно пройшов прослуховування для гурту . Завдяки стабільності, яку принесло призначення Домінічі в Majesty, гурт збільшив кількість концертів і почав нарощувати популярність.
Невдовзі після найму нового вокаліста, гурт з Лас-Вегаса під назвою Majesty став погрожувати судовим позовом за порушення інтелектуальної власності, пов'язане з використанням їх імені, тому гурт був змушений шукати нову назву. Були розглянуті різні варіанти, серед яких Glasser, Magus і M1, які всі були відхилені, хоча гурт діяв як Glasser приблизно тиждень. Згодом батько Портного запропонував назву Dream Theater, на честь невеликого театру в Монтереї і назва закріпилася.
When Dream and Day Unite, прихід Джеймса ЛаБрі і Images and Words (1988—1993)
З новою назвою Dream Theater зосередилися на написанні більшої кількості матеріалу та концертній діяльності. Згодом це привернуло увагу Mechanic Records, підрозділу MCA. Dream Theater підписали свій перший контракт із Mechanic 23 червня 1988 року і почали запис дебютного альбому. Гурт записав альбом на студії Kajem Victory у Гладуїні, Пенсильванія. Запис основних треків тривав близько 10 днів, а весь альбом завершили приблизно за 3 тижніБуклет до перевидання When Dream and Day Unite 2004 року.
When Dream and Day Unite вийшов у 1989 році з набагато меншою помпою, ніж очікував гурт. Промо-тур альбому складався лише з п'яти концертів, усі з яких були відносно локальними. Після четвертого концерту Чарлі Домінічі було відпущено, оскільки гурт почав відчувати обмеження його голосу і невідповідність вокальному стилю, який вони хотіли чути. Гурт шукав співака зі стилем, схожим на Брюса Дікінсона чи Джеффа Тейта. Однак незабаром після цього гурт Marillion попросили Dream Theater виступити у них на концерті у Нью-Йорку, тож Домінічі була надана можливість виступити востаннє.
У пошуках нового співака вони прослухали понад 200 людей, серед яких був колишній фронтмен Fates Warning Джон Арч, однак зрештою він вирішив не приєднуватись до гурту. На коцерті 9 червня 1990 року Dream Theater представили Стіва Стоуна як свого нового вокаліста. Стоун успішно записав демо з гуртом, але його звільнили після одного невдалого виступу. За словами Майка Портного, Стоун досить дивно пересувався сценою, мабуть, невдало намагчись копіювати Брюса Дікінсона. Минуло п'ять місяців до того, як Dream Theater дали чергове шоу, цього разу повністю інструментальне (під назвою YtseJam). До 1991 року гурт залишався зосередженим на спробах найняти нового вокаліста та написанні додаткової музики. Саме в цей період вони написали більшість того, що згодом стане альбомом Images and Words (1992).
У січні 1991 року гурт отримав демо-запис від Кевіна Джеймса ЛаБрі з глем-метал-гурту Winter Rose. Учасники Dream Theater були настільки вражений його демо, що привезли його з Канади до Нью-Йорку на прослуховування. ЛаБрі записав з гуртом три пісні і його негайно взяли на посаду вокаліста. Протягом наступних кількох місяців гурт повернувся до концертної діяльності, одночасно працюючи над вокальними партіями для музики, написаної до приходу ЛаБрі. Незабаром Atco Records (пізніше змінив назву на EastWest), підписали з Dream Theater контракт на сім альбомів на основі демо з трьох пісень.
Першим альбомом, записаним за новим контрактом, став Images and Words (1992). Для просування лейбл випустив сингл на компакт-диску та відеокліп на пісню «Another Day», але жоден із них не мав значного комерційного впливу. Однак пісня «Pull Me Under» отримала значну популярність на радіо без будь-якої організованої реклами з боку гурту чи лейбла. У відповідь Atco вирішили випустити відеокліп на цю пісню, який отримав широку ротацію на MTV. На «Take the Time» був створений третій відеокліп, але він не мав такого успіху, як попередній.
Успіх «Pull Me Under» у поєднанні з невпинними гастролями по США та Японії призвів до того, що Images and Words отримали золотий сертифікат у США і платиновий статус у Японії. 1993 року відбувся тур по Європі, який включав шоу у знаменитому лондонському клубі Marquee Club. Шоу було записано та випущено як Live at the Marquee, який став перший офіційний концертний альбом Dream Theater. Крім того, була випущена відеокомпіляція їхніх японських концертів (змішана з кадрами поза сценою туру в документальному стилі) як Images and Words: Live in Tokyo.
