Мішелл Говард

Мішелл Джанін Говард (; нар. 30 квітня 1960, Марч, Ріверсайд, Каліфорнія, США) — американська військова діячка, адмірал Військово-морських сил США, відома тим, що стала першою , яка досягнула чотиризіркового адміральського звання. 38-й заступник керівника військово-морськими операціями(2014—2016), Командувач Об'єднаного командування ОЗС НАТО Неаполь (2016—2017), ВМС США у Європі та Африці (2016—2017). Учасник війни в Перській затоці

Народилася на авіабазі в Каліфорнії в сім'ї офіцера Повітряних сил США. Ще в дитинстві зіткнулася з дискримінацією за статтю та кольором шкіри. Після зняття обмежень на службу жінок в Збройних силах у 1982 році закінчила Військово-морську Академію США й була зарахована до Військово-морських сил США. Почавши зі служби на USS Lexington, згодом займала низку відповідальних посад. Взяла участь у кількох військових операціях, зокрема у війні в Перській затоці.

1998 року закінчила Командно-штабний генеральний коледж Армії США. Наступного року її призначено командиром великого десантного корабля «», ставши першою жінкою-афроамериканкою на цій посаді у всьому флоті. Займала кілька командних постів, де нерідко була першою і єдиною жінкою. 2006 року отримала звання контр-адмірала нижнього ступеня, 2009-го — верхнього ступеня, а 2012 року — віце-адмірала. 2014 року її підвищено до повного адмірала, ставши першою жінкою на цій посаді за всю історію США. Після цього обіймала посади заступника керівника військово-морськими операціями і командувача Військово-морськими силами США у Європі та Африці (2016—2017). 2017 року вийшла у відставку після 35 років військової служби. Одружена з колишнім морським піхотинцем, дітей немає. Має численні військові та громадські нагороди, кавалер французького ордена Почесного легіону.

Життєпис

Молоді роки Мішелл Джанін Говард народилася 30 квітня 1960 року на авіабазі Марч в окрузі Ріверсайд (штат Каліфорнія). Вона стала четвертою дитиною в сім'ї Ніка Кларенса Говарда, афроамериканця та майстер-сержанта ВПС США, і Філіппи Говард, британки і випускниці Оксфордського університету.

Мішелл знаходила натхнення в біографіях Гаррієт Табмен, Фредеріка Дугласа, , вважаючи моральним прикладом Мартіна Лютера Кінга. Згодом вона згадувала, що в 5 років інша дитина обізвала її словом «ніґґер», після чого вона побігла додому, де батько підняв свою дочку на руки і почав трясти: «Ти звикнеш до цього. Тобі доведеться впоратися з цим. Це та країна, в якій ти живеш. Припини плакати».

У 12 років, після перегляду документального фільму про Військово-морські сили США, Мішель твердо вирішила обрати військову кар'єру попри те, що жінкам було заборонено служити в збройних силах. Її мати тоді сказала: «Якщо через шість років твоє бажання не ослабне, ти повинна подати заяву, і якщо тобі відмовлять, то ми подамо в суд на уряд». Цього робити не довелося, оскільки заборону скасували вже 1976 року, коли Мішелл виповнилося 16 років.

Військова служба

1978 року Говард закінчила в Орорі (штат Колорадо). Того ж року, коли їй було 17, вона вступила до Військово-морської академії США в Аннаполісі (штат Меріленд), ставши курсантом лише третього на той час класу, набраного з жінок, і однією з семи жінок-афроамериканок в класі № 1363. 1982 року Говард закінчила академію зі ступенем бакалавра в галузі математики і зі званням енсіна. Потім вона також закінчила школу офіцерів бойових надводних дій в Ньюпорті, штат Род-Айленд.

На початку своєї кар'єри Говард служила на борту плавучої бази підводних човнів «» та авіаносця «USS Lexington», зокрема на палубі, в ремонтній секції та інженерному відділенні. За своїми словами, спочатку вона стикалася з забобонами через її афроамериканську ідентичність, а не приналежність до жіночої статі, і її погано приймав колектив, у якому тоді не було жодної жінки, але зрештою освоїлася завдяки своїй доброзичливості, гарній роботі й почуттю гумору. Щоб поскаржитися, одного разу Мішелл зателефонувала своїй матері, але та відповіла: «Там твоє місце. Поки ти у флоті, це не припиниться. Прийми це або піди з флоту».