Awake і Falling into Infinity (1994—1998) Бажаючи попрацювати над новим матеріалом, Dream Theater повернулися в студію в травні 1994 року. Awake, третій студійний альбом Dream Theater, вийшов 4 жовтня 1994 року під час бурхливих суперечок фанатів. Незадовго до зведення альбому Кевін Мур оголосив решті гурту, що він покине Dream Theater, щоб зосередитися на власних музичних інтересах, оскільки його більше не цікавлять гастролі чи стиль музики, який виконує Dream Theater. У результаті гурту довелося терміново шукати клавішника на заміну, перш ніж розпочинати тур на підтримку альбому.
Колишній клавішник Інгві Мальмстіна та Dio Єнс Юганссон, який згодом став учасником Stratovarius, був одним із найвідоміших музикантів, які прослуховувалися, але учасники гурту вирішили запросити на вакантну посаду Джордана Рудесса. Портной та Петруччі побачили інформацію про Рудесса в Keyboard Magazine, де його визнали «найкращим новим талантом» в опитуванні читачів. Вони запросили його взяти участь у пробному концерті. Хоча шоу мало успіх, і Рудесса попросили зайняти посаду клавішника назавжди, він вирішив замість цього гастролювати з Dixie Dregs, оскільки це давало йому більше особистої свободи. Dream Theater найняв свого колегу, випускника коледжу Берклі, Дерека Шеріняна, який раніше гастролював і записувався з Елісом Купером і KISS, щоб замінити його для туру Waking Up the World Tour. Наприкінці туру гурт вирішив запросити Шеріняна стати повноправним учасником гурту.
19 вересня 1995 року гурт випустив EP A Change of Seasons разом із збіркою кавер-версій пісень із концерту, записаного в джаз-клубі Ронні Скотта в Лондоні на початку того ж року. Після короткої серії невеликих концертів і короткої перерви гурт випустив спеціальний різдвяний компакт-диск через свій офіційний фан-клуб, що складається з рідкісних концертних версій треків, записаних у перші роки гурту. Вони продовжували випускати новий компакт-диск кожного Різдва до 2005 року .
Тим часом у East West відбулося кілька змін, і головний контакт Dream Theater всередині лейблу був звільнений. У результаті нова команда в компанії почала тиснули на гурт і вимагати написати альбом, який був би доступніший для широкої публіки. У середині 1997 року Dream Theater прийшли в студію, щоб написати свій наступний альбом. Найнятий лейблом продюсер Дезмонд Чайлд мав помітний вплив на альбом, зі зрушенням у бік менш складних і зручніших для радіо композицій.
Гурт написав майже два компакт-диски матеріалу, включаючи 20-хвилинне продовження пісні «Metropolis–Part I: The Miracle and the Sleeper» з альбому Images and Words. Проте лейбл не дозволив випустити подвійний альбом, оскільки вважав, що 140-хвилинна платівка не буде сприйнята широкою публікою. Матеріал, який потрапив до альбому, вийшов під назвою Falling into Infinity. Платівку неоднозначно сприйняли фанати, які звикли до попередніього звучання гурту. Загалом, альбом розчарував і критиків та став комерційним провалом. Пізніше Портной згадував, що у той час навіть думав про розпуск Dream Theater.
Metropolis Pt. 2: Scenes from a Memory і Six Degrees of Inner Turbulence (1999—2002) У 1999 році Джордан Рудесс, що раніше відмовивися стати учасником гурту, таки прийняв пропозицію стати третім клавішником Dream Theater і замінив Шеріняна. З новим учасником Dream Theater знову увійшли до студії, щоб записати свій наступний альбом. В результаті ультиматуму від Портного лейбл надав гурту повний творчий контроль над процесом запису. Гурт почав із перегляду продовження пісні Metropolis–Part I: The Miracle and the Sleeper, яке частково написали під час сесій Falling into Infinity. Dream Theater вирішили розширити 21-хвилинну пісню до окремого концептуального альбому з історією, що обертається навколо таких тем, як реінкарнація, вбивство та зрада. Metropolis Pt. 2: Scenes from a Memory вийшов у 1999 році і отримав позитивні відгуки від музичних критиків, які оцінили альбом як шедевр гурту, попри те, що він досяг лише 73 місця в чарті альбомів США.
Подальший світовий тур Metropolis 2000 був найбільшим в історії гурту і тривав більше року. Для останнього концерту північноамериканського етапу туру, що відбувся у Нью-Йорку, були найняті актори, які грали персонажів історії з альбому, а госпел-хор був залучений для виступу в деяких частинах вистави. Шоу було знято і врешті-решт випущено на початку 2001 року як перший DVD гурту Metropolis 2000: Scenes from New York, який отримав Золотий сертифікат у США 8 листопада 2002 року.