У 1987—1990 роках Говард навчалася у військово-морській амфібійній школі в Коронадо (штат Каліфорнія), яку закінчила з відзнакою, здобувши інженерну освіту. У 1990 році вона стала головним інженером на борту транспорту боєприпасів «» і на цій посаді взяла участь в операціях «Щит у пустелі» та «Буря в пустелі» в ході війни в Перській затоці. У липні 1992 року в званні першого лейтенанта Говард приступила до служби на борту транспорту боєприпасів «». У грудні 1993 року її перевели в і призначили по взаємодії Міністерства військово-морських сил з .

У січні 1996 року Говард стала начальником штабу великого десантного корабля «» і на цій посаді її спрямували в Адріатичне море для участі в операції «Об'єднане зусилля» з підтримання миру в колишній Югославії. У той час до її обов'язків належали контроль за штивкою снарядів, ракетних прискорювачів і боєприпасів, а також їх передачею в море. Через 60 днів після повернення з Середземного моря Говард взяла участь у західноафриканському навчальному турі спільно з підрозділами Корпусу морської піхоти і Берегової охорони США, а також військово-морськими силами семи африканських країн. 1998 року вона закінчила Командно-штабний генеральний коледж Армії США на базі Форт Лівенворт, штат Канзас, зі ступенем з ухилом в галузі історії. 12 березня 1999 року Говард стала командиром 15 000-тонного «», очоливши команду з 400 моряків і 350 морських піхотинців. У 39 років вона стала першою жінкою-афроамериканкою, яка взяла на себе командування кораблем Військово-морського флоту США. Корабель під командуванням Говард взяв участь в операціях «Сталева магія» і «Червоний риф» спільно з військово-морськими силами Об'єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії, а також став першим за 10 років американським військово-морським судном, яке зайшло в Доху, Катар.

З листопада 2001 року по лютий 2003 року Говард обіймала посаду начальника штабу з глобальних операцій (J-3) Об'єднаного комітету начальників штабів у Пентагоні. З лютого 2003 року по лютий 2004 року була асистентом Об'єднаного комітету начальників штабів. З травня 2004 року по вересень 2005 року Говард перебувала на посаді командира 7-ї у складі трьох кораблів, які виконували завдання з перевезення військ і обладнання для підтримки підрозділів Корпусу морської піхоти США. Під її командуванням ескадра разом з 5-ю брала участь в операціях з цунамі в Індонезії і щодо в північній частині Перської затоки. У грудні 2005 — червні 2006 років Говард обіймала посаду заступника директора N3 Управління керівника військово-морськими операціями.

19 травня 2006 року Говард підвищено до однозіркового звання контр-адмірала нижнього ступеня, ставши першим адміралом з класу Військово-морської академії США 1982 року і першою випускницею Військово-морської академії США, підвищеною до рангу з прапором (першою жінкою зі званням контр-адмірала у Військово-морському флоті США була ). З липня по грудень 2006 року Говард обіймала посаду заступника директора відділу експедиційної війни начальника Управління військово-морських операцій, а в період з січня 2007 року по січень 2009 року перебувала на посаді старшого міністра Військово-морських сил зі штаб-квартирою у Вашингтоні (округ Колумбія). 19 червня 2009 року її підвищено до двозіркового звання контр-адмірала верхнього ступеня, після чого повернулася на службу в море.

З 5 квітня 2009 року по 19 липня 2010 року Говард була командиром оперативної групи 5-го флоту США у складі 2-ї експедиційної ударної групи, 51-ї, 59-ї та 151-ї оперативних груп, що базувались на борту десантного корабля-амфібії «USS Boxer» і мала у своєму складі 40 кораблів, 175 літальних апаратів і 21 тисячу осіб. Вона стала першою жінкою на цих постах; її попередником був контр-адмірал , а наступником — контр-адмірал Кевін Скотт. У складі Багатонаціональних оперативних сил Говард була спрямована на оперативний театр Центрального командування США, де взяла участь в в Індійському океані, в зоні узбережжя Сомалі та Аденської затоки. У квітні 2009 року вона особисто керувала проведенням п'ятиденної захопленого піратами вантажного судна «», що закінчилася 12 квітня порятунком його капітана переважно за допомогою спеціальних сил, залучених з борту «USS Bainbridge». У зв'язку з цим Говард стала знаменитістю: за подіями порятунку капітана Філліпса 2013 року знято однойменний фільм, хоча героїні Говард там не було, проте її голос звучить у кіно по рації.

7-19 червня 2010 року Говард була командиром Морської оперативної групи з балтійських операцій у складі 6-го флоту США, що займалась зміцненням взаємодії та співпраці зокрема між Бельгією, Данією, Естонією, Фінляндією, Францією, Німеччиною, Латвією, Литвою, Польщею, Росією, Швецією і США. У період з серпня 2010 року по липень 2012 року вона перебувала на посаді начальника штабу директора зі стратегічних планів і політики (J-5) Об'єднаного комітету начальників штабів. 24 травня 2012 року Говард підвищено у званні до віце-адмірала, ставши першою жінкою-афроамериканкою, яка досягнула тризіркового адміральського звання. З 24 серпня 2012 року по 15 липня 2013 року Говард обіймала посаду заступника Командуванням сил флоту США зі штаб-квартирою в Норфолку, штат Вірджинія. Її попередником був віце-адмірал , а наступником — віце-адмірал . Потім Говард призначено на посаду заступника начальника військово-морських операцій з операцій, планів та стратегії (N3/N5).

13 грудня 2013 року Міністр оборони США Чак Гейгель оголосив про те, що президент Барак Обама вніс на розгляд Сенату кандидатуру Мішель Говард для підвищення її у званні до адмірала. Пропозицію Обами попросила підтримати голова Марсія Фадж, яка відзначила, що й надалі «віце-адмірал Говард продовжить служити нашій країні з такою ж честю і відданістю, які вона проявила впродовж усієї своєї військово-морської кар'єри». 20 грудня Сенат схвалив підвищення, причому без заперечень. Завдяки цьому історичному рішенню Говард стала першою жінкою, яка досягла чотиризіркового звання за всю 236-річну історію Військово-морського флоту США, хоча першою жінкою — чотиризірковим генералом в Армії ще 2008 року стала Енн Данвуді. Церемонія присвоєння звання пройшла 1 липня 2014 року на території біля національного цвинтаря в Арлінгтоні (штат Вірджинія). Зірки на погонах Говард прикріпили її чоловік Вейн Коулз і міністр Військово-морських сил . Оскільки зріст Говард становить лише 1,5 метра, то їй довелося замовити собі спеціальні погони. У день підвищення до адмірала на церемонії в Пентагоні Говард офіційно обійняла пост заступника керівника військово-морськими операціями, ставши 38-ю людиною і першою жінкою на цій посаді і змінивши адмірала . 31 травня 2016 року вона залишила цей пост, передавши на церемонії в Пентагоні повноваження адміралові .

19 травня 2016 року міністр оборони Еш Картер оголосив про те, що президент Обама висунув кандидатуру Говард для перепризначення у званні адмірала і призначення на посаду командувача Командування ВМС США у Європі та Африці, що 26 травня схвалив Сенат. 7 червня того ж року на церемонії в Неаполі Говард офіційно заступила на посаду командувача Командуванням об'єднаними збройними силами «Неаполь» і Військово-морськими силами США у Європі та Африці, ставши 29-ю людиною на цих посадах і змінивши адмірала Фергюсона III. Так Говард стала першою жінкою — чотиризірковим адміралом, що взяла на себе командування оперативними силами, яким довелося зіткнутися зі збільшенням військово-морської активності з боку Росії. 20 жовтня 2017 року Говард залишила посаду командувача Командуваннями «Неаполь» і «Європа» — «Африка», передавши повноваження адміралові . 1 грудня того ж року вийшла у відставку у віці 57 років і після 35 років військової служби.

Наприкінці 2016 — на початку 2017 року обраний Президент США Дональд Трамп розглядав Говард як кандидата на посаду міністра у справах ветеранів, яку в підсумку посів Девід Шулкін.

Особисте життя